"Мій чоловік дуже сильно змінився": Марічка Падалко про особисті стосунки з екснардепом Єгором Соболєвим, котрий другий рік воює на фронті

Марічка Падалко з чоловіком Єгором Соболєвим

Ведуча ТСН (1+1) та Марафону новин Марічка Падалко зізнається, що велика війна змінила все, до чого вона звикла. Вона не будує далеких планів, закинула щоденні ранкові пробіжки й тішиться простими побутовими речами. Її чоловік — Єгор Соболєв — служить у лавах ЗСУ, дві доньки навчаються за кордоном, а син готується до вступу в університет.

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Марічка Падалко розповіла, що рятує її від депресії, чому в їхній сім’ї не буде четвертої дитини та коли вона востаннє плакала.

«Не можу з собою домовитись»

— Війна триває вже довго, ваша порада, де брати сили, як триматися?

— Я завжди була прихильницею довгострокового планування, але 31 грудня 2022 року вперше за довгий час не написала план на наступний, 2023 рік. Так я попрощалась із прописуванням цілей. Якщо не робити детальний план на рік, важливо все одно поставити перед собою якусь мету й наближатися до неї.

Наприклад, до квітня я займалась підготовкою до Бостонського марафону — це забирало багато часу, але водночас забирало багато непотрібних думок з голови. Хоч фізично мені було важко, морально мене це розвантажувало. Зараз я у пошуку речей, які просуватимуть мене емоційно на місяць-два вперед. Наприклад, у вересні я знала, що у чоловіка в середині жовтня буде коротка відпустка, тому півтора місяця жила в її очікуванні. Зараз живу в очікуванні Нового року, бо до мене приїдуть мої дівчата, які зараз у Празі. А що очікувати від 2024 року, взагалі не знаю. Єдине, що спадає на думку, — мій син Михайло закінчить 11-й клас.

— Чому вас навчила війна?

— Не відкладати важливі речі на потім, цінувати те, що ти маєш тут і зараз, жити сьогодні. Нещодавно, наприклад, я вперше від початку війни пішла купити собі велику річ — пальто. Вже багато років купую пальта в одного українського бренду, тож розпитала його власників про те, наскільки зменшились продажі після повномасштабного вторгнення. Вони розповіли, що 2022 рік був дуже складним, а у 2023 році люди почали замість одного пальта, купувати два — зі словами про те, що ми не знаємо, що буде завтра, а сьогодні хочемо робити те, що принесе задоволення.

В моєму випадку єдина річ, яка мене відволікає, — це спорт. Але якщо я на початку року мала сили підготуватися самостійно з дистанційним тренером до марафону, то зараз я не маю навіть емоційних сил вийти на коротку пробіжку. Я не можу з собою домовитися. Тому пішла на групові заняття, наживо з тренером Іриною Ліщинською, нашою відомою олімпійською призеркою, яка зараз повернулася в Україну. Заради цих групових тренувань мені навіть не важко їхати в заторах на інший берег Києва, щоб бути серед людей. Спорт — досі мій найголовніший антистрес.

«Я просто не змогла стримати сліз»

— Як за останні півтора року трансформувались ваші стосунки з чоловіком, який воює на фронті?

— В будь-якому випадку війна загострює почуття: для когось в негативну сторону, тому ми бачимо багато розлучень, для когось почуття стають ще теплішими й ціннішими.

Водночас люди звикають жити окремо, але це означає — повністю перебудувати своє життя, взяти на себе всю відповідальність та самостійно приймати всі рішення. Коли люди зустрічаються знов, треба одразу перебудовуватися на партнерські стосунки, але ця система дуже швидко забувається. Наприклад, я звикла спати з відкритим вікном, щоб було свіже повітря, а чоловік хоче спати в теплі й комфорті, бо на фронті то спека, то морози. Зараз мало хто про це говорить, про побутові дрібнички, про партнерські навички, які легко втратити, а потім важливо набувати знову.

— Єгор сильно змінився за останній час?

— Дуже сильно. Просто це ті речі, які раніше важко було помітити. Наприклад, він не любить великі скупчення людей й бути серед натовпу, бо на фронті це ознака небезпеки. У спілкуванні я бачу тільки зміни на краще. Процитую чоловіка: «Коли ти залишаєшся сам на сам з небезпекою, розумієш, що у твоєму житті є найбільшим досягненням, — це дружина, і що є найбільшим скарбом, — це родина».

— Нещодавно ви зізнавались, що замислювались про четверту дитину, але чоловік був проти.

— Я казала, що мотивація народити четверту дитину була з двох причин. Перша — на тлі війни, втрат в Україні хотілось дати цій країні нове життя, а друга — бажання трохи змінити свій інформаційний фон. Річ у тім, що гормональний фон жінки, яка народила, змінюється так, що вона концентрується в першу чергу на дитині, а все інше сприймається менш гостро. Тож, можливо, прагнення мати дитину було моїм бажанням зануритись в умовний безпечний світ. Зараз я точно можу сказати, що ми з чоловіком не плануємо дитину, бо наші старші діти, навіть на відстані, теж потребують багато уваги.

Марічка Падалко з дітьми

— Як вони почуваються зараз?

— Син Михайло дуже переймається тим, що відбувається в Україні. Щосуботи ходить на протести під міську раду з плакатом «гроші на ЗСУ», переймається збереженням культурної спадщини, долучається до різних проєктів. У нього попереду 11-й клас, він хоче вступати до Києво-Могилянської академії, залишилось визначитись із факультетом. З його схильністю й навичками було б природно обрати історичний, але, можливо, ще щось зміниться. Йому скоро 17 років, а через рік — 18. Михайло активно думає над тим, чим надалі буде займатися. Тому зараз купив на всі свої заощадження елементарний дрон і вчиться ним керувати. Навіть у школі взяв активну участь у тому, щоб організувати курси управління безпілотниками.

Дівчата до кінця цього навчального року будуть у Празі. Марія та Катя по-різному переносять життя за кордоном. Старша, Марія, як і багато підлітків, бачить своє життя вдома, у Києві, тому я не знаю, чи довчиться вона там навіть цей навчальний рік, на відміну від молодшої доньки, яка спокійніше сприймає життя за кордоном.

— Багато хто каже, що війна «висушила» всі сльози. Коли ви востаннє плакали?

— Це було на Київському марафоні Незламності, коли на особливу дистанцію вийшли поранені воїни, якими опікується благодійний фонд Revived Soldiers Ukraine, амбасадоркою якого я є. Це ще й був День захисників і захисниць, тому кожен крок, а хтось з воїнів вже міг бігти, люди підтримували оплесками й вигуками. Це було дуже щемливе єднання народу з тими, хто його захищає. Я просто не змогла стримати сльози.

Через 60 днів отримати статус ухилянта: Які сюрпризи для тих, хто тримається подалі від ТЦК, містить новий закон про мобілізацію

субота, 13 квітень 2024, 3:25

Військовозобов'язані мають оновити дані у військкоматах протягом двох місяців після набуття чинності закону про мобілізацію. Якщо вони проігнорують цю вимогу, їх позбавлять права користуватися транспортним засобом і оштрафують. Фокус розбирався, як пра...

Царство небесне... Україна повернула з полону тіла 99 своїх полеглих захисників

субота, 13 квітень 2024, 0:55

Україні вдалося повернути тіла 99 загиблих захисників. Про це повідомили у Telegram-каналі Координаційного штабу з питань поводження із військовополоненими. "За результатами репатріаційних заходів, до України повернули 99 полеглих оборонців. Зокрема вд...