Миш'як як еліксир краси: Люди з минулих століть вживали отруту... за призначенням лікарів

Практика мікродозування психоделіків, таких як ЛСД, набула популярності в деяких частинах світу. Хоча медична спільнота не впевнена в реальній користі мікродозування психоделіків, це не перший випадок, коли люди експериментують із невеликими кількостями речовин заради користі для здоров'я, пише IFLScience, передають Патріоти України.

Ще в XIX столітті деякі люди в Австрії мали дивну звичку — мікродозування миш'яку. Відкриття цієї своєрідної практики датується 1851 роком, коли Йоганн Якоб фон Чуді, швейцарський натураліст і лікар, натрапив на неї серед селян Штирії, Австрія. Ці люди добровільно вживали невеликі дози миш'яку, вірячи, що це покращить їхнє здоров'я та зовнішній вигляд. Звіти свідчать, що ця традиція зародилася ще в XVI столітті, починаючи з малих доз, які поступово збільшувалися.

З розповідей Чуді випливає, що люди, які їли миш'як і з якими він зустрічався, не мали ознак хронічного отруєння. Однак він відзначив значну кількість смертей, пов'язаних зі зловживанням або безвідповідальністю. Попри скептицизм і сумніви, ідея споживання миш'яку з користю для здоров'я поширилася по всьому світу, що призвело до його просування як добавки до здоров'я як лікарями, так і шарлатанами.

На противагу цьому, сьогоднішній ентузіазм щодо мікродозування психоделіків пов'язаний із кожен раз більшою кількістю літератури, яка вказує на потенційні переваги для психічного здоров'я, особливо з такими речовинами, як псилоцибін, що містяться в "чарівних грибах". Однак дослідження, що тривають, ще не підтвердили остаточно заявлені переваги, такі як покращення настрою та концентрації без галюцинаційних ефектів.

Важливо зазначити, що мікродозування миш'яку є небезпечною ідеєю. Миш'як, як в неорганічній, так і в органічній формі, дуже токсичний. Неорганічний миш'як є підтвердженим канцерогеном і значним глобальним забруднювачем питної води. Навіть органічний миш'як, хоча і менш шкідливий, залишається токсичним у достатніх кількостях і за умови тривалого впливу, не кажучи вже про його історичне використання як зручної отрути.

На занепад епохи споживання миш'яку вплинули такі фактори, як використання миш'яку у справах про вбивства, де жертви зображувалися як випадкові жертви передозування. Скептики також ставили під сумнів вживання деякими людьми миш'яку, підозрюючи, що деякі з цих випадків були неправдиві. У XX столітті ентузіазм щодо миш'яку зменшився завдяки зростанню обізнаності про його небезпеку та розвитку фармакології.

Цікаво, що хоча деякі люди в певних регіонах, таких як долина Камаронес у Чилі, виробили генетичну стійкість до миш'яку, ця адаптація не є результатом мікродозування, а скоріше тривалого впливу протягом багатьох поколінь. Ця адаптація підкреслює нашу здатність еволюціонувати в токсичному середовищі, але важливо розрізняти природні адаптації та потенційно шкідливі для здоров'я примхи.

Насамкінець, історія експериментів з миш'яком слугує застереженням проти нерозважливих практик. Дослідження психоделіків на предмет їхньої користі для психічного здоров'я потребує постійного наукового контролю. Розуміння ризиків і переваг має вирішальне значення для того, щоб ми вчилися на уроках історії, не повторюючи її небезпечних експериментів.