Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
Майже 200 років тому даккський муслін був найдорожчою тканиною на планеті. Потім він зник. Втрачено навіть метод його виробництва. Як це сталося? І чи можна його повернути?
Мусліном сьогодні називають практично будь-яку легку, прозору, переважно недорогу бавовняну тканину машинного виробництва. Однак вона втратила будь-який зв'язок з тканиною ручної роботи, яка колись походила виключно з Бенгалії. Особливо славився муслін з Дакки.
Історія і популярність цієї тканини налічує тисячі років: в неї одягали статуї богинь у Стародавній Греції та імператорів Великих Моголів.
Текстура цієї тканини була настільки тонкою і вишуканою, що її називали "зітканою з повітря". Зшита з такого мусліну сукня могла поміститися в сірникову коробку.
Сюаньцзан, китайський буддійський монах і мандрівник, побачивши дакський муслін під час візиту до Індії в 629 році, написав: "Ця тканина нагадує легкий світанковий серпанок".
Згідно з легендою, прозорість мусліну призвела до неприємностей для імператора Великих Моголів Аурангзеба, коли його доньку звинуватили в тому, що вона з'явилася оголеною на публіці, хоча на ній було сім шарів найтоншого мусліну.
На початку XVI століття до Індії прийшли європейці. Вони були вражені якістю й обсягом бавовняного текстилю. Незабаром місцеві тканини стали експортувати до Європи.
Муслін став популярним при французькому дворі, а наприкінці XVIII століття муслінові сукні імператриці Жозефіни проклали шлях стилю ампір. Сама поява цього стилю пов'язана з мусліном, оскільки він утворював витончені складки, що нагадували давньогрецькі шати.
Це була найдорожча тканина епохи. Серед її шанувальників були французька королева Марія Антуанетта і британська письменниця Джейн Остін.
Однак не встигла ця диво-тканина вразити Європу епохи Просвітництва, як раптово зникла.
На початку ХХ століття даккський муслін зник з усіх куточків земної кулі, а єдині вцілілі зразки нині надійно заховані в приватних колекціях і музеях.
Складну техніку виготовлення тканини, на жаль, втрачено. Як це сталося? І чи можна її відновити?
Дакський муслін виготовляли з особливого сорту бавовни, відомої як Phuti karpas. Її вирощували на березі річки Мегхна в Бенгальській затоці.
На відміну від довгих, тонких ниток бавовника Gossypium hirsutum, з якого сьогодні отримують 90% світової бавовни, Phuti karpas мала незвичайні волокна, з якими було складно працювати, оскільки вони ламалися під час прядіння.
Процес перетворення їх на пряжу складався з 16 етапів, кожен з яких був настільки особливим, що його виконували в різних селах поблизу Дакки, яка тоді була частиною Бенгалії (сучасної Індії і Бангладеш).
Це була колективна робота, в якій брали участь молоді й старі, чоловіки і жінки.
Бавовну пряли в умовах сильної вологості, що забезпечувалася за допомогою чаш з водою, або роботою на берегах річок. Зазвичай цим займалися вранці та ввечері.
Брали лише найтонші волокна, що становлять близько 8% загального врожаю бавовни. Вони й йшли на виготовлення мусліну.
Тканина мала від 800 до 1200 ниток на квадратний дюйм, тоді як сучасні промислові версії мають від 40 до 80.
Західні покупці не могли повірити у те, що даккський муслін виготовлений руками людини – були чутки, що його ткали русалки, феї і навіть привиди.
"Легкість цього матеріалу, його м'якість не була схожа ні на що, що ми маємо сьогодні", - каже Рубі Газнаві, віцепрезидент Національної ради ремесел Бангладеш.
Хоча цей вид мусліну зник більше століття тому, в музеях досі зберігають сарі, туніки, шалики та сукні, виготовлені з цієї вишуканої тканини. Іноді щось з цього з'являється на аукціонах високого класу, як-от Christie's та Bonhams, і продається за тисячі доларів.
Все йшло добре, поки не з'явилися британці.
До 1793 року Британська Ост-Індійська компанія завоювала імперію Великих Моголів, а менш ніж через століття регіон опинився під повним контролем Британії.
Муслін вперше представили у Британії на Великій виставці промислових робіт усіх народів у 1851 році. Цей масштабний захід організував чоловік королеви Вікторії принц Альберт, щоб продемонструвати підданим міць і здобутки Британської імперії.
Близько 100 тисяч предметів з найвіддаленіших куточків зібрали у блискучому скляному залі Кришталевого палацу довжиною 564 метри та висотою 39 метрів.
Тоді ярд мусліну з Дакки коштував від 50 до 400 фунтів стерлінгів, що еквівалентно приблизно 7 000 – 56 000 фунтів стерлінгів сьогодні. Навіть найкращий шовк коштував тоді у 26 разів дешевше.
Британці почали втручатися у делікатний процес виробництва мусліну наприкінці XVIII століття. Потім Ост-Індійська компанія повністю замінила звичайних покупців у регіоні на покупців з Британської імперії і почала контролювати всю торгівлю.
Вони ускладнили роботу галузі, змушуючи ткачів виробляти більші обсяги тканини за нижчими цінами, що було неможливо, враховуючи тонкий і складний процес.
Оскільки ткачі щосили намагалися відповідати цим вимогам, вони залізли у борги. Їм платили за тканину наперед, але якщо готова тканина не відповідала необхідним стандартам, їм доводилося повертати всі гроші компанії.
Оскільки в регіоні почастішали війни, бідність і землетруси, деякі ткачі перейшли на виробництво бавовняних тканин низької якості, тоді як інші стали фермерами. В результаті виробництво припинилося.
З плином кількох поколінь знання й навички виготовлення даккського мусліну були забуті. Оскільки не було, кому прясти шовковисті нитки, бавовник Phuti karpas, який завжди було важко виростити, більше не культивували.
І муслін зник.
У 2014 році невелика група, пов'язана з некомерційною бібліотекою Drik Picture Library, що розташована в Дацці, провела розлоге дослідження походження мусліну.
Першим важким завданням було знайти оригінальний зразок тканини. Друга складність – знайти відповідну пряжу. Учасники проєкту розмістили оголошення в газетах про пошук зразків старого мусліну в музеях Бангладеш та в колекціонерів, але отримані зразки не були оригінальним і традиційним мусліном. У 2017 році частина групи вирушила до Лондона, щоб отримати в музеї Вікторії та Альберта сарі, зіткане у 1710 році.
Тим часом інші учасники проєкту розпочали пошук пряжі, яку традиційно використовували для виготовлення мусліну.
Сподіваючись знайти рівноцінну заміну, дослідники опублікували малюнок Рhuti karpas у національних газетах. Вони також зібрали інші сорти бавовни, що ростуть у кількох районах країни, щоб вивчити, чи має якась з них генетичну спорідненість з бавовною в сарі з музею Вікторії та Альберта. Зрештою вони виявили один схожий сорт і почали вирощувати цю рослину біля річки Мегхна за 30 км від Дакки.
Незабаром серед сухої землі з'явилися стрункі ряди Рhuti karpas – рослини, що культивувалася там вперше за більш ніж сторіччя.
Того ж року команда зібрала першу партію бавовни. Вони знайшли прядильників, які об'єднали звичайну бавовну з Рhuti karpas і створили гібридну нитку. Потім настав час плетіння - і це виявилось складніше, ніж очікувалося.
Зрештою їм вдалося створити тканину, близьку до зразків минулого – муслін нового століття.
Команда зробила кілька сарі з гібридного мусліну, які вже виставляли по всьому світу. Деякі з них продали за тисячі фунтів.
Керівник проєкту Сейфулла Іслам вважає, що тканина має майбутнє. "У наші дні масового виробництва завжди цікаво мати щось особливе. Муслін є частиною спадщини й історії країни… тепер справа за Бангладеш, його урядом і народом. Це питання національного престижу", — каже він.
Уряд Бангладеш підтримав проєкт. І хто знає, можливо, скоро нове покоління носитиме цю старовинну вишукану тканину, привертаючи увагу й провокуючи своєю прозорістю.
Веніславський зазначив, що якщо немає підстав для відстрочки від військової служби, то не оновлення даних не є гарантією того, що людина не буде призвана. При порушеннях з боку представників ТЦК СП чи поліцейських, громадянам потрібно оскаржувати їхні ...
Львові до 3 років позбавлення волі засудили чоловіка, який спочатку за ухилення від мобілізації отримав іспитовий термін, проте прокурор оскаржив цей вирок і ухилянта відправили до в'язниці. Про це йдеться у вироку Львівського апеляційного суду. . За ...
