Найбільші тварини Землі вимирають через втрату репродуктивної здатності

Атлантичні кити — вид, що перебуває під загрозою повного зникнення, і сьогодні їхня кількість продовжує невблаганно скорочується. Результати нового дослідження показують, що самки цього виду втрачають здатність розмножуватися через зменшення розміру тіла — частково це пов'язано з такими стресорами, як зміна клімату, пише IFLScience.

Північний гладкий кит, або атлантичний кит (лат. Eubalaena glacialis) – один з найбільших морських ссавців. Є одним з трьох представників роду Eubalaena, другий за розмірами представник теперішньої фауни після Синіх китів.

Дорослі самці Eubalaena glacialis можуть виростати в довжину до 16 метрів, а їхня вага сягає 60 тонн. Навіть яєчники самок важать близько тонни. Офіційно зареєстрований рекорд гладкого кита становив 18,5 м довжини та 106 тонн живої ваги.

За словами Джошуа Стюарта з Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA), дослідження припускають, що в середньому максимальна довжина кита, народженого сьогодні, буде на 1 метр меншою, ніж кита, народженого в 1980 році. У новому дослідженні вчені зосередилися на тому, щоб зрозуміти, чи пов'язане це зменшення розмірів тварин з нижчим репродуктивним потенціалом. Простими словами, скільки китів можуть народити самки з меншими розмірами тіла.

Команда використовувала дані, зібрані в період з 1970 по 2020 роки, проаналізувала їх і дійшла висновку, що розмір тіла самки кита тісно пов'язаний з імовірністю народження дитинчати. Наприклад, 14-метрова самка зможе народити дитинча з 56% ймовірністю, тоді як шанси 11-метрової самки становлять лише 14%. Результати також свідчать про те, що зменшення розміру посилює проблеми зі здоров'ям у гладких китів.

Гладкі кити є одним із найбільш уразливих видів на Землі. Наприкінці 19 століття їх популяція опинилася на межі зникнення через китобійний промисел, і з тих пір так і не змогла відновитися.

Дослідники зазначають, що північноатлантичні кити страждають через зміну клімату, а також деградацію середовища проживання, шуму океану та зіткнення із суднами. Крім того, вони часто стають жертвами рибальських снастей, у яких заплутуються.

Вид належить до вимираючих і, незважаючи на вжиті заходи по його охороні, може зникнути протягом наступних 200 років.

Щоб уникнути переохолодження в холодних водах Атлантики, Eubalaena glacialis має товстий шар жиру (ворвані). У дорослих особин жир займає від 36% до 45% загальної маси тіла, тому після смерті вони на відміну від багатьох інших видів не тонуть, а дрейфують на поверхні океану.

Перша письмова згадка про північного гладкого кита датується 670 роком, коли неподалік нинішнього міста Жум’єж, розташованого на північному заході Франції, на берег Сени потрапила десятитонна тварина.

Китобійний промисел почався у XI столітті. Відтоді чисельність популяції неухильно знижувалася. З 1935 року вона тримається в межах близько 350 особин. Сьогодні зокрема налічується менш як 70 репродуктивно активних самок. Кожні два роки помирає один кит. Приблизно 38% всіх смертей викликано зіткненнями з морськими суднами та 8% з попаданням в рибальські мережі.