Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
Євангеліє розповідає про ці події так. У п'ятницю після смерті Ісуса Христа на хресті тіло Його поховали у гробі, висіченому в скелі. Оскільки поховання потрібно було зробити швидко, до настання суботи (єврейська заповідь вимагала проводити суботу в спокої), загорнуте в плащаницю тіло не встигли помазати пахощами, як це було прийнято у євреїв. Присутні при похованні жінки, серед яких була й Марія Магдалина, домовилися в перший день тижня (у іудеїв це неділя) рано вранці повернутися сюди з похоронними пахощами, щоб намастити ними тіло Господнє.
Тим часом первосвященики та фарисеї, боячись, що тіло Ісуса може бути викрадено його учнями, наполягли, щоб біля каменю, що закривав вхід до гробниці, виставили варту, а на самому камені поставили печатку синедріону (у стародавній Іудеї вища колегіальна установа з судовими та політичними функціями в Єрусалимі).
За Євангелієм від Іоана, раніше за всіх — ще затемна — до місця поховання Спасителя прийшла Марія Магдалина. І побачила, що камінь, який закривав вхід до гробниці, відвалений, а охоронців ніде немає. Жінка одразу побігла до апостолів Петра та Іоана, які жили неподалік. Ті прибігли до гробу і побачили, що він порожній — в ньому залишилися тільки згорнуті пелени й судар (довгий вузький шарф, яким обвивали голову), що лежав «особливо згорнений та на іншому місці».
Здивовані та засмучені апостоли пішли, а Марія, яка залишилася біля входу, заплакала. Бажаючи ще раз переконатися, що гробниця порожня, вона заглянула туди й побачила двох сидячих на гробі ангелів в білих шатах і почула їх запитання: «Жінко, чого ти плачеш?». Вона відповіла: «Забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його». А обернувшись, побачила Ісуса, який стояв поруч, однак не впізнала його. Тоді він запитав Марію: «Жінко, чого ти плачеш, кого шукаєш?» Вона відповіла: «Пане, якщо ти виніс Його, скажи, де ти поклав Його, і я візьму Його». Але, вже вимовляючи ці слова, Марія впізнала голос Господа, який вона добре знала, і, вигукнувши: «Учителю!», кинулася до його ніг.
Ісус відправив Марію Магдалину до апостолів, щоб вона передала їм його слова: «Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й до вашого Бога». І Марія знову побігла до апостолів і повідомила їм радісну звістку: «Бачила Господа!». Так Марія стала першою людиною, яка сповістила благу звістку про Воскресіння Христа.
У свято Воскресіння Господнього в храмах здійснюється особлива богослужіння. Зазвичай ще приблизно за годину до настання неділі віруючі в ошатному світлому одязі збираються в храмах в очікуванні початку Пасхального торжества. Перед закритими Царськими вратами на амвоні стоїть велика підставка у вигляді гробниці, на якій лежить Плащаниця у вигляді багато прикрашеного плата із зображенням Христа, який лежить у гробі. Священнослужителі в білих ризах починають особливе богослужіння, яке називається полунощниця, наприкінці якої Плащаницю через відкриті Царські врата заносять у вівтар.
Після закінчення полунощниці починається хресний хід. З храму, освітленого лише світлом свічок у руках парафіян, виходять священники, диякони та спеціально підготовлені для допомоги їм парафіяни. Вони розташовуються спеціальним порядком, несучи в руках особливий ліхтар, запрестольний хрест, запрестольний образ Божої Матері, кадильниці, хоругви та свічки. Останні двоє священників несуть Євангеліє та ікони Воскресіння. За ними йде настоятель храму з пасхальним трисвічником і Хрестом. За ними слідують парафіяни з запаленими свічками. Лунає дзвін, люди тричі обходять навколо храму і зупиняються перед притвором — входом до храму, двері якого вже спеціально зачинені. Тут ті, хто носив святині, стоять обличчям до заходу. Дзвони замовкають, а настоятель звершує кадіння і прославляє Святу Трійцю. Тричі священнослужителі співають великодній тропар (один з коротких молитовних співів, які розкривають сутність свята): «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». І нарешті звучить вітання настоятеля, яке ще не раз буде повторюватися протягом святкової служби: «Христос воскрес!», на що всі присутні відповідають: «Воістину воскрес!» Відчиняються церковні двері, і учасники хресного ходу входять до храму. Починається світла пасхальна утреня, під час якої звучить вінець духовних піснеспівів — пасхальний канон з восьми частин, що його склав св. Іоан Дамаскін, який жив у IX столітті в Сирії.
Служба триває майже до світанку. А кульмінація її — освячення продуктів, принесених у святково прикрашених великодніх кошиках. У першу чергу це крашанки, що символізують відродження до нового життя (народ наділив їх особливими цілющими властивостями), паски — символ присутності Бога всюди, Його милосердя і любові до кожної людини, а також як нагадування про слова Христа: «Я є Хліб життя», і схожа формою на гору сирна паска — прообраз Царства небесного, символ небесного Єрусалиму.
За народною традицією, в Україні Великдень носить назви Великдень, Святий, Світлий тиждень. В усі часи українці вважали це свято і привітання з ним один одного дуже важливою подією. У книзі «Святі та свята України» розповідається така народна легенда: з дня свого Воскресіння Спаситель посадив у підземелля під скелею, де була його похоронна печера, головного сатану Вельзевула і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей і 12 залізних замків. Якщо за час, що минає від одного Великодня до іншого, Вельзевулу вдасться їх усі перегризти, настане кінець світу. І коли вже сатана впорався з усіма замками й дверима, а залишилося йому догризти останній ланцюг, лунають вітання людей один до одного, що сповіщають про початок Великодня: «Христос Воскрес!». І всі ланцюги, двері і замки виявляються цілими. Тому і вважалося, що, тільки-но люди перестануть вітати один одного словами: «Христос Воскрес!», прийде кінець світу.
Відразу після закінчення служби люди починають христосуватися (тричі обмінюватися поцілунками) та дарувати один одному крашанки. Взагалі крашанки займають найпочесніше місце у великодньому кошику. Недарма вони часто ставали витвором мистецтва як у руках відомих і визнаних майстрів, так і у не менш талановитих їхніх колег з народу.
Особливе місце відводилося їм і в пасхальних обрядах. У народі завжди вважалося, що перша подарована крашанка має особливу, магічну силу. Люди вірили, що за допомогою крашанки можна загасити пожежу — це може зробити будь-яка людина, яка живе проведно, якщо обійде палаючий будинок з яйцем в руках, промовляючи: «Христос Воскрес!». А ще стверджують, що за допомогою крашанки можна знайти скарб. Логіка проста: скарб охороняють зазвичай нечисті сили. Побачивши крашанку, вони, звісно, від страху втечуть, а скарб залишиться без нагляду. Великі надії на силу крашанок покладали і дівчата, які бажали «бути рожевими та вродливими» — треба було тільки вмитися водою, в яку клали крашанку та гроші (яйце та гроші потім віддавали нужденним).
Зазвичай після закінчення служби віруючі повертаються до своїх чистих і святково прикрашених осель. Вдома люди вмиваються (в деяких областях України використовують для цього освячену воду, в яку опускають писанку та хрестик). Дотримуючись стародавніх традицій, що подекуди збереглися до наших часів, господар обкурював ладаном кімнату, в якій збирається сім'я, і запалював на святково прикрашеному столі свічку. Якщо ж в родині є дівчина на порі, на голову їй зі словами: «Аби була людям така велична, як ця паска пшенична!» — ставлять паску. А в інших місцевостях прийнято, щоб господар, увійшовши в будинок, ставив на стіл кошик, діставав паску і торкався нею всіх своїх рідних, щоб «так їх люди шанували, як паску шанують». А потім, помолившись, хрестив її ножем і зрізав з чотирьох сторін шматочки скоринки, які віддавали потім худобі.
Розговляються після тривалого Великого посту перш за все цілим яйцем або його шматочком. У деяких областях страший у родині розрізає очищену крашанку та інші освячені продукти на стільки частин, скільки членів сім'ї збирається за столом. І тільки після того, як спожиті ці продукти, доходить черга і до інших наїдків, приготованих господинями.
Тиждень, що слідує за недільним днем, теж вважається святковим і називається Світлою седмицею. Великодній понеділок в народі називають «обливаним або поливаним». У стародавні часи — у гуцулів, наприклад, — хлопець приводив дівчину, яка йому подобалась, на берег річки і поливав її водою, щоб була вродливою та здоровою. А у відповідь вона обдаровувала залицяльника писанкою. У наш час ця традиція трохи змінилася: парубки обливають дівчат не тільки водою, але й використовують для цієї мети парфуми. Дівчата ж відповідають їм тим же у вівторок.
Вважалося також, що до Великодня у Господа можна випросити все, що завгодно, — гарних женихів для дівчат, онуків стільки, скільки у дідуся чи бабусі волосся на голові. За бажанням можна і розбагатіти — для цього досить умитися водою зі срібного посуду.
Але у наших предків існували також певні обмеження та заборони. Вважалося, що на Великдень не можна займатися домашньою роботою. Не можна проливати кров навіть найдрібніших тварин, оскільки всі тварі земні радіють Воскресінню Христовому. Подружжю не можна на людях христосуватися, в іншому випадку їх чекає розлука. Освячені продукти не викидають, а пригощають друзів або віддають їжу нужденним. А ще ці продукти не можна їсти після заходу сонця, інакше можна викликати сильний град. І в жодному разі не можна викидати у вікно шкаралупу від крашанок. Адже, як вважалося в народі, нею можна влучити в Ісуса або в апостолів, які весь Світлий тиждень ходять по землі в злиденному одязі.
Зрозуміло, що в зв'язку з локдауном, введеним в багатьох регіонах нашої країни, далеко не у всіх віруючих в цьому році буде можливість особисто бути присутнім на святковому богослужінні або всією сім'єю освятити великодні кошики. Але можна, залишаючись вдома, подивитися онлайн-трансляцію святкової служби й таким чином відчути атмосферу світлого торжества і всім світом вимовити слова: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!».
Прагнення уникнути мобілізації найбільш поширене на сході. Загалом в Україні готовність до мобілізації перебуває на посередньому рівні. Такі даніоприлюднив фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, передають Патріоти України. "Визначаючи реа...
Генеральне консульство України в польському Любліні поновило видавання паспортів для виїзду за кордон громадянам, які подали заяви до 23 квітня. Українці зможуть отримати документи після їхнього доставлення до установи. Про це в коментарі "Укрінформу" ...
