"Ніна та Денис не хотіли відкладати життя на потім. Одружилися, незважаючи на війну і загибель батька": Загинула сім’я захисника, якого поминали в Грозі

Ракетний удар по селу Гроза на Харківщині, який Росія здійснила вдень п'ятого жовтня, забрав життя понад п'ятдесяти людей і став однією з найбільш смертоносних ворожих атак з початку повномасштабного вторгнення, передають Патріоти України.

Російський «Іскандер» потрапив у кафе, де в той момент проходили поминки за військовослужбовцем Андрієм Козиром, який загинув на війні. На поминках було близько 60 людей. Шестеро було госпіталізовано із травмами. Було знайдено тіла 52 загиблих (серед них — тіло восьмирічної дитини). За даними обласної прокуратури, останнім часом у Грозі проживало близько 100 осіб, а отже було вбито половину мешканців села.

Кадри з місця трагедії шокують. Частини людських тіл, що обгоріли, особисті речі та мобільні телефони (деякі з них уціліли й на них продовжували дзвонити родичі загиблих під завалами людей). Журналістам, які приїхали на місце трагедії, жителі села розповіли страшні подробиці — хтось втратив усю свою родину, хтось бачив частину тіла свого близького родича, якого розірвало під час вибуху.

Село Гроза знаходиться за 40 кілометрів від лінії фронту. Поруч із кафе, в яке потрапила ракета, не було жодних військових об'єктів. Тому очевидно, що метою росіян було масове вбивство цивільного населення.

«Кафе, де були поминки, не працювало. Але господаря попросили саме цього дня його відкрити»

Односельці зібралися в кафе на поминки свого земляка — військовослужбовця Андрія Козира, який загинув у березні минулого року в районі Попасної. Через те, що село Гроза на той момент було окуповано, Андрія Козира поховали у Дніпрі. А зараз рідні вирішили перепоховати його у рідному селі. На перепохованні, а потім і на поминках була вся його родина: дружина та дочка, які приїхали з Польщі, син Денис, його дружина Ніна та її мама. Усі вони загинули.

«Кафе, де були поминки, не працювало. Але власника попросили саме в цей день його відкрити — щоб приготувати там обід, і люди могли прийти на поминки, — сказала у коментарі «Суспільному» мешканка села Гроза Валентина. — У них (сім'ї Козир. — Авт.) було дуже багато родичів, а ще багато друзів… Саме тієї хвилини, коли вони зайшли до кафе, кинули ту ракету. Вони, мабуть, навіть за столи не встигли сісти…«

Денис Козир, як та його батько, був військовослужбовцем. Батько та син були на війні разом. За кілька місяців після загибелі Андрія Денис демобілізувався. Тоді ж і одружився зі своєю коханою Ніною. Весільні фотографії молодого подружжя з'явилися в мережі незабаром після трагедії. Під ними — десятки коментарів їхніх друзів та знайомих.

«Моїй Ніні. Місяць тому я писала тобі подяку для отримання посвідчення донора крові, а сьогодні — некролог. Не вкладається в голові чому моя цілеспрямована, життєрадісна, відповідальна дівчинка так рано пішла від нас?

Не знаю коли і як це прийняти, якщо це взагалі можливо. Вона любила життя, проживала його легко та із задоволенням, вони планували майбутнє… дітей, будинок та жити довго і щасливо, але не судилося. Ти пішла не сама, а з люблячим чоловіком та найріднішою матусею, осиротівши маленьку беззахисну сестричку.

Пишу і хочеться кричати від болю, несправедливості та розпачу. Донька, онука, сестра, дружина, подруга, колега, студентка… з усіма цими ролями ти поралась на відмінно. Пробач, якщо щось я робила не так! Я нескінченно пишаюсь тобою! І нескінченно люблю!"

Цей зворушливий допис у Facebook написала подруга загиблої Ніни Козир Юлія Кобзар. Допис зі співчуттями залишив і колектив Харківської гуманітарно-педагогічної академії, де Ніна навчалася та працювала лаборантом на кафедрі.

- Навесні 2024 року Ніна мала закінчити академію та отримати диплом, — розповіла «ФАКТАМ» знайома Ніни Ірина. — Вона мала багато планів, вони з Денисом не хотіли відкладати життя на потім. Саме тому, попри війну та загибель отця Дениса, вирішили одружитися. Ніна якось говорила, що хоче сім'ю, хоче дитину… Вона була дуже чуйною і доброю людиною, дуже любила життя. Вони з Денисом — земляки, обидва родом із Грози, але останнім часом вони жили у Харкові. Батько Ніни, до речі, також військовослужбовець. Під час цих поминок він був на фронті… Страшно навіть уявити, як йому було дізнатися, що його дружина, дочка та зять загинули…

- Нещодавно батько Ніни отримав поранення і був на лікуванні в шпиталі, — розповіла «ФАКТАМ» ще одна подруга Ніни Катерина. — Потім повернувся на фронт. А Ніна ще й пережила окупацію. Вона на той момент була зі своїми рідними у Грозі. Ми всі дуже за неї переживали. Коли їй вдавалося вийти на зв'язок (а це було дуже рідко), вона коротко повідомляла: «Скажи всім нашим, що зі мною все гаразд. У нас просто немає зв'язку». Денис зі своїм батьком у цей час були на фронті. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вони обоє були на заробітках у Польщі. Але одразу ж повернулися, щоб захищати свою країну — і пішли у військкомат. Весною батько Дениса загинув…

«Скоро у Ніни день народження — 14 жовтня їй мав виповнитися 21 рік»

- Після того, як Грозу деокупували, Ніна змогла повернутися до Харкова, вийти на роботу, — продовжує Катерина. — Денис демобілізувався — наскільки мені відомо, за станом здоров'я. Вони з Ніною одружилися, але не влаштовували жодних святкувань. «Після перемоги обов'язково відсвяткуємо, — казала Ніна. — Я так хочу зібрати всіх рідних, усіх друзів…»

Вони з Денисом підходили один одному — обидва були дуже добрі, чуйні люди. Де б Ніна не з'являлася, вона буквально випромінювала світло та тепло. Вона навчалася на факультеті музичного мистецтва і неймовірно гарно співала. Ніна знаходила час на те, щоб займатися волонтерством, а ще часто здавала кров як донор. В академії, де Ніна навчалася та працювала, є ціла група донорів — у цій групі і викладачі, і студенти. Усі вони регулярно здають кров, поповнюючи у такий спосіб банк крові в обласній лікарні. Ніна була серед них і буквально минулого четверга, за тиждень до трагедії, отримала відзнаку як почесний донор. У цьому була вся Ніна — вона завжди допомагала людям.

Я ніколи не забуду наших з нею довгих розмов, наш гумор. Я часто жартома називала її на ім'я та по батькові — Ніна Валентинівна. Незабаром у неї мав бути день народження — 14 жовтня їй повинен був виповнитися 21 рік … Останній раз я бачила Ніну 1 жовтня. Вона казала мені, що протягом наступного тижня її не буде в Харкові. Сказала, що вони з Денисом їдуть до Грози на перепоховання його батька.

Попередила, що не завжди буде на зв'язку, бо вони будуть на цвинтарі, потім поминки. Потім, 3 жовтня, ми ще трохи переписувалися з нею.

Про трагедію я дізналася від наших спільних друзів. У четвер, 5 жовтня, мені зателефонували з університетської групи: «Не знаєш, що там із Ніною?» Я побачила новину про ракетний обстріл її села Гроза. Зв'язалася із близькою подругою Ніни, яка вже їхала на місце події. Ми домовились бути на зв'язку. Через якийсь час я зателефонувала їй знову, а вона каже: «Все, немає більше Ніни. Тіло знайшли». Я не хотіла в це вірити. І не вірила, доки не побачила її ім'я та фотографію в офіційних повідомленнях про загиблих…

У Ніни залишилися батько та молодша сестра Аліна. Аліна вижила, бо не пішла на поминки — вона була у родичів. Вона молодша на кілька років, якраз вступила до тієї ж академії, де навчалася та працювала наша Ніна. Знаю, що керівництво академії із нею на зв'язку. Ті, хто хоче і може допомогти Аліні, можуть зробити це за реквізитами: https://send.monobank.ua

На момент підготовки цієї статті ще не всі тіла загиблих були ідентифіковані. Для ідентифікації багатьох з них необхідні експертизи ДНК. Тим часом у селі Гроза готують одразу два цвинтарі для масового поховання людей.