Народився на Полтавщині: Історія першого українця, який побував в Антарктиді (фото)

Антон був сьомою, найменшою, дитиною в родині малоземельного хлібороба Луки Омельченка з с.Батьки Зіньківського повіту Полтавської губернії. Бідність змусила 10-річного Антона і його старших братів вирушати щороку на кілька місяців на заробітки до Ставропольського краю, де вони випасали кіз, овець, коней. Звідти напередодні російсько-японської війни тямущий хлопець, який мав підхід до коней, потрапив на Далекий Схід і з конюха став жокеєм.

Власне, завдяки роботі, він познайомився із Вільямом Брюсом, який приїхав у Владивосток, аби купити пару десятків витривалих маньчжурських коней (поні) для експедиції Роберта Скотта на Південний полюс. Саме за його рекомендацією Скотт включив до складу антарктичної експедиції й полтавця Антона Омельченка, який знав коней, володів англійською мовою й мав міцне здоров'я. Так українець став членом експедиції, що вирушила до Антарктиди.

Спершу перед А.Омельченком поставили завдання лише доправити коней до Нової Зеландії, але згодом його включили до групи дослідників, й він в складі експедиції Скотта перетнув Тихий, Індійський і Атлантичний океани та 4 січня 1911 року зійшов на берег Антарктиди - першим з українців.

Цікаво, що в експедиції був фотограф, який зробив не лише низку знімків, а й записав майже годинне відео. Є на ньому і наш земляк, який танцює гопак.

На жаль, експедиція виявилася не дуже ретельно підготовленою і зіштовхнулася з багатьма складнощами. Зокрема надзавданням виявилося пробратися до Південного полюсу - техніка виходила з ладу, поні загрузали в снігу. Було вирішено, що до самого полюсю піде невелика група на чолі з Робертом Скоттом. Антон Омельченко на конях провів їх до середини шельфового льодовика Росса - поки коні могли рухатися, а потім повернувся з ними на базу. Це врятувало йому життя, ніхто з групи Скотта не повернувся на берег. Та й з'ясувалося, що першими свій прапор на полюсі встановили норвежці...

Однак Британія гідно вшанувала своїх полярників. Учасники експедиції, які залишились на березі й вижили, стали героями, їхні прізвища включили до списку членів британського Королівського географічного товариства і влаштували їм урочистий прийом у королівському палаці та вручення нагород. Так, наш земляк став одним із перших українців, хто отримав нагороду з рук короля Великої Британії Георга V. До отриманої ним медалі на честь подвигу першопрохідців Антарктиди додавалася також довічна пенсія.

Її Антон Омельченко отримував до 1927 року, вже по поверненні додому, доки між СРСР і Великою Британією не було розірвано дипломатичні відносини.

Повернувшись на батьківщину, Антону Омельченку довелося воювати на фронтах Першої світової війни, і вже після неї він оселився у рідному селі на Полтавщині. Тут таких почестей як в Британії йому не було, натомість він влаштувався на роботу звичайним листоношею і все мріяв написати книгу про пригоди в Антарктиці. Та не судилося - удар блискавки на порозі власного будинку обірвав його життя у 49 років.

Однак історія "Омельченко в Антарктиці" мала продовження у нащадках Антона Лукича. Його онук Віктор Омельченко став учасником 3-ї української антарктичної експедиції у 2001р., а правнук Антон Омельченко - учасник 20-ї (2015-2016) та 24-ї (2019-2020) українських антарктичних експедицій.

На честь Антона Омельченка британці назвали бухту на Березі Оутса, відкриту дослідниками Антарктиди 1958 року. 2012 року, в рамках відзначення сторіччя від експедиції Роберта Скотта, на його честь також назвали кліф на острові Росса на північному узбережжі Землі Вікторії у Східній Антарктиді. Українці минулого року розмістили його портрет в історичному коридорі української антарктичної станції «Академік Вернадський».