Менш як за 10 років Мазепа заснував та заселив українцями на необжитих територіях Курщини 40 сіл, слобід і хуторів

Як відомо, етнічні межі України значно ширші за її міжнародно визнані державні кордони, нагадують Патріоти України. Про те, як українці заселяли Північну Слобожанщини, котра наразі частково входить до складу Курської області РФ розповідає докторка історичних наук Ольга Ковалевська.

"Як тільки підрозділи ЗСУ зайшли на Курщину, ми усі кинулися розглядати карту цієї місцини. В очі впадали питомо українські назви населених пунктів. Особливо голубили серце Мазепівка, Іванівське, Степанівка у Рильському районі. Чи ж не славний наш Іван Степанович Мазепа передає нам привіт назвами цих населених пунктів.

Так і є! Його земля, його села, його слід. І анафему на нього москва накладала, злочинцем називала, і за будь-якої влади в росії він трактувався запеклим ворогом — а села його як були, так і залишилися. І назви свої зберегли. Не змогли росіяни вигризти Мазепине коріння з Курщини.

Якої фортуни шукав на Курщині наш гетьман? Про це hromadske розпитало Ольгу Ковалевську — докторку історичних наук, професорку та провідну наукову співробітницю Інституту історії України НАНУ.

Узяв — і залюднив Курщину

Почнемо трохи здалеку. До того, як самому стати гетьманом, Іван Мазепа ніс службу при гетьманові Правобережної України Петрові Дорошенку. Того самого, про якого в пісні співається, що він «веде військо запорізьке хорошенько». На той час усі маєтності Мазепи були сконцентровані на Правобережжі. Дорошенко, як відомо зі шкільних підручників, прагнув обʼєднати лівий і правий береги Дніпра, контрольовані Річчю Посполитою та Московією, в єдиній державі.

Про це саме мріяв і гетьман Лівобережної України Іван Самойлович. Під тиском обставин Дорошенку довелося скласти свою булаву на користь Самойловича. Відтак, багатьох учасників тих подій було заарештовано і доправлено до Москви на допити. Серед них і Мазепу. Визволив його якраз Іван Самойлович: знав його як людину обізнану, надійну та розумну, тож забрав до себе на службу.

Приїхав Мазепа на Лівобережжя без копійки за душею. Отримував кошти лише як член уряду Самойловича. Після того, як москва звинуватила Самойловича у зраді й вислала його у Сибір, козаки обрали гетьманом Мазепу. Як гетьман, Іван Степанович отримав від Війська Запорозького «на булаву» — села, дохід з яких він мав використовувати для свого утримання і для виконання представницьких функцій. Ці маєтки особисто Мазепі не належали, були державною власністю.

За словами Ольги Ковалевської, Мазепа дбав і про козацьку державу, і про власний інтерес: з часом придбав собі маєтки не лише на Лівобережжі, але й у межах Московського царства. Жалував йому землі й московський цар. Саме так Мазепа став землевласником на Курщині.

На початку XVIII століття московсько-козацьке прикордоння залишалося малозаселеним. Мазепа отримав у Рильському повіті фактично пустку, яку треба було освоювати. У його інтересах було залюднювати ці землі саме українцями. Бо ви ж знаєте цей давній принцип: наша земля там, де є наші люди.Ольга Ковалевська, докторка історичних наук

Креативний менеджер

Зверніть увагу: на козацькому Лівобережжі не існувало кріпацтва. Його нам наприкінці 18 століття нав’язала цариця Катерина. А за Мазепи селяни були особисто вільними людьми. Вони працювали на себе, платили податки та виконували певні повинності — на користь держави, місцевої громади чи монастирів.

Іван Степанович видав окремий універсал, за яким посполитого селянина можна було залучати до відробітку повинностей не частіше ніж один-два дні на тиждень. І це була не панщина, а громадські роботи.Ольга Ковалевська, докторка історичних наук

Отже, Мазепа не міг примусом переселити вільних селян з Гетьманщини на Курщину. Їх треба було заохотити. І гетьман, що був прекрасним креативним менеджером, блискуче справився із цією проблемою.

Перш за все, переселенці звільнялися від сплати податків і відробітку повинностей на 3–5 років — залежно від ситуації у кожному конкретному населеному пункті. Мазепа дбав, аби люди мали усе необхідне для життя і господарювання.

Будувалися хати для селян, у селах — церкви, при церквах відкривалися школи, у яких дітей грамоті навчав священник. Улаштовувалися громадські лазні. У деяких селах двічі на рік проводилися ярмарки. Тобто Іван Степанович прагнув розбудовувати українські села на Курщині такими, якими вони були на Гетьманщині.

«Нині важко достеменно відтворити функціонування лазень у селах, але згадка про них у джерелах є», — каже професорка Ковалевська.

За її словами, Мазепі, напередодні остаточного розриву з московським царем та переходом на бік шведського короля під час Великої Північної війни, вже належало на Курщині 40 сіл, слобід і хуторів. Щоб створити таку кількість населених пунктів на колись необжитих територіях, Мазепі знадобилося менш як 10 років.

Походження назв новопосаджених слобід було різним. Одні походили від імені власника — Іванівка, Івановська, Іванівське. Другі — від по батькові українського гетьмана — приміром Степанівка. Зрештою, були й більш традиційні: Мазепівка чи Мазепинці. Звісно, були й інші, прямо не пов’язані.Ольга Ковалевська, докторка історичних наук

Меншиков проводить інвентаризацію

Чим багаті були курські маєтки Мазепи? Відповідь ми можемо пошукати у так званій «Мазепиній книзі» — це опис статків гетьмана, здійснений з волі князя Меншикова, правої руки московського царя Петра.

Після того, як гетьман був змушений покинути Україну, князь постійно канючив у Петра мазепинське майно. Спаливши Батурин, Меншиков уже встиг розграбувати міську резиденцію Мазепи на Гончарівці, що неподалік козацької столиці. Але цар, мабуть, не спішив із такою милістю. Найбільший землевласник московії й сам, мабуть, поклав око на маєтності найбільшого землевласника Гетьманщини.

Але вже наступного року після смерті Петра, у 1726 році, Меншиков наказав зробити опис усіх Мазепиних маєтків, зокрема, і на Курщині.

«Мазепина книга» містить перелік сіл, слобід, хуторів з усіма їхніми господарськими принадами. Перераховуються сіножаті, луки, ставки, млини, придатні для оранки землі тощо.

Приміром, в слободі Іванівській фіксується 19 дворів. Якщо припустити, що в родинах було по 5–6 осіб, то неважко порахувати, скільки населення могло бути в селі.Ольга Ковалевська, докторка історичних наук

«Точно встановити, скільки на початку 18 століття у курських маєтках Мазепи мешкало людей, наразі неможливо. І це попри те, що здійснений за наказом Меншикова опис Мазепиних маєтків, був однією з перших докладних ревізій гетьманської власності.

Скоріше за все, це пояснюється тим, що сам князь з 1727 року попав у немилість російського імператора Петра II, опинився на засланні й не завершив розпочату справу», — розповідає дослідниця.

Якою була подальша доля курських маєтків Мазепи? На думку пані Ольги, тут необхідно досліджувати долю кожного села, кожної слободи. Щось купили представники української козацької старшини, щось — з часом перейшло у власність великоросійським поміщикам. Населення було покріпачено.

Деякі подробиці відомі про Іванівське. Зокрема, у 18 столітті воно належало бунчуковому товаришу Василю Полуницькому, а потім, як посаг дружини, перейшло у власність російського дипломата князя Івана Барятинського. З 1870 по 1900 роки у цьому маєтку жив і працював німецький архітектор Карл Шольц, котрий виконував замовлення для багатьох землевласників, наприклад, знаменитих Тарновських із Качанівки.

Листівка від Мазепи

Мазепа, зайнятий політикою і війною, усе ж таки планував пустити на Курщині коріння. У селі Іванівському він встиг збудувати собі будинок — споруда датується 1703 роком. Але згадок про те, що гетьман жив у цьому будинку, пані Ольга не знайшла.

Як виглядало помешкання за Мазепи, невідомо. У 19 столітті художник Кондопуло намалював цей будинок, з його малюнку гравером Рашевським було виконано літографію. Під зображенням містився підпис: «Будинок Івана Мазепи в селі Іванівському, Курська губернія».

Якщо порівняти сучасні фотографії будинку, що нині можна знайти в інтернеті, з зображенням на гравюрі, то можна побачити суттєві відмінності.

«На гравюрі праворуч від одноповерхового будинку зображений паркан та велике дерево. На сучасних фотографіях навколо напівзруйнованої будівлі вже нічого немає. Це й не дивно, бо понад 300 років минуло. А як виглядав будинок і краєвид навколо нього за часів самого Мазепи, навіть важко припустити», — говорить історикиня.

За словами Ольги Ковалевської, зображення так званих Мазепиних будинків, зокрема, на Курщині, культових споруд, побудованих його коштом, коштовних вкладів до церков, а також численні портрети, стали дуже популярними на початку 20 століття і поширювались у вигляді листівок. Адже для тодішніх українців, які виборювали незалежність у 1917–1921 роках, постать Мазепи, була дуже мотиваційною.

Сьогодні українці теж постять у соцмережах фото будинку Мазепи в Іванівському під гаслом «Повертаємо своє» або «Мазепо, ми з тобою!». Одночасно з’являються відео місцевих мешканців, які ще з Мазепиних часів говорять українською.

Цілком можливо, що це нащадки колишніх гетьманових переселенців. І от факт: коли росіяни приходять у наші квітучі села, вони залишають по собі руїни. А українці переселяються на безлюдну пустку — і там починає вирувати життя. І за Мазепи, і нині.