Хіти тижня. "Мені нема чого мовчати, втрачене здоров’я ніхто не поверне назад": Дезінфектор з Вінничини, яка заразилась COVID-19 на роботі, розповідає про нелюдське ставлення начальства

Оксані Вітрук з Гайсина за наказом керівництва довелось проводити дезінфекцію помешкання місцевої родини, в яких першими діагностували COVID-19. Та через те, що не було достатнього захисту, жінка інфікувалась сама і майже місяць провела на лікуванні, в тому числі лежала у реанімації у важкому стані. Здавалось би, що після пережитого місцеві посадовці повинні були підтримати гайсинчанку, натомість вона отримала лише два дні лікарняних і вимушена буде сидіти вдома на карантині за свій рахунок. Усі подробиці жінка розповіла журналісту каналу 33-й Новини, передають Патріоти України.

– Мені нема чого мовчати, втрачене здоров’я і те, що дивом вижила, ніхто не поверне назад, — починає розмову Оксана Вітрук. – Я – помічник лікаря-епідеміолога та працюю на 0,25 ставки дезінфектором, адже зарплати у нас малі. 28 березня за дзвінком завідуючого ВСП Гайсинського районного відділу лабораторних досліджень ми зібрались на роботі, тому що за графіком я мала чергувати. Близько десятої ранку надійшов дзвінок їхати на дезінфекцію будинку, де проживала хвора на коронавірус родина, яка інфекцію привезла з Іспанії. Із засобів захисту видали протичумні костюми, яким більше 30 років, і вони підлягають списанню. Маски з марлі та пошиті вручну, окуляри старі. Ще раніше я підіймала питання щодо ЗІЗ, які тоді вартували 154 гривні, але бухгалтерка відмовила, мовляв, нема коштів. Коли ж почались перші випадки у районі, в аптеках вже нічого не було, хоч я ладна була придбати за свої кошти.

На місці нас було троє працівників, але шофер та помічник всередині будинку не були. Лише я проводила заключну дезінфекцію. За мною там ходила бабуся цих хворих, яка в результаті виявилась теж хворою і за її життя боролись у вінницькій реанімації. Вона весь час ходила за мною, тому цілком можливо, що від неї я могла й інфікуватись. Після всього я повернулась на роботу, переодягнулась, рук не було де добре вимити. В наявності тільки холодна вода. Вже 31 березня в мене зранку з’явились слабкість та температура 37,5-39. Довелось піти з роботи. Зателефонувала до сімейного лікаря, але вона не відповідала. Лише наступного дня взяла слухавку. Впродовж дев’яти днів мене лікували на місці, хоча я просила взяти ПЛР- тест на коронавірус. Ніхто не слухав. Довелось писати звернення народному депутату з Вінниччини Ларисі Білозір. Лише тоді мене обстежили. Тест виявився позитивним, у колег нічого не знайшли. І лише 10 квітня з Гайсина мене у важкому стані доправили до вінницької лікарні із пневмонією. Почали синіти руки і ноги від нестачі кисню, взялись сильна задишка, кашель, тоді помінялись смаки і запахи. Стало так страшно… Перші кілька днів пробула в терапії, тоді перевели до реанімації. Дихала на кисневій подушці, постійно крапельниці, лежала на животі. Що пережила тоді – ворогу не побажаєш.

За тих сім днів на моїх очах померло четверо людей. Спочатку бабуся 70-ти років, тоді молода жінка, на Великдень помер дідусь, і згодом не стало жінки, яка перебувала на апараті ШВЛ. Чула, як їх складали у целофанові мішки, вантажили, скотчем примотували. Очі накриті, а вуха все чули… Тож коли мене перевели до терапевтичного відділення, я не могла нарадуватись, що хоч не бачитиму, як хтось помирає. До лікування питань нема, медики дійсно професіонали. Але через брак певних препаратів син витратив 7400 гривень, а ще 1820 гривень на аналізи у приватній клініці. Головне, що моє життя вдалось врятувати!

У лікарні Оксана Вітрук провела близько трьох тижнів. Каже, що за цей час отримала підтримку від районних та обласних колег. Після двох негативних тестів відчула неабияку радість.

– Виписали без проблем, а ось найгірше почалось вже у гайсинській лікарні. Сімейний лікар та головний лікар навіть не захотіли продовжити лікарняний лист, в якому сказано, що мені потрібно мінімум 14 днів для того, щоб повністю одужати. Бо пройду 5 метрів на подвір’ї – вже важко дихати. Коли заявила, що буду скаржитись журналістам, продовжили лише на два дні. Й заявили, якщо хочу більше – треба йти здавати аналізи. А мені пішки з дому два кілометри, мовляв, бери таксі… Я стільки не заробляю, як наша сімейна медицина! І це не тільки мені відмовляють, а й медсестрі інфекційного відділення, яка інфікувалась також на робочому місці. В них, бачте, наказ — лікарняний не продовжувати, то ви, шановні, почитайте закони, — додає жінка. — Думаєте за людей чи тільки за себе турбуєтесь?! Невже не розумієте, що люди боролись з хворобою, ослаблені, задихаються, а ви кажете — пишіть за свій рахунок. Я місяць сиділа без копійки, за що мені дітей годувати? Більш того, інфікувалась під час виконання професійних обов’язків на робочому місці. А мені кажуть, що це від сина, який був на заробітках за кордоном. Неправда, в нього два тести показали негативний результат. А у меншої дочки та чоловіка, який на той час проживав з нами, тест на ПЛР чомусь не взяли, хоча, згідно із законом, мали б після моєї госпіталізації. Є хоч якась повага і жалість до нас? Коли б опинились на нашому місці, то б по-іншому заспівали. Чи просто не хочете псувати статистику і хочете все «зам’яти»? Так ось, не вийде.

Оксана Вітрук налаштована рішуче й буде до кінця відстоювати справедливість. Тим часом правозахисники певні — в цьому випадку є порушення норм трудового законодавства!

– Пацієнтці слід звертатися до Національної служби здоров’я, до МОЗ і вимагати службової перевірки. Є чинне законодавство щодо медичних гарантій, то нехай там покажуть щодо кількості днів лікарняного, — кажуть вони.