"Мріяв про дітей і перемогу, не дожив два дні до відпустки": Історія бійця з позивним "Скіф" з Луганщини (фото)

Відповідальний та ініціативний, чуйний і відважний, Сергій Дрогін дуже швидко став своїм у згуртованому бойовому братерстві "Айдара".

Сергій Дрогін. Фото: Фейсбук.

Боєць батальйону "Айдар" Сергій Дрогин із Сєвєродонецька загинув 7 травня під селищем Південне на Донеччині від кулі снайпера. Він мріяв про дітей і робив усе, щоб вони народилися у мирній Україні. Але не встиг побачити ні власної дитини, ні довгоочікуваної перемоги у війні. Патріоти України пропонують вам прочитати, як жив і як загинув захисник України з позивним "Скіф".

"Йому залишалося півтора року до завершення контракту. А до відпустки він не дожив два дні. На вихідні Сергій збирався приїхати додому... І в суботу ми його поховали... Востаннє ми говорили з ним напередодні його загибелі. Він побажав мені доброї ночі. Пообіцяв, що все буде добре. А наступного дня о 4-й годині мені подзвонили і сказали, що його більше немає...".

Олена Дрогіна, дружина загиблого "Скіфа", щосили намагається триматися, але в якийсь момент горе все ж таки виривається назовні. Вона поки не навчилася говорити про чоловіка в минулому часі. І їй ще належить вчитися жити без коханого. Без чоловіка, який віддав життя на фронтах неоголошеної, але такої кривавої війни.

Сергій Дрогін народився у Сєверодонецьку Луганської області 22 грудня 1986 року. Після школи служив в одній з військових частин у Самборі на Львівщині. Повернувшись додому, пробував себе в різних професіях, але, як згадує його дружина, найкраще у нього виходило працювати торговельним представником — Сергій був дуже товариським і вмів викликати симпатію у людей.

"Сергій завжди всім допомагав, він завжди всіх підтримував. Ранок з ним завжди починався з посмішки. Він був дуже сильною і світлою людиною. Його всі любили", — розповідає Олена Дрогіна.

Зі своєю майбутньою дружиною Оленою Сергій познайомився відразу після демобілізації з армії — і відтоді вони не розлучалися. Аж до моменту, коли Сергій, незважаючи на благання дружини, вирішив підписати контракт із ЗСУ.

"Ми вмовляли його залишитися. Але він все одно вирішив іти захищати батьківщину. Мені страшенно не хотілося його відпускати. Але він наполіг на своєму — і я його відпустила. У 2017-му Сергій підписав контракт. Спочатку був у Новолуганську. Потім — Травневе, Кримське, Ленінське, Південне... Я переконувала його, щоб після завершення контракту він повернувся додому. Але він якось мимохіть сказав: "Я, напевно, не зможу. Буду тут до кінця", — згадує Олена.

При виборі підрозділу у Сергія особливих вагань не було. Багато його земляків із Сєвєродонецька вже служили у 24-му окремому штурмовому батальйоні "Айдар". Туди простим солдатом прийшов і Сергій Дрогін.

"Скіф" прийшов до нас восени. Від початку вразив своїм ставленням до життя, чоловічим спокоєм. Всі завдання, які йому ставилися, він виконував добротно, по-хазяйськи, з повною віддачею. Що стосується якостей бійця — Сергій був дуже сміливим, відважним. Вивчав різні військові спеціальності. Особливо його цікавила снайперська справа. Він пройшов навіть курс навчання з іноземними інструкторами", — згадує безпосередній командир Сергія Дрогіна, боєць із позивним "Старий".

Це захоплення снайперською справою почалося у "Скіфа" майже випадково. Перед черговим виходом підрозділу в ППД волонтер Юлія Толмачова привезла в роту, де служив "Скіф", замовлену раніше снайперську гвинтівку. Спочатку призначалася вона для іншого бійця, але той саме потрапив до госпіталю із серйозним пораненням. Тоді свої сили у cнайперській справі вирішив спробувати Сергій.

"Гвинтівка ж лежить. І англійці саме приїхали, навчали снайперів. А у Сергія талант до цього був. Він пройшов навчання і став професійним снайпером. Дуже класним. Чудово у нього виходило. Мені хлопці у госпіталі розповідали, він дуже переживав, все питав: "А Юля не буде проти, що я на цій гвинтівці буду працювати?". Я почула — кажу: хлопці, та ви що? Навпаки, я задоволена, що "Скіф" працюватиме... Пам'ятаю, якось заїхала до них, трохи побула — і почала збиратися, хотіла ще в Піски проскочити до початку обстрілу. А він стояв, дивився — а потім раптом каже: "Мені треба гвинтівку почистити". Це треба було бачити, як ніжно і дбайливо він до неї ставився. Як до коханої жінки", — згадує Толмачова.

Відповідальний та ініціативний, чуйний і відважний, Сергій дуже швидко став своїм у згуртованому бойовому братерстві "Айдара". Всі, хто його знав, відзначають: він точно був на своєму місці і чітко знав, з ким і заради чого воює.

"Сергій постійно щось пропонував — і в побутових питаннях, і в бойових. До нього завжди можна було звернутися — він ніколи ні в чому не відмовляв. І при цьому не любив скаржитися. Якось захворів — і ми його мало не силою в госпіталь відправили, коли стало вже зовсім погано, висока температура трималася кілька днів. Я кажу: "Серього, ну що ти? Треба ж було раніше пролікуватися, не запускати". А він: "Та не до цього зараз! Усім важко, що ж я буду свою ношу на когось перекладати?". Він був відповідальний як чоловік і відповідальний як солдат. Звичок шкідливих не мав, ставився до них різко негативно. У цьому плані теж був прикладом для всієї нашої роти", — згадує "Старий".

Того дня, 7 травня, у районі селища Південне Донецької області Сергій Дрогін разом із побратимами виконував на бойовому посту інженерні роботи. Близько 12-ї години дня з боку противника було відкрито вогонь.

"Це був снайпер. Дуже швидко працював. Професійно. Спочатку був пристрілювальний постріл. А потім — на ураження... "Скіф" зробив все за правилами. Хоча інший, може, просто пішов би, зробив паузу. А "Скіф" — ні. Я був неподалік, але не поруч із ним. Я його виносив. Але сказати йому, що треба зробити паузу, я не зміг. Шкодую про це дуже...", — каже "Старий".

Постріл снайпера став для Сергія смертельним. Куля влучила йому під пахву. На фронті знають: такий "стиль" характерний для снайперів-сербів.

"Судячи з усього, це був сербський снайпер. Це їхній почерк — працювати під пахву або у пах. Скільки хлопців на Авдіївській промзоні загинули, коли там стояла 72-ка — і у них, здебільшого, були пахові поранення. Всі смертельні, бо артерію розривало... Хлопці казали, Сергій буквально пару хвилин ще пожив. У нього був дуже сильний розрив, велика крововтрата", — розповідає Толмачова.

На одній з останніх фотографій "Скіфа" він стоїть з іграшковою пандою в руці і ледь вловимою посмішкою на обличчі. Цю панду за лічені дні до загибелі героя йому подарувала Юлія Толмачова. "Я люблю іграшкових панд. Мені всі їх дарують — і я, зі свого боку, намагаюся дарувати такі іграшки хлопцям. І Сергію подарувала. Сказала: "Сергію, нехай вона береже вас". Він подивився, серйозно так — і каже: "Так, Юлько, вона буде нас берегти", — не стримує сліз Толмачова.

На поховання загиблого героя в його рідному Сєвєродонецьку зібралися сотні людей. Побратими, ветерани війни на Донбасі, волонтери, його знайомі з різних куточків країни і з рідного міста приїхали, щоби попрощатися зі справжнім воїном, який віддав життя за Україну.

"Знаєте, я ніколи Сергія не питав, чому він прийшов воювати. Хоча зазвичай ставлю це питання всім новоприбулим. Напевно, тому, що Сергій одразу справляв враження людини рішучої, котра знає, що їй потрібно і навіщо вона прийшла. Він був заряджений на війну, на перемогу, на те, що він робив. І не давав собі слабинки. "Скіф" був природженим воїном. Міцним, витривалим, сильним духом. Саме з таких людей формуються кістяки підрозділів. Саме вони є прикладом для наслідування. Для мене "Скіф" — з тих людей, які складали — і складають — ударний кулак нашої роти", — каже "Старий".

Сергію було 32 роки. У нього були великі плани на життя. Але їм не судилося збутися. "Ми дуже хотіли свій будинок. Він мріяв про власний бізнес, хотів відкрити магазин. Були розмови про дітей. Він дуже любив дітей. Неймовірно любив двох своїх племінничок, донечок його молодшої сестри — і вони його теж шалено любили. А я не змогла народити йому дитину", — ковтає сльози Олена.

За час служби Сергій Дрогін отримав три відзнаки: нагрудний знак "Учасник бойових дій — ветеран війни", відзнаку президента України "За участь в антитерористичній операції" і знак "За заслуги" від Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

"Мені хтось казав, що його представили до ордена "За мужність" — посмертно. Хоча я точно не знаю. Все, що відбувається після загибелі Сергія — досі як у тумані. Але якщо це так — він заслужив на цю нагороду", — каже Олена Дрогіна.

І під цими її словами підпишуться всі, хто знав загиблого героя. Українця, котрий усіма фібрами душі ненавидів "русскій мір", що прийшов на його рідний Донбас — і віддав життя за те, щоб цей "русскій мір" зупинити.

Джерело: Обозреватель

Усе не так, як ви вважали: Японці побудували справжню карту Землі (фото)

субота, 23 листопад 2019, 0:18

Карта, побудована за принципами проекції AuthaGraph, може бути названа дійсно інноваційною! Багато хто в курсі, що звична нам карта світу не надто вірно відображає реальне співвідношення площ країн, а тим більше морів і океанів. Використання проекції М...

Хіти тижня. Позував на тлі руїн ДАП: Стало відомо про смерть ватажка "ДНР" (фото)

субота, 23 листопад 2019, 0:10

У Росії при загадкових обставинах помер один з відомих ватажків "ДНР", учасник підрозділу "Спарта", шанувальник "російського світу" Юрій Філатов. Про його смерть повідомив у соціальній мережі Twitter блогер під ніком Necto Mancer, передають Патріоти У...