Не польські, не турецькі і не китайські. Експерт з історії кулінарії розвіяв поширені міфи про походження вареників

Всеволод Поліщук — ресторанний експерт, маркетолог та дослідник української кухні. На своїй сторінці у Facebook він розповів про походження вареників і розвіяв популярні міфи, передають Патріоти України.

Важливість цієї страви для української кухні складно переоцінити. Не дивно, що виникає безліч обговорень історії вареників, того як вони з’явилися і чи дійсно походять саме з України. Виникла проблема, яка полягає в тому, медіа та блогери розповідають про походження вареників по-різному. Хтось пише, що страва є турецьким винаходом, інші заявляють, що вареники є нащадками булочок бао-дзи. Це питання дослідив Всеволод Поліщук. У своєму пості він пише, що вареники про те, що такі теорії є надзвичайно поширеними в нашому інфопросторі, і розповсюджені як у ЗМІ, так у публікаціях дослідників.

Про те, що страва походить від турецького дюш-вару дослідник пише: «поки ми розповідаємо, що запозичили їх із Туреччини, турки вважають, що довідалися про цю страву в Україні. Утім, судячи з кількості згадок, не те щоб дуже часто їли і вважали її популярною. Просто одна з багатьох іноземних страв. Але ключове — ніякий не «дюш-вар». Справа в тому, що турецькі джерела не розповідають про цього «діда вареників», як про власну страву. Скоріше, її визнають азербайджанською. Окрім того, етимологія назви «вареники» від закінчення слова не є переконливою, адже існує давнє слово українських теренів — «варити».

Варіант китайського походження страви також ставиться під сумнів Всеволодом Поліщуком. Існує наукове підтвердження варіння тіста з начинкою у формі півкола саме на території Китаю. Утім, подальший розвиток теорія не набула, про що зазначає дослідник так: «Більшість авторів, які її подають як основну, стверджують, ніби вареники нам із Китаю принесли монголи з татарами у 13-му столітті. Вона здається доволі логічною, монголи бігали територією України туди-сюди і близько століття. Проблема в тому, що жодних археологічних чи документальних підтверджень цьому нема». Інакше кримські татари вірогідно мали б ставу, схожу на вареники, а не на підвид мантів чи пельменів.

Також Поліщук розглянув Польщу, як зазначене місце походження вареників. До уваги взято кілька варіантів, де поляки запозичили страву в українців, але тільки версію з картоплею, яку назвали п'єрогамі рускімі (тобто від русинів). А от сирні вареники — абсолютно польський винахід. Водночас є похідний варіант, де рецепт розповів українцям польський католицький святий.

Щодо цього всього маркетолог-дослідник пише: «Часом, звісно, і поляки згадують про те, що саму лінійку таких страв придумали китайці, і що й вареники-пєрогі могли прийти з Китаю, але при цьому нікому там не приходить у голову, що це заважає їм бути стравою польської кухні. Так само як і українське походження не заважає. Адже мова про природній взаємообмін, в якому українці у деяких регіонах можуть вважати нашою стравою фляки (або хляки, як казали моя бабця на Вінничині), і згрубша полякам не шкода».

Він підсумував, що головною є ідея виникнення страви Вареники саме на території України, хоч ймовірним є вплив сусідніх держав та Китаю, який міг розпочати тенденцію не лише для нашої страви, а й для равіолів, тортелінні, вонтонів чи інших виробів з тіста. «Що найбільш імовірно, вигадали їх саме українці, хоча є певна ймовірність, що зробили це поляки (але взагалі маловірогідно, що без участі українців)».