"Назад не здам! Я давав присягу, маю військовий обов'язок", - боєць ЗСУ, який воює на Донбасі

Боєць Олександр Галушко

24-річного капітана Олександра Глушка старші за нього побратими по-простому, але з повагою називають "Васильович", повідомляють Патріоти України.

Він веде нас траншеями по позиції, яка всього за тисячу метрів від ворога. Він – один із тих молодих офіцерів, який через війну достроково випустився з Академії сухопутних військ та одразу потрапив на фронт. Ще коли навчався, розповідає Сашко, не думав, що доведеться воювати.

Ми стали першим достроковим випуском, мали закінчити Академію у червні 2015 року, але через війну випуск відбувся у лютому, і ми одразу потрапили на Донбас. Моєю першою точкою було Кримське на Луганщині. Я прийшов молодим лейтенантом, ще нічого не вмів, не бачив. Було страшнувато, але з часом звик. Потім вже були 29-й блокпост, Попасна, Торецьк...

Зараз Олександр – командир однієї з механізованих рот 24-ї ОМБр та виконує обов'язки у Донецькій області. Найстрашніше, пригадує, було в Попасній у 2016 році.

Ми займали висоту і по нам постійно працювала ворожа артилерія. За півроку у нас на тому напрямку було троє загиблих та 26 поранених. Це зараз, коли я пригадую ті часи, боюся. В мене прикриття у бліндажі було дуже тоненьке, але тоді я не думав, що зі мною може щось статися – ми бігали, відстрілювалися, воювали... Від ворожих "прильотів" у нас були воронки діаметром у п'ять метрів, людина в них легко ставала у повний зріст.

Зараз наймолодшому бійцю у роті Олександра 18 років, найстаршому – 57. Офіцер каже: кожному з них намагається підібрати роботу виходячи з його фізичних можливостей.

"Молоді копають, носять, старшим даємо легшу роботу, але знаємо, що вони у разі чого завжди можуть прикрити. Я потрапив на фронт, коли ще були мобілізовані. З ними, чесно кажучи, було важко працювати. Це зараз я вже можу керувати боєм, маю певний авторитет серед підлеглих. Як вдалося? Просто треба бути людиною, вміти спілкуватися, до кожного знайти свій підхід".

Олександр родом з Вінницької області. Він – єдиний військовий зі своєї родини. Коли близькі дізналися, що він їде на схід, то переживали й просили залишитися вдома. Та Сашко би так не зміг.

Назад не здам! Я давав присягу, маю військовий обов'язок. Коли потрапив на війну, то батько сказав, що не буде сидіти вдома – підписав контракт на один рік й теж пішов служити. Був в артилерії, в Маріуполі. Як і всім нам, Сашкові хочеться, щоб швидше закінчилася війна та перестали гинути люди.

Я мрію, щоб Україна зайняла свої історичні кордони, щоб Крим та Донбас знову стали українськими. І, якщо буде багато таких, як мої побратими, то ми точно разом переможемо. Такі, як Олександр, відвойовують для України вільне від окупанта майбутнє, а ми маємо стати їм надійним тилом.

Джерело: 24 канал

Таке буває раз на 50 років: У Німеччині виникла масштабна повінь (фото)

субота, 18 травень 2024, 14:30

Сильний дощ спричив у німецькій землі Саарланд у п'ятницю затоплення вулиць, підвалів та зсуви ґрунту. Ситуаційний центр в Саарбрюккені – столиці землі – нарахував понад 3000 виїздів на виклики поліцейських і рятувальників. Про це повідомило німецьке в...

"Ображали мене і мою сім'ю": Син Суркіса поскаржився на юнаків із "Шахтаря"

субота, 18 травень 2024, 13:42

Голкіпер Динамо U-19 В’ячеслав Суркіс розповів про конфлікт з фанатами та гравцями Шахтаря, який відбувся після матчу у молодіжній першості, передають Патріоти України. Після завершення гри, у якій Динамо перемогло з рахунком 2:1, на полі ледь не стала...