Пам'ять не фіксує час? Ось про що дізнався француз, який 63 дні прожив у темряві без зв'язку з людьми

85-річний Мішель Сіфр дійсно зумів зробити собі ім'я серед диваків планети. У 1962 році тоді ще 23-річний юнак вирішив позбавити себе світла, людей та годинника на два місяці, передають Патріоти України.

Французький дослідник хотів дізнатись, як відсутність зовнішніх сигналів про зміну дня і ночі може вплинути на біологічні ритми, пишеLADbible. Для цього він спустився на глибину 130 метрів під поверхнею у прірві Скарассона, гори в Лігурійських Альпах.

Навіщо це було?

Маючи особливий інтерес до того, як відсутність світла вплине на нього, Сіфр спав і їв лише тоді, коли йому наказувало тіло, а не дотримувався жорсткого розкладу, якого дотримується решта світу, тому що так каже суспільство.

В ім'я науки чоловік прожив під поверхнею абсолютно самотньо 63 дні – і вийшов звідти переможцем, хоч і з підвищеною чутливістю до денного світла.Сіфр став чимось на кшталт печерного мешканця і зробив низку неймовірних відкриттів щодо того, як люди реагують на життя без жодної інформації про час – без годинника, календаря чи сонячного світла, які б нагадували їм про це. Він виявив, що наші тіла мають власний годинник що тепер відомо як хронобіологія.

Як жилося без часу

Про свою знакову експедицію Сіфр так розповідав журналу Cabinet Magazine у 2008 році: "Я вирішив жити як тварина, без годинника, в темряві, не знаючи часу. Це стало ідеєю мого життя".

Мішель зізнався, що працював над експериментом не один. "Я попросив команду бути біля входу в печеру. Вирішив, що кликатиму їх, коли прокидатимусь, коли їстиму і перед сном. Моя команда не мала права телефонувати мені, щоб я не знав, котра година назовні", – розповідає вчений-дивак.

Дослідник говорить, що створив галузь хронобіології людини, навіть сам того не знаючи. Незважаючи на "погане обладнання", "маленький табір" для проживання, мінусову температуру та надзвичайно високу вологість, Сіфру вдалося зберегти тверезе мислення – принаймні, він так думав. Вчений каже, що протягом двох місяців він проводив час у печері: читав, писав, досліджував, також часто мріяв про своє майбутнє.

Наслідки печерного життя

Він пояснив, що стежив за собою: вимірював пульс і проводив власний "психологічний тест". Про результати доповідав команді телефоном.

"Я повинен був рахувати від 1 до 120 зі швидкістю одна цифра в секунду. За допомогою цього тесту ми зробили велике відкриття: мені знадобилося п'ять хвилин, щоб дорахувати до 120. Іншими словами, я психологічно пережив п'ять реальних хвилин так, ніби їх було дві", – розповідає Сіфр.

Хоча ви можете подумати, що таку помилку легко зробити, живучи в печері протягом двох місяців, насправді це було надзвичайне відкриття ефекту життя без часових підказок. Мішель, по суті, відчував все вдвічі повільніше, ніж воно було насправді.

Тож якщо є бажання, щоб "час сповільнився", достатньо переїхати в печеру на пару місяців.Француз прийшов до цього суворого усвідомлення лише тоді, коли його колеги повідомили йому, що нарешті настав день, коли він має завершити експеримент. Для чоловіка це стало справжнім шоком, адже він вважав, що у нього залишився цілий місяць. "Мій психологічний час стиснувся вдвічі", – каже Сіфр.

Теорії Сіфра

Він пояснив, що протягом сорока років досліджував розбіжність між психологічним часом і реальним годинником і висунув власну теорію про те, чому це з ним сталося . "Коли навкруги ніч (печера була абсолютно темною, з однією лише лампочкою) - пам'ять не фіксує час", – пояснює дослідник.

Але навіть після всього цього 63-денного перебування в печері Сіффр було недостатньо, і він вирішив повернутися в темряву через десять років, але цього разу на півроку в печері в Техасі.

Організувавши десятки інших підземних експериментів з ізоляції часу протягом десяти років, уродженець Ніцци вирішив ізолювати себе на півроку, щоб подивитися, що станеться з його внутрішнім годинником.

Він знову зробив ще одне неймовірне відкриття: виявив, що без часових сигналів люди пристосовуються до 48-годинного циклу, а не 24-годинного, до якого ми всі звикли.

NASA використало результати експериментів дослідника, щоб допомогти астронавтам, які повідомляли про подібні проблеми з короткостроковою пам'яттю після того, як вони були ізольовані від зовнішніх часових орієнтирів. Тож цей печерний дивак – трохи легенда в науковому світі.