Світ стрімко переходить на сонячну енергетику та системи накопичення електроенергії. Щороку встановлюються нові сонячні електростанції, батарейні системи BESS та акумулятори для електромобілів. Але разом із цим формується проблема, про яку поки говорять значно менше: що робити з усім обладнанням після завершення його строку експлуатації, передають Патріоти України.
За оцінками, до середини століття обсяг відпрацьованих сонячних панелей у світі може сягнути сотень мільйонів тонн. Лише в Європейському Союзі до 2040 року прогнозується накопичення 6–13 млн тонн PV-відходів, а до 2050-го — вже 21–35 млн тонн.
На перший погляд, це величезна проблема з утилізацією. Проте експерти дедалі частіше розглядають старі панелі не як сміття, а як своєрідні техногенні родовища сировини.
Типова сонячна панель переважно складається зі скла, але також містить алюміній, кремній, мідь, срібло, полімери та інші матеріали.
Кожен окремий модуль містить порівняно невелику кількість цінних металів. Однак ситуація кардинально змінюється, якщо йдеться вже про сотні мільйонів панелей.
Зокрема, ефективний збір та переробка старих PV-модулів потенційно дозволяють повертати значні обсяги срібла назад у промисловість. Таким чином, питання поступово змінюється: йдеться вже не лише про те, скільки коштуватиме утилізація панелі, а й про те, скільки цінної сировини можна з неї повернути.
Паралельно формується ще один величезний майбутній потік — батареї.
Системи накопичення енергії BESS за останні роки перетворилися з допоміжної технології на один із ключових елементів сучасної енергетики. За даними, наведеними у матеріалі, для досягнення глобальних цілей розвитку відновлюваної енергетики до 2030 року світові може знадобитися близько 1500 ГВт систем накопичення, з яких приблизно 1200 ГВт припадатиме на батарейні системи.
А це означає, що одночасно зі створенням нового енергетичного обладнання формується величезний майбутній ринок його ремонту, модернізації, повторного використання та переробки.
Літій-іонні батареї містять літій, мідь, алюміній, графіт, а залежно від хімічного складу — також нікель, кобальт і марганець. Саме ці ресурси мають стратегічне значення для світової промисловості.
Водночас дедалі більшого поширення набувають LFP-батареї — літій-залізо-фосфатні. Вони не містять дорогих нікелю та кобальту, тому їхня переробка має складнішу економіку. Простого принципу «взяти стару батарею і продати дорогі метали» вже недостатньо.
Для прибуткового бізнесу будуть потрібні великі масштаби, продумана логістика, сучасні технології та стабільний потік сировини.
Сьогодні значну частину сировини для battery recycling становлять відходи, які виникають безпосередньо під час виробництва нових акумуляторів.
Однак поступово ситуація змінюватиметься. Приблизно з 2035 року дедалі більшу роль відіграватимуть батареї, які завершили свій нормальний життєвий цикл — зокрема акумулятори електромобілів та стаціонарних систем накопичення.
До 2050 року понад 90% доступної сировини для переробки батарей потенційно становитимуть саме відпрацьовані акумулятори.
Тобто нинішній ринок recycling — лише початок. Основний потік старих батарей ще попереду.
Є ще один важливий етап — second life, тобто друге життя акумулятора.
Батарея, яка вже не відповідає вимогам свого першого призначення, може залишатися придатною для менш інтенсивної роботи. Її можна протестувати, визначити технічний стан, замінити окремі модулі, відремонтувати або використати в іншій системі.
Таким чином, майбутній ланцюг може виглядати так:
перше використання → діагностика → ремонт або відновлення → друге життя → переробка → повернення матеріалів → виробництво нових батарей.
На кожному з цих етапів може виникати окремий бізнес. Тому майбутня індустрія не обмежуватиметься будівництвом заводів із переробки.
Європейський Союз поступово формує нормативну базу, яка стимулюватиме розвиток переробки батарей.
Для літієвих батарей встановлено мінімальні показники ефективності переробки: 65% середньої маси до кінця 2025 року та 70% до кінця 2030-го.
Окремі вимоги стосуються повернення конкретних матеріалів. До кінця 2027 року передбачено recovery щонайменше 90% кобальту, міді та нікелю і 50% літію. До кінця 2031 року ці показники мають зрости до 95% для кобальту, міді та нікелю та 80% для літію.
ЄС також створює майбутній попит на вторинну сировину. Зокрема, з 18 серпня 2031 року для певних нових промислових та автомобільних батарей передбачені мінімальні частки перероблених матеріалів: 16% кобальту, 6% літію та 6% нікелю.
Тобто Європа фактично формує замкнений цикл: старе обладнання має стати джерелом матеріалів для виробництва нового.
Європа значною мірою залежить від глобальних ланцюгів постачання критично важливих матеріалів. Тому переробка старих батарей і сонячних панелей може мати не лише екологічне, а й стратегічне значення.
Через 15–20 років величезні обсяги літію, міді, нікелю, кобальту, графіту, срібла та алюмінію вже будуть фізично знаходитися всередині європейської економіки — у батареях автомобілів, BESS та сонячних електростанціях. Їх не потрібно буде заново видобувати: необхідно буде правильно зібрати, переробити та повернути у виробництво.
Саме тому набуває популярності концепція urban mining — своєрідного «видобутку» ресурсів із уже створеної інфраструктури.
Особливо перспективною для такого бізнесу може стати Центральна Європа. Польща, Німеччина, Чехія, Словаччина та Угорщина вже формують потужний промисловий кластер, де активно розвиваються відновлювана енергетика, електромобілі, батарейне виробництво та системи накопичення.
Сьогодні регіон отримує величезні обсяги нового обладнання. Через 10–20 років дедалі більша його частина потребуватиме модернізації, ремонту, повторного використання або переробки.
Через значну вагу сонячних панелей і батарей транспортувати їх на великі відстані не завжди економічно вигідно. Тому в Європі можуть сформуватися регіональні центри recycling, розташовані ближче до джерел відпрацьованого обладнання.
Для України цей напрям може стати особливо актуальним під час перебудови енергетичної системи.
У майбутньому країні знадобиться більше розподіленої генерації, сонячних і вітрових електростанцій, BESS, мікромереж та локальних систем енергозабезпечення.
Але будь-яке обладнання, встановлене сьогодні, рано чи пізно доведеться модернізувати або демонтувати.
Україна має географічну близькість до Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії, тому потенційно може інтегруватися в центральноєвропейський circular-energy value chain. Йдеться не лише про переробку, а й про демонтаж, збір, логістику, діагностику батарей, refurbishment, second-life storage, сортування PV-модулів та повернення отриманих матеріалів у промисловість.
Окремий завод із переробки — лише частина майбутнього ринку.
Значно ціннішим може виявитися контроль над усім життєвим циклом обладнання: знати, де воно знаходиться, хто ним володіє, коли закінчиться його економічний ресурс, чи можна його відремонтувати, відправити на second life або вже необхідно переробити.
У перспективі можуть з'явитися цілі circular energy platforms, які об'єднуватимуть сонячні панелі, BESS, батареї електромобілів та інше електротехнічне обладнання в єдину систему.
Світ звик оцінювати розвиток відновлюваної енергетики кількістю встановлених мегаватів і гігаватів. Однак тепер дедалі важливішим стає інше питання: скільки матеріалів міститься всередині цих потужностей і що з ними відбуватиметься після завершення експлуатації.
До 2050 року ЄС може отримати до 21–35 млн тонн відпрацьованих сонячних модулів, а глобальний обсяг PV-відходів у довгостроковій перспективі може вимірюватися сотнями мільйонів тонн. Паралельно світ рухається до масштабного розгортання батарейних систем, а після 2035 року основним джерелом сировини для battery recycling дедалі більше ставатимуть акумулятори, які завершили свій життєвий цикл.
У результаті те, що сьогодні вважається відходами майбутнього, може перетворитися на нове джерело стратегічної сировини та багатомільярдну індустрію.
І найцікавіше: майбутні «родовища» літію, міді, нікелю, кобальту та срібла можуть частково знаходитися не під землею, а буквально навколо нас — усередині мільйонів сонячних панелей, батарей та енергетичних систем, які світ встановлює вже зараз.
Українське законодавство пропонує заохочення для тих громадян, які мають необхідний страховий стаж (35 років), але вирішують продовжувати працювати й оформлюють пенсійні виплати пізніше 60 років. Про це йдеться у матеріалі ТСН.ua, передають Патріоти Ук...
Майбутній опалювальний сезон в Україні може виявитися одним із найскладніших від початку повномасштабної війни. Через це власникам приватних будинків, які використовують печі, котли або каміни на дровах, радять заздалегідь подбати про достатній запас п...
