"Наша суперзнахідка у Києво-Печерській лаврі пов’язана з детективною історією": Археолог про розкопки, що відкрили таємницю 11 ст. преподобного Антонія і князів Ярославичів

— Інтуїція підказувала, що мій попередник археолог Володимир Богусевич у 1951 році не повністю дослідив залишки майстерні ХІ сторіччя з виготовлення смальти для оздоблення церков, що знаходилися на території Митрополичого саду Києво-Печерської лаври, — цитують Патріоти Українизавідувача відділу археології Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Сергія Тараненка. — А ще була надія, що вдасться знайти там щось особливо цінне. І інтуїція не підвела, і надія справдилась.

Під час польового сезону, що тільки-но завершився, ми за участю студентів Київського педагогічного університету імені Бориса Грінченка відшукали місце, де знаходилася та древня майстерня (це було непросте завдання). Ми знайшли там яму, а в ній — багато речей часів Київської Русі. Серед них — ось оця, яку можна назвати суперзнахідкою: висла (тобто така, що кріпилася до документів) свинцева печатка. Вона датується 60—80 роками ХІ століття. Бачите, на ній зображення юнака з кучерявим коротко стриженим волоссям, вдягнутого в римські військові обладунки та плащ. Навколо голови — німб. В правій руці — мученицький хрест. Це святий Неофіт, небесний покровитель власника цієї печатки. На печатці маємо ще й напис грецькою мовою, який перекладається: «Неофіт монах. Митрополит». Людина, якій належала ця печатка, — темна конячка в історії княжої держави.

З одного з візантійських джерел ми знаємо, що в Русі в другій половині ХІ століття виникла митрополича кафедра с центром в «Чорному граді» (тобто Чернігові). Ми вважаємо, що її очолював саме Неофіт. Але ж в Русі законною була одна митрополія — Київська. Зрозуміло, що її центром був Київ. В другій половині ХІ сторіччя (тобто в період, яким датується наша знахідка) митрополитами Київськими були Георгій (1062—1073 рр.), а потім — Іоанн ІІ. З якого дива якийсь монах Неофіт з Чернігова називав себе митрополитом? Відповідь на це запитання криється в карколомній історії протистояння великого князя Київського Ізяслава та одного з засновників Києво-Печерської лаври Антонія, а також боротьби синів Ярослава Мудрого (Ізяслав один з них) за великокняжий престол.

«Зібрали навіть риб’ячу луску та насіння часів Київської Русі»

— Щоб розібратися в історичній загадці, яка криється в нашій унікальній знахідці, слід сказати, що між сином Ярослава Мудрого Ізяславом, що після смерті батька успадкував великокняжий престол, та співзасновником Києво-Печерського монастиря Антонієм виникла ворожнеча, — продовжує Сергій Тараненко. — Одна з причин цього — те, що люди з ближнього оточення Ізяслава приходили в монастир, щоб стати ченцями, і Антоній їх приймав. Князю це могло не подобатися. Певно, були й інші приводи для конфліктів, відомості про які не збереглися.

У 1068 році для Ізяслава виникла критична ситуація: військо, яке він очолював, зазнало нищівної поразки від половців на річці Альта. Напередодні цієї битви Ізяслав з братами пообіцяли своєму двоюрідному брату князю Всеславу Брячиславичу, який правив в Полоцьку, що не завдадуть йому кривди. Але слова не дотрималися: Всеслава ув’язнили. Кияни вирішили, що степовики розбили русичів через те, що Ізяслав з братами не виконали обіцянку і вищі сили за це покарали. В результаті спалахнуло народне повстання.

Ізяславу з сім’єю довелося тікати в Польщу до племінника його дружини Гертруди князя Болеслава Хороброго, який згодом став королем Польщі. Кияни віддали великокняжий престол Всеволоду Брячиславичу. Ізяслав вважав, що саме співзасновник Києво-Печерського монастиря Антоній підбурював людей до повстання. До речі, цей монастир та його очільники мали незаперечний авторитет серед народу. Бо ця обитель на відміну від інших монастирів (Видубицького, Спаського на Берестові) була незалежною від князів.

Минув рік. Ізяслав з військом, в якому було чимало іноземних (польських та німецьких) найманців, повернувся та захопив Київ. Цього разу довелося тікати його конкуренту Всеволоду Брячиславичу.

— Яке відношення до цієї історії має монах Неофіт, печатку якого ви знайшли в Митрополичому саду лаври?

— Захопивши Київ, Ізяслав отримав можливість поквитатися з Антонієм, якого вважав винуватцем своїх бід. Очільника монастиря врятував від розправи брат Ізяслава чернігівський князь Святослав Ярославович, який мріяв про великокняжий престол і згодом його отримав. Уявіть, вночі до монастиря прискакали посланці цього князя й потайки вивезли Антонія в Чернігів — врятували його від розправи.

На новому місці намісник обителі став причетним до заснування Троїцько-Іллінського монастиря, що зараз являється однією з історичних перлин Чернігова. Антоній, скоріш за все, мав безпосереднє відношення і до створення там митрополичої кафедри. Місцевий князь Святослав підтримав це, бо ворогував зі своїм братом Ізяславом і намагався створити в Чернігові альтернативний центр влади в державі. Тому в парі з Антонієм й створили альтернативну «митрополію» — такий собі вияв сепаратизму в давні часи.

— Виходить, темна конячка Неофіт був людиною Антонія і князя Чернігівського?

— Факти, які маємо, свідчать саме про це.

— Але не зрозуміло, чому сепаратист Неофіт писав листи зі своєю печаткою в Києво-Печерський монастир, що знаходився на території Київського князівства?

— Все дуже просто: Ізяслав знову не втримався в Києві. У 1073 році великокняжий престол захопив його брат — чернігівський князь Святослав. Після цього Антоній повернувся в рідну Києво-Печерську обитель і, знаходячись в ній, листувався зі своєї людиною в Чернігові Неофітом. Ось чому ми знайшли печатку цього «митрополита» на території лаври.

— Історія з фейковою митрополією мала якесь продовження?

— На щастя, ні. Додам, що в стародавніх джерелах є згадка про ще одну дивну «митрополію» — в Переяславі. Обидва ці випадки — чернігівський та переяславський — є прямим наслідком боротьби князів за владу в Русі. Більше жодних намагань утворити альтернативу канонічній Київській митрополії не зафіксовано. Вияви сепаратизму були безперспективними тоді, вони зазнають поразки й в наш час.

— Знайдена вами печатка Неофіта стала першою, яка відома науці?

— Ні. Існує ще дві — вони знаходяться в Україні в приватній колекції. Унікальність нашої в тому, що ми знаємо, де вона знайдена. Це дуже важливо, адже дає можливість отримати значно більше інформації, ніж маючи печатку саму по собі без прив’язки до місця.

— Учасник розкопок, який знайшов печатку, отримав винагороду?

— Так. Цим щасливчиком став один зі студентів. За давньою традицією я як керівник розкопок мав вручити йому пачку морозива. Хлопець відмовився. Але ж нехтувати традицією недобре. Тож я замінив морозиво коробкою цукерок. Студент роздав їх дівчатам.

— Що ще знайшли на місці, де знаходилася стародавня майстерня з виготовлення смальти?

— Готову смальту, заготовки, сировину для неї (в тому числі привезену з Візантії). Певен, ми не проґавили нічого, бо буквально просіювали ґрунт та клали його в корито, заливали водою. Найдрібніші фракції піднімалися на поверхню води, і ми збирали їх ситом. Таким чином зібрали навіть риб’ячу луску та насіння часів Київської Русі. Це дозволить дослідити, які саме породи риби майстри вживали в їжу, які рослини тут росли тисячу років тому.

«У 1920-ті роки з лаври зникла ікона, яку, як вважається, Матір Божа передала майстрам, що будували Успенський собор»

Наприкінці вересня Національному заповіднику «Київо-Печерська лавра» виповнилося 95 років.

— Рішення про організацію тут спочатку музею, а згодом заповідника врятувало Києво-Печерську лавру від остаточного розграбування, — розповідає заступник генерального директора цього заповідника кандидат історичних наук Костянтин Крайній. — Річ у тім, що після встановлення більшовицької влади комусь з нових керманичів прийшла ідея виділити для проживання приміщення в Києво-Печерській лаврі людям, пораненим під час Першої світової війни. Тут виникло так зване «інвалідне містечко».

Ідея його створення сама по собі, можливо, непогана, але ж нею скористалися здебільшого декласовані елементи, які збагнули, що з’явилась можливість в легкий спосіб нажитися. Вони не тільки захоплювали приміщення, але й нахабно крали все, до чого дотягувалися руки: розпродали або пускали на дрова монастирські меблі, розбирали пічки, щоб продати цеглу, з цією ж метою демонтували дахи…

Інтелігенція вимагала від влади покласти край грабунку та руйнуванню лаври. Але спочатку ці заклики наштовхувалися на демагогію про права «трудового народу». Якщо б не вдалося добитися рішення про виселення мешканців «інвалідного містечка» та організацію історико-культурного заповідника, то з часом від лаври мало що лишилося би.

В ті роки була ще одна дуже серйозна загроза збереженню стародавніх пам’яток: сама радянська держава в великій кількості продавала за кордон культурні цінності, в тому числі з Києво-Печерської лаври.

— Що найціннішого тоді зникло з лаври?

— Древня ікона Успіння Матері Божої. Спочатку більшовики зняли з неї дорогоцінну ризу, а потім зникла й сама ікона. В Києво-Печерському патерику (збірнику оповідань про лавру та її ченців. — Авт.) написано, що Матір Божа особисто замовила 12 майстрам побудувати Успенський собор лаври й дала їм ікону. Існує багато списків (копій) цього стародавнього образу, але куди у 1920-х поділи оригінал, досі невідомо.

— Читав, що ці 12 майстрів використовували для будівництва Успенського собору як мірило якийсь пояс. Він зберігся?

— Ні, але його й не було в колекції лаври. Про нього написано в Києво-Печерському патерику. Там сказано, що це пояс варяга Шимона. Коли він був змушений тікати з батьківського дому, зняв з розп’яття реліквії — вінець та пояс. В цей час він почув голос, який наказав доставити ці святині в Києво-Печерську обитель преподобному Феодосію. По дорозі в Київ на морі під час бурі Шимону було видіння: він побачив майбутній Успенський собор із зазначенням його розмірів.

Вважається, що Києво-Печерська лавра була заснована у 1051 році, тож зараз відзначається її 970-літній ювілей. Насправді 1051-м роком датується перша писемна згадка про цю обитель, а заснована вона була років на 10—20 раніше. Місце, де її створили преподобні Антоній та Феодосій, знаходилося далеко від тогочасного Києва. Перші ченці Києво-Печерського монастиря задля усамітненої молитви викопували в пагорбах над Дніпром печери з невеличкими земляними сидушками всередині. Але, певно, вони не жили там. В країнах Сходу та Греції досить тепло навіть взимку, через це в тих краях ченці дійсно оселялися в печерах. В Русі це було вкрай проблематично — через наші холодні зими. Тому, думаю, що навіть найперші ченці Києво-Печерського монастиря все ж таки ставили невеличкі хатинки, в яких можна було розтопити пічку. А у свої крихітні печери йшли молитися.

За досить короткий час ця обитель, заснована як відлюдницька, стала однією з найбільших і найавторитетніших. Її ігумени, що славилися мудрістю та справедливістю, розбирали конфлікти між світськими людьми, зокрема князями. Ченці почали жити тут, як і в інших монастирях, за статутом і розвивали ремесла. У другій половині ХІ століття в обителі почалося велике будівництво, передусім Успенського собору.