Як рятувались від Голодомору 1932-го: "Відрубаєте мені голову, якщо там пшениця, а як картопля - відрубаєте собі". Чекіст подумав і пішов геть із хати. Це і врятувало родину з шістьма дітьми

Патріоти України пропонують ознайомитись зі страшним сімейним спомином Олександра Волосянського.

"Я добре пам’ятаю розповіді моєї бабусі Варвари Михайлівни Цифрак (Пухир) із райцентру Кагарлика, що на Київщині. Під час Голодомору 1932–1933 років сім'я моєї бабусі вижила, харчуючись кормовими буряками, закопаними в полі, які комуністи дивом не знайшли. Упродовж зими ці кормові буряки в нічний час викопували й готували з них вариво.

Бабусі на той час було два роки, тому вона нам розповідала більше спогади своєї мами. Серед них й історія про шість закопаних мішків із зерном.

Їх заховали для того, аби мати борошно й зерно на посівну. Родина була багатодітною, без борошна вижити не вдалося б. Закопали мішки вночі, а до ранку все вкрило снігом.

Того ж дня до прабабусі прийшли з перевіркою, зокрема і представник із сільради. Щупами вони почали проколювати землю й натрапили на місце, де була пшениця.

Прабабуся почала переконувати, що там трохи картоплі для весняної посадки, однак комісія не відступала. І тоді прабабуся пішла на відчайдушний крок – вона запропонувала розкопати землю.

"Відрубаєте мені голову, якщо там пшениця, а як картопля – відрубаєте собі", – сказала вона представникові сільради.

Чоловік подумав, махнув рукою і пішов геть із хати. Це і врятувало родину з шістьма дітьми.

Такими спогадами про страшні події Голодомору 1932–1933 років поділилася зі мною в дитинстві бабуся".