Герої билися до останньої можливості, здаватися живим ніхто не збирався: Останній бій УПА, 14 квітня 1960 року

"Троє відчайдушних повстанців: колишній член Подільського проводу ОУН Петро Пасічний, його дружина Марія Пальчак та Олег Цетнарський не склали зброї після смерті Романа Шухевича 1950 р. та захоплення Василя Кука 1954-го.

Підпільники переховувалися на межі сучасних Тернопільської та Івано-Франківської областей, займаючись націоналістичною пропагандою та акціями прямої дії проти окупаційних установ. В надзвичайно скрутних умовах вони передруковувало твори ідеологів визвольного руху та поширювали ці матеріали на місцях.

В жовтні 1959 р. на слід українських повстанців вийшов лейтенант КДБ, який був оперативно ліквідований.

Після знищення представника окупаційної влади репресивний апарат активізував пошуки повстанської групи.

12 квітня більше двох сот співробітників КДБ розпочали масштабну операцію проти 3 відважних українських підпільників.

14 квітня під час прочісування місцевості окупанти виявили повстанців.

В лісаз Бережанщини розпочався один із останніх боїв УПА.

Оточені підпільники категорично відмовились здаватися ворогу живими.

Розпочалася перестрілка, один з КДБістів був поранений. Врешті, важко поранені вояки УПА наклали на себе руки, щоб не потрапити в полон системи.

Петро Пасічний та Олег Цетнарський стікаючи кров'ю, застрелились.

Марії Пальчак не вдалося покінчити із життям: куля влучила в голову, пройшовши у 7 міліметрах від мозку.

Згодом вона стала політв'язнем режиму, відбувши 15 років концтаборів.

Марії Пальчак пощастило дожити до краху радянської окупації. Вона ще побачила незалежну Україну, відійшовши у вічність 1998 року.

Мужність, відвага та самопосвята останніх бійців УПА сьогодні є джерелом натхнення для сучасних продовжувачів їхньої величної справи.

Вражаюча стійкість і безкомпромісність цих Велетів Духу не може не захоплювати.