Квартира в іпотеку, низькі ціни та безліч можливостей: Українець розповів, як це - жити у Варшаві (фото, відео)

Український фотохудожник Зорій Файн, в об'єктиві якого побували чи не всі найвідоміші українські політики (серед яких Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Володимир Гройсман, Олег Ляшко та інші), вже два з половиною роки живе і працює у Варшаві, передають Патріоти України.

"Поляки за менталітетом схожі на нас, та при цьому в них правова держава"

– Ані я, ані дружина не мали таких планів, що ми їдемо до Польщі назавжди, – зізнається Зорій. – Свою студію у Вінниці я просто замкнув на ключ, не продавав і не здавав. Так само з квартирою. Але тепер важко сказати, коли саме ми повернемося, бо у Варшаві нам сподобалося. Як то кажуть, прижилися. Може, це непатріотично звучить...– ...але ми говоримо про це не для того, аби дати зрозуміти, як в Польщі добре, а в нас погано, а щоб у нас із часом стало ще краще, правда ж?

– Зрозуміло. Щоб порівняти і взяти від сусідів те, чого в нас поки немає. Так от, у Польщі у мене з голови зліз увесь той клубок проблем і неврозів, який тиснув мені на голову на батьківщині. Безвихідь, безправність, безнадія – як завгодно називай. Коли вмикаєш телевізор – і тобі одразу ж у вуха вливається суцільна біда: там убили, там зґвалтували, там ДТП і ніхто не покараний, а там політики просто цинічно брешуть, дивлячись в очі...

Я останні роки в Україні жив узагалі без телевізора, згадуючи, як у дитинстві нам говорили: "Дивіться, це сім'я вірян, у них навіть телевізора немає!". І ми були налякані: як це, хіба так буває, що в людей немає телевізора?! Аж ось я сам уже жив, як ті віряни. Ну, неможливо! Не вмикав новини, бо це не можна дивитися й слухати. А тут вмикаю і спокійно дивлюся – безнадії немає.

– Як узагалі з'явилася ця ідея – змінити Вінницю на Варшаву?

– Моя дружина, Оксана, працює в IT-сфері, і її запросили сюди на роботу. Чесно кажучи, ми про Польщу ніколи не думали. У мене брат живе в Штутгарті, і ми думали так: якщо їхати кудись, то до рідних у Німеччину. Вивчали німецьку мову в Гете-інституті, отримали сертифікати... Але підвернулася Варшава, і ми вирішили: а чому ні? Треба спробувати!

– Але тобі ж з нуля довелося починати...

– ...і що? Я легкий на підйом, мені всюди комфортно, тому зібратися і виїхати не було такою великою проблемою. Дуже пишаюся тим, що Оксана – затребуваний у Європі фахівець, і, звісно, позбавляти її такої можливості для реалізації через те, що мені там щось з нуля треба починати, ніколи не став би. Фірма, що запросила Оксану, зняла нам апартаменти – в центрі, у тому районі, де знамениті варшавські хмарочоси, – поки ми не облаштувалися (далі вже за свої гроші житло знімали). І згодом нам запропонували-таки Німеччину, Мюнхен, але ми відмовилися.– Чому?

– Тому що німці, як на мене, занадто впорядковані, прагматичні, люди регламенту. А поляки за менталітетом ближчі до нас. Але при цьому в них правова держава. Наведу приклад. Ми доньку, Аню, перші пів року не забирали: вона жила в Вінниці з дідусем і бабусею. А потім, зрозуміло, забрали – і постало питання про садок, тому що три роки було дитині. Та в державних садках у нашому районі не знайшлося місця.

Увечері я сів, написав лист бурмистрові – голові райадміністрації: так, мовляв, і так, нас сюди запросили на роботу, ми платимо податки розміром з хорошу зарплату, моя дружина працює в IT, я знімаю освітні фільми, крім того, я заслужений діяч мистецтв України, фотограф, журналіст, письменник, чиї книги є навіть у меморіалі "Яд-Вашем" в Єрусалимі та бібліотеці Конгресу США. Ми налаштовані працювати і приносити вашій державі користь, та оскільки дитина не може ходити в дитсадок, як ми будемо це робити? І, щоб ти розуміла, вже вранці наступного дня мені на імейл прийшла відповідь: шановний пане Файн, бурмистр особисто займеться вашим питанням. І місце в садочку знайшлося!

Історія повторилася і коли ми переїжджали в інший район: знову не було місць у державному садку. І знову я пишу лист. Приходить відповідь: мовляв, місце для вашої доньки є у приватному. "Ні, – кажу, – ви не зрозуміли. У приватний дитсадок я і сам, без вашої допомоги, можу її влаштувати". А мені: "Та ні, це ви не зрозуміли. Ваша дитина буде відвідувати приватний дитсадок, але платити за неї буде держава".

– Неймовірно!

– Скажи, будь ласка, у нас би вирішили питання таким чином? Та ну. Думаю, мені ніхто не став би відповідати, а якщо б відповіли, то щось на кшталт "ваша дитина – ваші проблеми". А тут – так, є бюрократія і тяганина, як усюди, але можна знайти хоч якусь управу. Можна розраховувати на те, що якщо ти обстоюєш свої права, тобі підуть назустріч.

З медициною те саме. Два з половиною роки я стояв у черзі на планову діагностику, платив страховку, все як годиться. Приходить відповідь: вибачте, на вас скінчилися гроші. Звернувся в МОЗ, до керівництва клініки, до уповноваженого з прав пацієнтів – і мені дзвонять: пробачте, що так сталося, чи не приймете ви як вибачення те, що ми проведемо вам це обстеження?

– Якісь дивні речі розповідаєш...

– ...ну, може, хтось прочитає, від кого залежать зміни в нашій країні.

Ти хочеш знати, чим від нас відрізняється Польща. У Польщі не посилають людей на три букви, а намагаються вирішити питання – ось основна відмінність. Навіть якщо ти не громадянин цієї країни.

– Але ви ж з Оксаною якось відрізняєтеся від наших заробітчан, які працюють на заводах і фабриках?

– З погляду документів – практично ні. І в них, і в нас – картка тимчасового перебування. Різниця в тому, що у Оксани – так звана блакитна картка Євросоюзу, а значить, ані вона, ані працюючі члени її сім'ї не прив'язані до місця роботи. Якщо ти звільнився, ти йдеш і влаштовуєшся в інше місце. У заробітчан картка під роботодавця. Ідеш від нього – їдь назад в Україну, шукай через агентство або знайомих нове місце і знову оформлюй документи. У нас – щось типу грінкартки в США, з доступом до ринку праці.

Узяти іпотеку вигідніше, ніж знімати житло

– Знімати житло у Варшаві – дорого?

– Це так. Оренда божевільна, ми платили три тисячі злотих (майже 20 тисяч грн) за двокімнатну квартиру щомісяця, тому взяли іпотеку.

– Тобто купити житло вигідніше, ніж знімати?

– Саме так! Тепер у нас трикімнатна квартира в хорошому районі. Оформити іпотеку може кожен, головне – аби був трудовий договір на необмежений термін і заробітна платня, що дозволяє платити іпотеку. Наша знайома, не з ІТ, продавчиня в магазині, теж оформила – так, на двокімнатну, і район простіший, але змогла дозволити собі житло. Навіть при тому, що її чоловік працює дистанційно на українську фірму, тобто в Польщі вважається безробітним.

Іпотеку розраховують так: якщо вас у родині троє, у вас повинно бути по тисячі злотих на людину, це мінімум. На місяць. На життя. А все, що понад, уже дає можливість платити за житло.

Дають іпотеку на 30 років, нам дали на 28 – до мого 75-річчя. І процентна ставка складається з маржі банку і того, що забирає собі держава. Відповідно, це 2,3% плюс 1,72. Виходить 4,02%. Але у зв'язку з карантинними обмеженнями, кризою, з тим, що багато хто сидів без роботи, держава вирішила піти назустріч людям – знизила свою частку з 1,72 до 0,21%. Перший внесок у нас був невеликий – 10%. Був би більший – процентна ставка була б меншою.

– А так два з половиною відсотки виходить?

– Якщо бути точним, то 2,51. Ми живемо у своїй квартирі – і платимо за своє житло. У Польщі новобудови продають готовими: дорогі двері, вікна, які не треба міняти, адже вони теж не з найдешевшого, що було, зроблені, повністю готовий балкон... Санвузол зробив, ламінат поклав – заїжджай і живи. Навіть стіни можна не чіпати! Не треба, як у нас, вкладати в квартиру після придбання ще стільки ж, аби її можна було назвати житлом.

70 квадратів плюс паркомісце, комірчина – підсобне приміщення, як окрема маленька квартирка. І платимо ми за це 2500 злотих (16 з половиною тисяч грн) на місяць. Купити квартиру одразу, без кредиту, ми б не змогли – це десь 115–120 тисяч євро.

Дуже багато хто бере іпотеку. Коли мене запитують, як на поляків вплинула коронакриза, я говорю: ну, раніше по три-чотири іпотеки на одній людині було, а зараз дві. На ринку праці теж ніхто не штовхається ліктями: економіка стрімко розвивається, роботи дуже багато. Як для кваліфікованих працівників, так і просто для робочих рук. Було б бажання.

Мінімальна зарплата – 18 з половиною тисяч гривень, а лікарі швидкої отримують до 133 тисяч

– Скільки заробляють у Польщі – в середньому?

– Дивлячись хто. Мінімальна зарплата – 2800 злотих (18 з половиною тисяч грн). Це брутто, а нетто, тобто на руки, 2061 злотий (13 тисяч 660 гривень). Більшість наших заробітчан отримують 3500–4000 (23–26 з половиною тисяч грн). Будівельники – тисяч п'ять (близько 33 тисяч грн). Лікарі теж від п'яти тисяч. Хто працює у швидкій допомозі – більше, 15–20 тисяч злотих (до 133 тисяч грн). Айтішники хочуть тисяч 30, але частіше за все 30 їм не платять, а тисяч 10–20 (66–133 тисячі грн). Але це дуже хороші зарплати.

– На харчування багато витрачаєте?

– Ні! От якщо оренда житла у Варшаві – це нечувано дорого, то продукти – нечувано дешево. У нас на їжу йде 500 злотих на місяць (3300 грн) – на сім'ю. І це при тому, що ми не особливо економимо і не сидимо на найдешевших продуктах, купуємо і яловичину, і червону рибу... Яловичина, на наші гроші, 100 гривень за кілограм. Свинина, вирізка, – 56 гривень. Стегенця курячі – 14–17 гривень. Яблука – 21–30 гривень, картопля дешева, ідеальна, навіть мита... Закупівлями займаюся я, тому вже знаю, де що краще брати. Найчастіше закупи роблю в Biedronka, це найвідоміша мережа супермаркетів, і в Makro (аналог нашого Metro).

– За комуналку дорого платити?

– Вона трохи дорожча, ніж у нас, але дешевша, ніж у Німеччині.

– За зарплатні, вищої, ніж у нас...

– Ну, якщо тут у людей зарплатня 18–20 тисяч гривень, то про що мова?

– Українців охоче беруть на роботу?

– Дуже. Тому що українці працьовиті, поступливі й українець піде працювати туди, куди поляк може і не піти.

– Дискримінації немає? У новинах раз у раз повідомляють: то побили українця в Польщі, то образили, познущалися...

– Я тобі так скажу: бидла вистачає всюди. У будь-якій країні. У тій самій Англії не всі джентльмени. Але з дискримінацією я особисто не стикався. Жодного разу мене не принизив ніхто – ні за те, що я громадянин України, ні за те, що єврей. У кипі ходжу на єврейські свята вулицями Варшави – і все гаразд

– Ви мову вже трохи знали, коли виїжджали?

– Абсолютно ні. Вчили тут. Оксані курси оплатив роботодавець, я вчився за власний кошт, а потім знайшов грант на навчання. У доньки взагалі нема проблем, дуже легко спілкується з дітьми в пшедшколі (це садочок так називається), все одно що тумблер переключити.

Нам спочатку було складно, хоч польська – це слов'янська мова. Дуже допоміг... суржик. Якщо говориш сумішшю російської та української, поляк тебе швидше зрозуміє, ніж коли тільки українською або тільки російською.

А як вони люблять, коли іноземець по-польськи говорить! Особливо якщо скажеш: "Вибачте, я вивчаю польську мову, але висловлююся ще недостатньо добре". Все, поляки тобі за увагу до їхньої мови готові всю душу віддати! У цьому плані вони великі молодці: цінують своє і підтримують своє.

У Варшаві дуже багато крафтових магазинчиків, шоурумів місцевих, польських, дизайнерів – і на все це є попит, хоча речі світових брендів можна купити дуже дешево. Навіть мої родичі з Ізраїлю приїздять до нас на шопінг.– Серйозно? Так дешево?

– Повно аутлетів, і ціни набагато нижчі, ніж в Києві. Простий приклад, нещодавній. Приїхав тесть із Вінниці, і ми – я, він і Оксана – купили собі у фірмовому магазині Adidas спортивні костюми. За 560 гривень кожен. Ми ж спортивна сім'я, дружина постійно бере участь у марафонах, разом катаємося на велосипедах, подорожуємо... Одне слово, скільки де спортивні костюми коштують, можемо судити. Розпродажі у Варшаві постійно: то кінець сезону, то свята... Для шопінгу це місто – те, що треба.

– Як поляки вдягаються? Стежать за модою чи не заморочуються над своїм зовнішнім виглядом?

– Ні, поляки якраз стильні і за собою стежать. Іноді, як погляну на кількість барбершопів, мені здається, що чоловіки стежать навіть більше, ніж жінки... Одягаються у Варшаві не так яскраво і виклично, як в Україні, але дорожче і зі смаком.

– Тобто леопардові лосини і кислотні речі – це не про поляків?

– Ну, принаймні на роботу в офіс у цьому ніхто не ходить. Стильно, доречно, однак не кричуще.

– А як щодо ресторанів, кав'ярень? Як тобі, взагалі, місцева кухня?

– Ой, боюся образити польських друзів, але скажу правду: ніяк. Не моє. Суп-журек, з ковбасою, надто жирний, pierogi, схожі на наші вареники, до вареників не дотягують: тісто грубе, начинкою може бути що завгодно, навіть гречана каша... Ми облюбували тайські, в'єтнамські заклади і мережу SushiSushi, яку в Варшаві відкрили... українці. Набір відмінних суші коштує 50–60 злотих (близько 300–400 грн), і набори великі: від 800 грамів до двох із половиною кіло.

Дуже часто, до речі, трапляються мені наші співвітчизники, які в Польщі роблять бізнес, тому що там для цього є умови. До певної суми прибутку ти перед державою не звітуєш. Вона тебе не чіпає і не пресує – пробуй, роби! Вийшло – тоді сплачуй податки.

– У вересні Польща відкрилася для українців, хоч і не для всіх: треба перехворіти на ковід або бути вакцинованим, є низка обмежень... Як там узагалі ситуація з коронавірусом?

– Без особливих істерик. У крамницях усі в масках, школярі навчаються дистанційно, а от садок не працював лише два місяці. У одного із співробітників знайшли коронавірус – так дітей з нашого дитсадка розподілили по інших садках, а педагогів відправили на карантин. Було, звичайно, таке, що кафе, ресторани, магазини закрилися і підприємці виходили протестувати, але це пройшло досить м'яко. Вулицями, до речі, гуляти не забороняли навіть у жорсткий локдаун

Якщо у вас є карта поляка, то є і 37-відсоткова знижка на все залізничне сполучення

– Ви, я знаю, любите подорожувати родиною: ти постійно викладаєш неймовірні фото то з одного куточка Польщі, то з іншого...

– ...так, доньці вже п'ять, ми беремо її з собою, і деякі знімки робила саме вона.

– В українців Польща чомусь асоціюється з заробітками, а не з туризмом, хоча там безліч красивих місць. Назви, будь ласка, свою топ-п'ятірку – що б ти порадив подивитися в Польщі і її столиці?

– Почну з Варшави, хоча не впевнений, що "впишуся" в п'ятірку, так багато тут цікавого. Ну, по-перше, історичний центр – дуже красивий, хоч і відновлений після Другої світової війни. Набережна Вісли – з кав'ярнями, морозивом, гарними краєвидами... Обов'язково погуляйте або покатайтеся на велосипеді. Королівський парк Лазенки – наше улюблене місце. Національний музей – там чудові колекції середньовічного мистецтва і старих майстрів, чудова галерея польських художників, виставка польського дизайну... По понеділках зачинений, а от вівторок, якщо не помиляюся, безкоштовний день. У всіх музеях Варшави є безкоштовні дні – інформацію про це легко знайти в інтернеті.

Тим, кому близька й цікава єврейська тема, пораджу музей POLIN, що відкрився в 2013-му році, а вже в 2016-му був визнаний найкращим у Європі. Це музей історії польських євреїв, і там як сама будівля приголомшлива, один із найкращих зразків сучасної архітектури, так і експозиції.

Ну і Центр науки "Коперник", зрозуміло, особливо якщо подорожуєте з дітьми. Робототехніка, досліди, таємниці природи, основи інженерії, планетарій... Цікаво всім, не лише ровесникам моєї доньки – згадую, як захоплено Оксана і мій син Максим, уже дорослий, який до нас гостювати приїздив, грали в інтелектуальний футбол, рухаючи м'яч силою думки. Це щось нереальне! Але квитки краще брати заздалегідь, на сайті, тому що їх може не бути. Поляки їдуть із усіх куточків країни, і я бачив, як на вході стоять і просто плачуть: "Ми встали о четвертій ранку, щоб до вас приїхати, як це – нема квитків?".

А крім Варшави – ну, в Польщі точно є що подивитися. Навмання буду називати – що мені найбільше запам'яталося. По-перше, замки. Ми чомусь звикли, що замки – це Чехія, Німеччина (Баварія, Рейн-Вестфалія), але і в Польщі їх близько сотні! Один Мальборк, фортеця тевтонських лицарів, чого вартий – якщо будете в Гданську, обов'язково заїдьте. А ще неймовірний Ксьонж – на кордоні з Чехією.

По-друге, є містечко Конін – неподалік від нього розташована найбільша в Польщі церква, базиліка Пресвятої Богородиці Лихеньскої. Це місце паломництва всіх поляків, його варто побачити.

Балтійське узбережжя: Гданськ, Гдиня, Сопот... Це як Юрмала, тільки в Польщі: море, сосни, морське повітря, кафешки, де смажать свіжу рибу... Найулюбленіша риба – тріска, і там її чудово готують.

Закопане. Навіть якщо ви не лижник (бо я не лижник), просто підніміться на фунікулері: приголомшливі краєвиди! Ну і Мазури – мальовничий регіон Польщі, який називають краєм тисячі озер. Ось туди ми ще не доїхали, лише плануємо. Але місця дуже гарні, буде що познімати.

– Їздити, до речі, дорого – Польщею?

– Для мандрівників дам два лайфхаки, про які не всі знають. Перший: якщо у вас є картка поляка (якої в нас, до речі, нема з Оксаною), то у вас є і 37-відсоткова знижка на все залізничне сполучення. Навіть якщо ви ніколи не жили в Польщі! І другий лайфхак: квиток вихідного дня. Можна купити квиток на поїзд, який буде дійсний із вечора п'ятниці до ранку понеділка, – і їздити по ньому, вивчати країну. Другий клас, не перший, але все одно польські потяги комфортніші, ніж в "Укрзалізниці". Хоча перший теж можна, але він буде дорожчий і треба заздалегідь бронювати. Діти подорожують безкоштовно, а мамі ще й знижка.

Ми як поїздами їздимо, так і машиною – випереджу тебе з питанням про газ і бензин. Газ – близько 20 грн, бензин – близько 40 грн. Як бачиш, газ дешевший, ніж в Україні, бензин – дорожчий, але не сказав би, що значно.

– Скажи відверто: повертатися в Україну ви плануєте?

– Давай так відповім: емігрантами себе ми не вважаємо. Але коли говоримо "у нас удома", "до нас додому", все частіше маємо на увазі варшавську квартиру. І це, до речі, не наша проблема – що життя одне і хочеться прожити його там, де простіше і зручніше. Це проблема тих, хто країною керує, – що українським громадянам зручніше не вдома. І коли люди при владі кажуть: "Ми повернемо заробітчан додому!" – я не зовсім розумію, що вони при цьому думають і як збираються повертати. На зарплати в три, п'ять тисяч гривень? На комуналку непідйомну? На так звану медицину безкоштовну, якої не існує? Про пенсії я взагалі мовчу: людям страшно доживати до пенсії, старості бояться, тому що в більшості випадків вона злиденна.

У будь-кого спитай: "Ти хочеш жити в своїй країні чи у чужій?" – звісно, скаже "у своїй". Але жити, а не виживати...

Джерело: Обозреватель

Відомий синоптик попередила українців про магнітні бурі - спалахи будуть потужними

п’ятниця, 30 вересень 2022, 14:59

Жовтень в Україні почнется з магнітної бурі. Про це попередила синоптик Наталка Діденко, передають Патріоти України. "Завтра вони (магнітні бурі) обіцяють бути серйозними. Сонце захоче побути більш активним, спалахи та викиди обіцяють бути потужними, т...

"Приєднала РФ до... Нідерланд": У Москві затримали наукову журналістку Асю Казанцеву

п’ятниця, 30 вересень 2022, 14:32

В Москві затримали наукову журналістку Асю Казанцеву. Вона заявила, що причина — так звані "референдуми". Репортершу відвезли у відділення МВС для "виховної бесіди". Про інцидент Казанцева повідомила на особистій сторінці на Facebook, передають Патріот...