"Хлопці, підмога йде. Зараз прямо звідти доправлять літаки": Генерал-майор Гордійчук згадав дуже різні паради до Дня незалежності (відео)

До Дня незалежності 2019 Герой України та генерал-майор ЗСУ Ігор Гордійчук в ексклюзивній розмові з розповів, як чекав підмоги на День незалежності у 2014 році, як його нагороджували на параді 2016 року та про те, чому участь у параді – це честь. День незалежності 2019 – це не тільки додаткові вихідні та концерт. Це особливе свято. Зокрема, і для тих, хто на Сході країни боронить нашу незалежність. Один із таких оборонців – генерал-майор Збройних сил України Ігор Гордійчук, який поділився своєю історією, яку Патріоти України пропонують вам прочитати та переглянути.

Про парад 2014 року

У серпні 2014 року Ігор Гордійчук перебував в тилу у ворога. Він очолював загін спецназу, який взяв висоту на Саур-Могилі на російсько-українському кордоні. Вони утримували її 12 діб, щоденно відбиваючи атаки бойовиків.

Покидаючи Саур-Могилу, вивів особовий склад і останнім залишив об’єкт. Під час однієї з атак знаходився у вантажівці, яку підірвали. Тоді отримав важке поранення голови. Тільки через два дні його госпіталізували.

Найзапекліша фаза боїв припала саме на 24 серпня, коли у Києві проходив парад до Дня незалежності.

Мені потім дружина каже: Ти знаєш, що парад. А тоді найважчі часи були – ні їжі, ні води, ні медикаментів, ні боєприпасів. Практично повна ізоляція.

Вона каже – В нас тут парад. А я відповідаю: Ну, я вас вітаю, молодці.

Я не хотів, щоб мої підлеглі, чи тим більше моя сім’я відчували, що ми у складному становищі, пригнічені.

Найважче було підтримувати морально-психологічний стан. Але це треба було робити.

Я завжди з оптимізмом дивлюсь на будь-які події. Кажу: Хлопці, підмога йде. Зараз прямо звідти до нас доправлять літаки і вертольоти. Вони летять з усіх сторін.

В реальності так повинно було бути. Вони розуміли, що ми в повній ізоляції, а там спека – липень-серпень. Без води не можна було навіть і добу. Потім почались проблеми із їжею, тому що ті консерви, які були, почали стріляти. Не було медикаментів, а переважна більшість хлопців були з контузіями. Вони були і морально, і фізично пригнічені.

Моя робота була більше підіймати їх моральний дух.

Про парад 2016 року і нагороди

Через два роки після тривалої реабілітації Гордійчуку присвоїли військове звання генерал-майора. Погони йому вручили 24 серпня 2016 року на параді до Дня незалежності. Ця подія зворушила тисячі українців.

В інтерв’ю він зізнається – про те, що його будуть нагороджувати на День незалежності, не знав:

Я до останнього моменту не знав. Не знаю, чому так, але мені ніхто не сказав. Мені говорили, що треба бути на параді – добре, я буду. А що буде вручення звання, я не знав. Дізнався, тільки коли зачитали.

Я здогадувався, що може бути присвоєно звання, але як буде його вручено. Багато випадків, коли просто дзвонять: Наказ такий-то, номер такий-то, вам присвоєно звання. А потім чи ми приїжджаємо, чи до нас приїжджають і офіційно вручають погони.

Але я тоді ще не так добре ходив, як зараз. У мене була велика палка і мене страхували. Зараз я в принципі сам можу ходити з маленькою палочкою.

Я тоді кажу: Розумієте, за військовим етикетом вийти стройовим я хотів би, але поки що не можу. Коли я із США повернувся, візок в мене ще був, але я принципово відмовився. Хай буду складно і погано ходити, але буду без психологічної залежності від візка.

Я кажу: Спробую, але якщо можна, щоб мені крісло взяли, бо я можу стояти до 10 хвилин. Тим більше, якщо сонце. Кажуть: Крісло буде, все дозволимо.

Була така альтернатива, що, можливо, в Адміністрації президента. Психологічно я був готовий. Єдине, я просив, щоб для підстраховки психологічної була дружина.

Може, мені спеціально не казали, щоб я не хвилювався. Я був там, як і решта запрошених гостей.

Це, безумовно, приємний момент. Ми, офіцери – кар’єристи. Це мрія – досягнути найвищих звань. Єдине – неприємно, що такою дорогою ціною.

Про честь брати участь у парадах

Гордійчук зізнається, брати участь у парадах – це честь для військових, а до так званих коробок, які марширують Хрещатиком, відбирають найкращих. Умовно, оцінює він, з 200 тис. військових тільки чотири беруть участь у параді.

Для нас це завжди велика честь взяти участь у параді. Переважна більшість військових ніколи цього не робили. Я порахував по ліцею – це навіть не кожен десятий.

За 30 років календарної, безперервної, сумлінної служби я один-єдиний раз брав участь у параді, коли був слухачем у Національному університеті оборони. Тоді була 10-та річниця незалежності. Це був перший великий парад з літаками. Ми довго тренувались.

Все решта – я як гість. Тому ми цим дорожимо. Так, це виснажливо. Це важка праця, але почесна.

Для нас парад – це можливість про себе вчергове заявити, що ми є, ми боремось за нашу свободу і незалежність. Ми будемо відстоювати нашу цивілізацію.

І це можливість нам відзвітувати перед вами, перед українським народом – ми підросли ідеологічно, психологічно, інтелектуально, фізично. А оцінюєте ви. Ми будемо старатись.

Про ліцей ім. Богуна

Поки Гордійчук після поранення проходив реабілітацію у США, його призначили начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Вже у квітні 2016 року він приступив до своєї роботи. Ліцеїсти саме цього закладу відкривають паради до Дня незалежності.

Відкривають, бо наймолодші. Це позитивна практика.

Чому душу і тіло ми положимо за нашу свободу? Щоб ті, хто буде після нас, були кращі за нас, щоб вони не повторювали наших помилок. Як для дітей – ми ж хочемо, щоб наші діти були кращі за нас.

Це дуже виснажливо для них. Але вони розуміють, що ми з ними розрахуємось. Потім решта буде вчитись, а вони відпочивати. Коли парад закінчиться, вони в вересні відпочивають – всі дні, які у них забрали, ми їм повертаємо.

Тут мотиваційна складова, крім того, це для них ще й моральне піднесення. Вони отримують перші відомчі нагороди від міністра оборони, подяку і медаль учасника параду.

Більше дивіться у відео-інтерв’ю: