Ініціював скликання Центральної Ради та переконав Грушевського повернутися з Москви: Постать Євгена Чикаленка, вимарена з історії України, і що б він сказав нинішній владі

Патріоти України пропонують ознайомитись з публікацією голови Просвітницького Центру національного відродження імені Євгена Чикаленка народний депутат України трьох скликань Юрія Гнаткевича.

21 грудня – день народження Євгена Чикаленка (1861–1929). Він народився у році смерті Тараса Шевченка. Це виглядає символічно: адже ці два великі українці віддали своє життя порятунку української нації від її зникнення. Ім’я Чикаленка ні про що не говорить для більшості сучасників. Його життєвий подвиг замовчувався у комуністичні часи.

Ім’я Євгена Чикаленка замовчується вже в незалежній Україні. У рамках основних офіційних заходів з нагоди сторіччя Української революції 1917–1921 років згадувалися Симон Петлюра, Володимир Винниченко та Михайло Грушевський. Проте чомусь забули згадати чоловіка, який першим ініціював скликання Центральної Ради та закликав Грушевського повернутися з Москви та її очолити.

Не згадали людину, яка підготувала ґрунт для Української революції, редагуючи і видаючи протягом восьми років за власний кошт єдину в імперії щоденну україномовну газету «Рада», яка будила, гуртувала та готувала українську інтелігенцію до національної боротьби.

Забули в Україні про Чикаленка під час недавніх перейменувань вулиць у столиці. Рішення міської комісії з найменувань перейменувати одну з трьох вулиць Києва, названих іменем російського письменника Льва Толстого заблокували проросійські сайти, активізувавши своїх читачів під час громадського обговорення на сайті КМДА. Значна частина українських націонал-патріотів столиці, теж, очевидно, вважали, що російський граф Лев Толстой заслуговує у Києві аж на шість топонімів (три вулиці, провулок, площа і станція метро). І це тоді, коли в Москві Лев Толстой «має» лише одну-однісіньку вуличку на місці, де колись стояла його поміщицька «усадьба».

Ставлення частини націонал-патріотів до Чикаленка проявилося в голосуванні на сайті КМДА. Так, за топонімізацію в Києві імені Степана Бандери було подано 3146, а за Романа Шухевича – 3165 голосів киян, тоді як за площу Євгена Чикаленка проголосувало 1279 киян. На заклики до всіх українських телевізійних каналів розповісти українцям, хто такий був Євген Чикаленко, відгукнувся лише Newsone, де його власник Вадим Рабінович висміяв ідею запропонованого перейменування, сказавши, що Чикаленко «это какой-то агроном».

Перешкоди у встановленні пам’ятника в Києві

Намагання добитися встановлення у Києві пам’ятника Євгену Чикаленку уже тривалий час наштовхуються на перешкоди. Є підстави здогадуватися, що вони носять не лише бюрократичний, а й політичний характер. Адже Чикаленко був активним борцем за відродження української нації, за повернення українців до своєї національної мови. Але саме цього не хочуть численні вороги українського відродження в Україні та за її межами.

На пам’ятнику планується викарбувати вислів Чикаленка: «Легко любити Україну до глибини душі. А ви спробуйте любити її до глибини кишені!» Хіба може сподобатися така пропозиція нашим казнокрадам і олігархам? Свої кишені вони набивають, обкрадаючи Україну, звичайно ж, не для того, щоб витрачати вкрадене на українську національну справу.

Меценатська діяльність Євгена Чикаленка не обмежувалася виданням газети «Рада».

Він заснував власний фонд підтримки українських письменників, матеріально допомагаючи Іванові Франку, Михайлові Коцюбинському та іншим українським літераторам. Він фінансово забезпечив будівництво Українського академічного дому у Львові. За свій кошт він видав знаменитий словник Бориса Грінченка та інші словники. Він написав українською мовою і видав цілу низку книжок про ведення сільського господарства. Одним словом, він був великим і щедрим меценатом.

Нині він актуальніший, ніж був за життя

Україна стає нарешті на шлях свого національного відродження. Сьогодні в Україні змінюється ставлення до української мови.

Верховна Рада встановила тверді квоти для української мови на радіо й телебаченні. Вона ухвалила закон, який називається: «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Закон вже набув чинності.

Проте нова влада досі не поспішає впровадити його в життя. З обранням президентом Володимира Зеленського на деяких наших телеканалах знову стали нарощувати питому вагу російської мови і чекають, коли нова влада стане на шлях скасування згаданих вище квот.

Політичні сили, які усвідомлюють свою історичну відповідальність за збереження української нації, усвідомлюють, що національна політика олігархату, як панівного класу в Україні, збігається з політикою і практикою російського царизму та російського більшовизму. Політика путінської Росії «защиты русскоязычного населениия» має ту ж саму мету: зупинити українське національне відродження. Путіна так налякав наш новий мовний закон, що він двічі виносив питання про нього на розгляд Ради безпеки ООН.

Що сказав би Чикаленко Зеленському?

А й справді: що сказав би нині Євген Чикаленко Володимиру Зеленському? Він напевне нагадав би своє твердження, яке він часто повторював сто років тому. Він тоді твердив, що головна проблема української нації полягає в тому, що вона є «недоформованою». Адже в російській імперії протягом трьох століть насаджувалося все російське, внаслідок чого сучасне українство складається нині з кількох частин, значною з яких є денаціоналізована маса, що послуговується кредом «а какая разніца?» Євген Чикаленко дав би зрозуміти, що в Україні залишилося не так багато українців, які не тільки носять українське прізвище, а й відчувають себе клітинкою великого національного організму.

«Творіть українців, пане Президенте!»

А спостерігаючи за активізацією боротьби Зеленського з казнокрадством і корупцією, Чикаленко напевне вигукнув би: «Не з того боку, пане Президенте, заходите! Ви боретеся з наслідками, а не з їхніми причинами! А причиною того, що Україна посідає одне з перших місць у світі по рівню корупції, є відсутність у значної частини українства почуття національного патріотизму і національної відповідальності.

Євген Чикаленко міг би нагадати президентові слова Джузепе Гарібальді, сказані ним після об’єднання Італії: «Ми створили Італію. А тепер треба творити італійців». «Творіть українців, пане Президенте! Доформуйте недоформовану українську націю! – закликав би Володимира Зеленського Євген Чикаленко, – бо без цього ні корупції, ні національного розбрату Вам не подолати та розпочніть це зі свого 95-го кварталу, де етнічні українці на зразок уродженця села Ківшарівка Євгена Кошового з якогось дива висміюють українських державних діячів державною мовою Російської Федерації».

«Зробіть сміливий вчинок!»

Євген Чикаленко пояснив би президентові свою позицію щодо захисту української мови так: «Коли українські активісти захищають українську мову, то насправді не за мову вони борються, а за збереження нації та за мир в Україні. Адже кожна без винятку нація має свою мову, а якщо нація має дві мови, то це вже не одна нація, а дві нації, кожна з яких прагне гегемонії, що призводить до конфліктів, що ми спостерігаємо сьогодні: бойовики з українськими прізвищами цілять з російської зброї туди, звідкіля вони чують українську мову».

«Зробіть сміливий вчинок, – запропонував би Володимиру Зеленському Євген Чикаленко, – і нагадайте українцям про їхні національні витоки, про їхню національну мову і пісню, про справжню історію України і Ви зробите величезну інвестицію у свою вічність. Як зразок наведіть приклад єврейської держави. Адже в Ізраїлі було лише кілька старців, які вміли читати релігійні книги, написані івритом. Але євреї вирішили збудувати повноцінну національну державу, і тепер там іврит не роз’єднує євреїв, які раніше, звісно, розмовляли різними мовами, а об’єднує їх.

Чикаленко не зміг би обминути питання війни на Донбасі

Євген Чикаленко під час розмови з президентом не зміг би обминути питання війни на Донбасі, так пояснивши молодому керівникові Української держави свою позицію. Більшість населення Донбасу становлять етнічні українці. За даними останнього перепису населення в Донецькій області їх проживало майже 57%, а в Луганській 68%. Етнічні українці кількісно переважали навіть в Донецьку та Луганську.

Проте демографічна політика комуністичної влади і національна політика вже нібито української влади на практиці були спрямовані на викорчовування з Донбасу всього українського і на виховання там українця нового типу: українця, який має українське прізвище, але не сприймає, ба навіть ненавидить все українське. І доки така ситуація триватиме, війна на Донбасі знову може відновитися, якщо зараз навіть припиниться, бо Путіну, чи тим, хто буде царювати після нього, буде на кого обпертися і кому давати міномети, гради і снайперські гвинтівки.