Міф про "найкраще у світі радянське морозиво", який демонструє всю сутність брехливого режиму Імперії Зла та її кремлівських нащадків

Ті, хто ностальгує за СРСР, досі вихваляють радянський пломбір, який пам'ятають як найсмачнішиґе морозиво у світі. Навіть молоде покоління, яке не застало Союзу, не раз чули оди цим ласощам.

Але от про те, що насправді цю рецептуру і технологію виготовлення запозичили в США, замовчують досі... Про це розповіли на сторінці Versus Ukraine в Instagram.

Легендарний рецепт запозичили в американців

"Радянське морозиво є одним з чи не найбільш ностальгічних об'єктів спогадів людей, які жили в союзі і куштували цей молочний заморожений десерт. Але насправді це морозиво не було радянським. У 1936 році нарком харчової промисловості СРСР Анастас Мікоян поїхав в США з метою вивчити досвід американців. Саме із США привезли обладнання та технологію промислового виробництва морозива. А також кілька найбільш популярних його рецептів", - пояснюють у відео.

Анастас Мікоян особисто відбирав найсмачніші сорти американського морозива для виробництва в СРСР. Ними стали: пломбір вершковий і молочний, ескімо, крем-брюле, ванільне та фруктове морозиво.

"Мікоян запозичив в американців абсолютно весь цикл, включно з продажем морозива на вулицях зі спеціальних холодильників", - наголошують у відео.

Довжелезні черги за морозивом

Як згадує автор, у Києві на початку 1980-х стаканчик вершкового морозива коштував 22 копійки. Ще за 3 можна було взяти наповнювач - варення чи тертий шоколад. Ескімо коштувало по 24 копійки, але продавали тільки в одній точці й рідко.

Взагалі у передкризове останнє десятиріччя існування СРСР у столиці радянської України, котра мала великі потужності з виготовлення цього молочного десерту, ціни на порційне морозиво у точках роздрібному продажі коливалися від 9 копійок (фруктове) до 28 - пломбір на паличці у шоколадній глазурі, брендовий, як тепер кажуть, "Каштан".

Черги за морозивом у тогочасному Києві шикувалися неабиякі. За спогадами очевидців, кияни лаяли людей, які приїжджали за морозивом із сіл. Бо ті надовго затримували чергу, набивали недосяжним у селах десертом трилітрові банки, котрі потім закутували мешковиною та одягом, імітуючу саморобний термос

Сталінський нарком Мікоян вважав, що радянський громадянин має з’їдати на рік не менше 5 кг холодного десерту.

Втім якщо зараз запитати пересічного любителя радянського минулого, то він навряд чи знає, що його улюблене морозиво з дитинства було не "совєтським", а ненависним у той час американським. Це ще раз демонструє, як "совєти" вміло привласнювали чуже й видавали за своє.