Науковці розповіли, як людське око сприйматиме кольорову палітру Марса, з огляду на відмінність з умовами Землі

Ми зовсім по іншому бачили б кольори на інших планетах, хоча наш мозок і намагався б їх адаптувати. Про це свідчить нове дослідження.

Людський мозок демонструє дивовижну здатність адаптуватися до різних умов освітлення, подібно до початкової дезорієнтації, що виникає при надяганні тонованих сонцезахисних окулярів, коли кольори спочатку здаються спотвореними, але з часом нормалізуються, пише Live Science.

Природне старіння сприяє поступовому пожовтінню лінз в очах літніх людей порівняно з молодими очима, проте ця зміна кольору залишається непоміченою для них завдяки мозковій компенсації.

Однак виникає нове питання: як людський мозок може пристосуватися до кольорів у цілком чужорідному середовищі, чужому для земної палітри? Експерти дають уявлення про те, як можуть проявлятися кольори на інших небесних тілах.

За словами Майкла Вебстера, дослідника когнітивного зору з Університету Невади в Ріно, механізм, який коригує пожовклі лінзи та тоновані окуляри, може запрацювати, коли астронавти вирушать на далекі планети. Їхній мозок адаптується до сприйняття основних кольорів у новому оточенні більш нейтрально. Візьмемо, наприклад, Марс.

Вебстер стверджує, що з часом Червона планета не здаватиметься мешканцям червоною. Натомість марсіанський ландшафт, іржавий на вигляд, поступово перейде до більш коричневого або сірого відтінку. Вохристе марсіанське небо, зі свого боку, здавалося б блакитнішим — не таким синім, як на Землі, але значно менш помаранчевим.

Слід зазначити, що цей зсув сприйняття в бік блакитного неба не є універсальним; скоріше, він залежить від взаємодії між атмосферним світлом і кольорами ландшафту. Холодніші відтінки, протилежні помаранчевому в колірному спектрі, можуть стати більш помітними, оскільки мозок спостерігача тяжіє до нейтральності. Однак, якщо ми потрапимо на екзопланету з фіолетовою флорою та золотистим небом, адаптація мозку буде іншою.

Кольоровий фільтр мозку виходить за межі відтінку, охоплюючи інтенсивність. У середовищі з обмеженою палітрою кольорів мозок стає налаштованим на тонкі варіації відтінків; з часом він посилює приглушені кольори і зменшує яскраві. Після повернення на Землю ці налаштування сприйняття поступово повертаються до початкового стану.

Роздумуючи над можливістю прискореної адаптації, такі дослідники, як Дерія Аккайнак, інженер та океанограф з Хайфського університету, вивчають розробку пристроїв для автоматичного налаштування середовища. Робота Аккайнак в основному зосереджена на морському середовищі, а не на космічному просторі.

Аккайнак разом зі своєю командою розробила комп'ютерний алгоритм під назвою "Sea-thru". Цей інструмент перекалібровує зображення і відео, зняті під водою, роблячи їх подібними до наземних знімків. Процес починається з виправлення притаманного воді синього відтінку.

Навіть на чужій планеті водойми виглядали б синіми через часткову фільтрацію інших кольорів видимого світла. Аккайнак пояснює, що вода ефективно перетворює біле світло на синюватий відтінок.

Проте більшість водойм далеко не чисті, вони кишать частинками солі, зеленим фітопланктоном, відкладеннями та елементами, що розсіюють світло, через що об'єкти відображаються різними кольорами залежно від глибини та типу води. Модель Аккайнака враховує ці фактори, відновлюючи зображення до земного вигляду.

Теоретично, знаючи склад атмосфери та води позаземної планети, можна передбачити взаємодію світла та реалізувати алгоритмічний фільтр, потенційно інтегрований у забрало скафандра, щоб "виправити" кольори навколишнього середовища.

Хоча досвід адаптації до чужорідного колірного спектра залишається недосяжним, поки людина не відважиться на подорож в інший світ, можна провести паралелі з глибоководними дослідженнями. Аккайнак розповідає про свій спуск на глибину понад 100 футів, де відсутність червоного світла призвела до того, що візуальний ландшафт став переважно жовтим, створюючи потойбічне враження.