Найдавніший з вцілілих храмів Русі віддав черговий скарб, на радість археологів: Біля стін Софії Київської виявили неймовірно цінний візантійський артефакт

Софійський собор, його садиба та площа біля комплексу є одним з головних осередків життя столиці України впродовж останніх 1000 років. Тут тримали свою резиденцію правителі Русі та до предстоятелі Руської православної церкви, збиралися кияни за різних значних приводів впродовж сторічч, зазначають Патріоти України. Отже не дивно, що терени навколо Софійського собору є дуже перспективними для досліджень археологів. Їх дуже ваблять культурні шари принаймні до початку XI століття. Сезон тутешніх розкопок 2021 року виявився дуже важливим для київських археологів каже археолог, кандидат історичних наук Тимур Бобровський в інтерв'ю "Фактам".

«У всьому світі повністю збереглася лише одна золота візантійська ікона XI століття»

— Які найцінніші речі ви виявили під час розкопок?

— Серед знайдених речей є унікальний предмет — фрагмент золотої ікони ХІ століття, прикрашений перегородчастою емаллю. Це перша така знахідка на території Східної Європи. До наших днів повністю збереглася лише одна така ікона ХI століття.

— Зберігається у Венеції. Туди її привезли з Константинополя венеціанські купці в ХIII столітті — чи купили, чи отримали в подарунок. Вона досить велика, висотою близько пів метра. На ній зображено архангела Михаїла. Такі ікони виготовлялися при дворі візантійського імператора в обмеженій кількості, оскільки коштували дуже дорого.

Тут треба сказати, як їх робили. На листі золота карбували зображення. Зрозуміло, що це міг бути Христос, Богоматір, хтось із ангелів чи святих. Потім за контуром зображення напаювали золоті пластинки, прикрашені перегородчастою різнокольоровою емаллю (технологія її виготовлення дуже складна).

— Так. Зіставивши цей фрагмент із золотою іконою, що зберігається у Венеції, ми можемо впевнено сказати, що «наша» накладка розміщувалася в обрамленні німба.

— Над чиєю головою розміщувався цей німб, встановити за одним фрагментом неможливо?

— Звичайно, ні. Хіба що вдасться знайти золоту ікону, на якій знаходився цей фрагмент.

Зважаючи на її дуже велику вартість, вона, ймовірно, була подарунком візантійського імператора митрополиту або Великому князю київському. Куди вона поділася і чому від неї відламався фрагмент німба? Про це можна лише здогадуватися. Швидше за все, під час одного з пограбувань Києва загарбниками (такі потрясіння місто переживало неодноразово ще до монгольської навали) скарбницю Софійського собору спустошили і, виносячи здобич, похапцем відламали одну з накладних деталей з безцінної реліквії. Зауважу, що в музеях світу є лише кілька фрагментів подібних ікон. А цілком, як я вже сказав, збереглася лише одна така ікона ХІ ст.

Серед інших наших знахідок відзначу три свинцеві печатки, що кріпилися на різні документи. Вони датуються ХІ-ХІІ ст., належали трьом різним людям. На печатках написано, що власником однієї з них був Соломон, інший — Леонтій. Ким вони були, невідомо. А ось третя печатка (вона належить до початку XII століття), на якій зображений преподобний Данило Стовпник, ймовірно, належала людині примітній — єпископу Юр'ївському Данилові.

— Чим він цікавий?

— Багато істориків вважають, що Данило здійснив паломництво у Святу Землю і щасливо повернувся до Русі. На той час це була важка, небезпечна і дуже далека подорож. Паломник описав її у всіх подробицях у своїй книзі.

Юр'єв, єпископом якого він був, це нинішня Біла Церква Київської області. Місто, засноване великим князем київським Ярославом Мудрим, було назване на його честь (цей князь отримав при хрещенні ім'я Георгій). Юр'єв знаходився на межі Русі зі степом. На початку ХІІ століття там заснували єпископську кафедру. Данило в нагороду за паломництво до Святої Землі міг отримати цю кафедру.

Ми також знайшли кілька застібок (зокрема срібних) від масивних обкладинок давніх книжок. Легендарна бібліотека Ярослава Мудрого, швидше за все, загинула (згоріла або книги просто зотліли в землі), а ось їхні бронзові та срібні застібки ми знаходимо.

«У 30 метрах від стін собору знайдено залишки візантійської лазні князівських часів»

— Поряд зі стіною зруйнованої апсиди ми виявили курганне поховання кінця Х — початку ХІ століття, яке там з'явилося ще до того, як було збудовано Софійський собор, — продовжує Тимур Бобровський. — Судячи з кісток, там похований чоловік. Він лежав у дерев'яній труні. У вухах у нього були срібні сережки у вигляді каблучок. На руці кільце. Ще там був ніж — не бойовий, а для господарських потреб. Сережки у вухах дають підстави припустити, що покійний був варягом. Втім, остаточні висновки про його поле та етнічну приналежність дасть антропологічна експертиза. Ця людина лежала у похованні ногами на схід, руки складені на животі. Те, що над могилою насипали курган, є характерним для язичництва. Але решта елементів похоронного обряду християнські. Виходить, поховання виникло в перехідний період: Русь вже була хрещена князем Володимиром, але ще збереглися в побуті, обрядах риси язичництва.

— Чи вдалося з'ясувати, що розміщувалося в апсиді, залишки якої ви досліджували?

— Можна сказати, що так. Взагалі ця апсида нас здивувала і заінтригувала — нічого подібного в церковній архітектурі Візантії та Русі не відомо.

— Щоб зрозуміти, у чому інтрига, слід сказати, що центральним місцем будь-якого християнського храму є вівтар, де проводяться богослужіння. До початку нинішніх розкопок ми знали, що за княжих часів у Софійському соборі вівтарів було три — один (основний) у центральній частині храму, і два — у бічних апсидах. Тривалий час вчені не могли зрозуміти, навіщо три вівтарі. Ця загадка вирішилася, коли докопалися, що на одному із Вселенських соборів ухвалили: протягом одного дня двічі служити літургії на тому самому вівтарі забороняється. Тому потрібні кілька.

Виявилося, що в апсиді, яку ми почали досліджувати, також був вівтар, тобто вже четвертий. Причому він мав такий самий важливий статус (у цьому і полягає його неординарність), як і центральний вівтар у центрі собору.

— Чому ви дійшли такого висновку?

— Тому що в цій зруйнованій апсиді ми знайшли залишки синтрону — спеціальної лави для найвищих ієрархів церкви (митрополита та його єпископів). Такий самий синтрон знаходиться біля головного вівтаря в центральній частині собору. Розумієте, виходить, що за князівських часів у цьому храмі було два головні вівтарі.

— Ви розібралися, навіщо два?

— Найпростіше пояснення таке: у центральній частині храму проводився ремонт, тому потрібно було продублювати центральний вівтар, обладнавши його в одній з апсид.

Проте, цілком можливо, розгадка зовсім не в ремонті в центральній частині храму, а в тому, що поруч із неіснуючою нині апсидою був палац митрополита Київського. У такому разі апсида, що не дійшла до наших днів, використовувалася ним як домова церква і резервне місце для богослужінь за участю єпископів.

— На чому ґрунтується ця версія?

— На тому, що за 30 метрів від цієї апсиди за княжих часів знаходилася лазня — це встановлений факт. Її залишки знайшов у 1949 році археолог Михайло Каргер. Він вирішив, що ця споруда (вона датується другою половиною XI століття) — дуже велика піч для випалу плінфи (широкої плоскої цеглини). Однак у 1960-ті роки вчені розібралися, що насправді Михайло Костянтинович знайшов залишки старовинної лазні, до того ж візантійської. Її підлога стояла на опорах з плінфи. Завдяки цьому під нею був вільний простір — свого роду канали, в які нагнітали гаряче повітря. Його подавали і до стін. Це поширена в античні часи система обігріву, яка називається гіпокауст. У Русі візантійські лазні поширення отримали, хоча русичі багато чого запозичили з візантійської культури.

Якщо у ХI столітті за 30 метрів від стін Софійського собору знаходилася візантійська лазня, то вона входила до комплексу будівель палацу митрополита Київського. Річ у тім, що з усіх митрополитів часів Русі лише двоє були з місцевих. Інші — греки, надіслані Вселенським Патріархом із Візантії. На батьківщині вони звикли користуватися візантійськими лазнями. Ось хтось із них і збудував таку саму біля свого палацу у Києві. До речі, ще одна лазня візантійського типу була на дворі єпископа в Переяславі, адже багато єпископів були приїжджими греками.

— Поки що ні. Територія Софійського монастиря щодо археології майже не досліджена. Тож у нас є реальні шанси знайти тут багато чого цікавого. Нагадаю, до речі, що у 2019 році за кілька десятків метрів від нинішнього головного входу до собору було виявлено під землею руїни раніше невідомої стародавньої будівлі. Ми її дослідили і виявилося, що це залишки каплиці XII століття. Причому абсолютно оригінальної — подібні по архітектурі культові споруди науці невідомі.

— Є якісь припущення, чому апсиду, яку ви зараз досліджуєте, було зруйновано?

— Слідів того, що вона впала через землетрус чи пожежу, ми не виявили. Це питання поки що залишається відкритим. На зиму ми законсервували розкоп. Наступного польового сезону плануємо відновити розкопки.