"Перед хворим чоловіком просто відкрили двері боксу, які виходять на вулицю, і виставили його: "Все. Ідіть", - дружина померлого волонтера та ветерана АТО

"МЕНІ ВИНЕСЛИ РУШНИЧОК, ШЛЬОПАНЦІ І ЛІКИ, З ЯКИМИ ВІТАЛІК ПРИЇХАВ У ЛІКАРНЮ. ЩЕ ДАЛИ ПАКЕТ, В ЯКОМУ БУВ ОДЯГ ІНШОГО ХВОРОГО..."

-25 травня у Віталія піднялася температура до 39 градусів, - розповідає Наталя, дружина померлого Віталія Панича. – Ми викликали швидку. Чоловіка ретельно оглянули і призначили лікування вдома. Сказали, що показники не критичні. Призначили антибіотики і спрей у горло від тонзиліту. Всі симптоми були такими, як описують у разі коронавірусу: висока температура, сухий кашель. Але пізніше декілька проведених аналізів не підтвердили наявність цього вірусу. Легше чоловіку не ставало, більше того, почала сильно боліти голова. Тому ми звернулися в приватну клініку "Борис", де Віталія обстежили. Пішли до уролога, бо сеча була темного кольору. Він сказав, що не знаходить причин, щоб температура трималася так довго. Порекомендували звернутися до пульмонолога. Він не побачив ніяких проблем, але зауважив, що це може бути пневмонія, яку він не може прослухати.

Лікарі "Бориса" порадили їхати в інфекційну лікарню. Тому ми і викликали швидку – нас прийняли в 4 міську лікарню з направленням від терапевта. Це було в середу. Там чоловіка знову обстежили, почали ставити крапельниці. В четвер він сказав мені: "Я ще так добре себе за десять днів не почував". У той же день йому зробили КТ і сказали, що в легенях є запалення. Ввечері п’ятниці його несподівано перевели в реанімацію, хоча його стан не змінився.

Ми говорили з Наталею після церемонії прощання в Віталієм Паничем у Михайлівському монастирі. Машина з тілом померлого прямісінько з двору монастиря вирушала в Харківську область, звідки родом Віталій, де поховані його батьки… Наталя сиділа в мікроавтобусі і згадувала перебіг подій минулого тижня.

-У реанімації з лікарем, який тоді був на чергуванні, у Віталія виник конфлікт. Він подзвонив мені і сказав: мені хочуть поставити сечовий катетер, а я відмовився. Чоловік не розумів, навіщо це робити, бо він ходив, міг сам піти в туалет. А лікар нічого не пояснював. Чи не захотів, чи не зміг… Вже після того Віталій попросив розігріти йому їжу, яку я принесла. Але йому в цьому відмовили, сказавши: мікрохвильовка лише для працівників лікарні, не для хворих…

-У людини висока температура, яка тримається вже декілька днів, відбувається інтоксикація організму, - додає волонтер Ганна Майборода, яка з 2014 року знайома з Віталієм. – У такій ситуації лікарі мають бути терплячими, медичні процедури потрібно обговорювати з рідними пацієнта, бо він через хворобу не може адекватно оцінювати те, що йому пропонують. Та й невже так важко було розігріти їжу людині? Тут річ не у виконанні своїх обов’язків, а, мені здається, у людяності… Більше того. Кричущим є той факт, що у виписці від суботи лікар написав: виписується з покращеннями. Хоча у Віталіка були жовті склери, з носу бігла кров, тобто кров не згорталася…

- Зранку в суботу Віталій мені по телефону сказав, що у нього знову виник якийсь конфлікт із тим самим лікарем, і той приніс йому шаблон заяви про добровільну відмову від лікування, - продовжує Наталя. – І він підписав її. Я приїхала, намагалася поговорити з лікарем. Мені морочили голову, що зараз буде виписка. Я просила, щоб чоловіку поставили крапельницю для підтримки, бо його і не виписують, і нічого не роблять, не лікують, не перенаправляють в інший заклад. Просила: дайте направлення в іншу реанімацію. Лікар сказав, що з таким ставленням ніякого направлення він не дасть. Перед нами просто відкрили двері боксу, які виходять на вулицю, і виставили нас у прямому сенсі слова: "Все. Ідіть".

Не будемо забувати, що у чоловіка трималася висока температура, виявили запалення легень. Інфекціоністи як мінімум мали не допустити контакт цього хворого з іншими людьми. А якби він і справді хворів на коронавірус? На той момент було проведено лише один аналіз. Як показує досвід лікарів, це не завжди дає підстави, щоб заспокоїтися, що людина справді не є носієм вірусу.

-Той самий лікар, що нас виставив, казав, що нам потрібне інше реанімаційне відділення, таке, де роблять гемодіаліз. Він про нього говорив, як тільки чоловіка перевели в реанімацію. Попередив, щоб я була готова, що Віталія, можливо, переведуть в інше відділення. Говорив: можливо, апарат є в Олександрівській лікарні, і щоб ми спробували туди потрапити… Легше ж Віталіку не ставало, температура так і не падала, - продовжує Наталя. – Він потребував лікування. Це було зрозуміло. Хтось в тій самій лікарні дав нам пораду викликати таксі, поїхати ближче до центру міста, а там вже викликати швидку. Тоді більша ймовірність, що вона завезла б Віталіка в Олександрівську лікарню, а не в якусь іншу… Але цього не сталося. Нас із центру знову завезли у ту саму 4-ту інфекційну… На зміні був той самий лікар, який виписав Віталія. І поки чоловіка знову оформили і поклали, пройшло напевне години три, поки йому поставили крапельницю. Я ходила під лікарнею, бачила його в вікно, бачила, що ніхто до нього не приходить, лікування не надають. На ранок прийшов інший лікар. Думаю, якби відразу був цей лікар, можливо, все було б інакше.

Він сказав, що почалася інтоксикація всього організму, що вже не так легені страждають, як нирки та печінка. Він намагався щось зробити, але час було втрачено…В неділю я ще їздила по кров для переливання, привезла всі ліки, які мені виписали. В неділю ввечері лікар мені зателефонував і сказав, що Віталік помер. Ще й наголосив: не забудьте забрати його речі, я на тумбочці бачив, що лежить телефон. Коли я приїхала, мені винесли рушничок, шльопанці і ліки, з якими Віталік приїхав в лікарню. Ще винесли пакет, в якому був одяг іншого хворого... Нашої сумки з речами, документами та грошима немає дотепер.

-Головний лікар у бесіді зі мною навіть не здивувалася, а пояснила: та у нас тут по боксах наркомани із сусіднього парку ходять, - додає волонтер Валентина Варава. – Я не повірила почутому! В інфекційній лікарні, яка визначена як така, куди привозять хворих з підозрою на коронавірус, де не пускають рідних до пацієнтів, де наче все має бути строго й ізольовано, до боксів можуть прийти люди з вулиці? Це що таке?

-А ми з оголошенням карантину, намагаючись допомогти лікарям, відвезли багато суттєвої допомоги саме в цю лікарню, - додає Ганна Майборода. – І отримали таке ставлення. Після смерті Віталіка лікарня не надала для ознайомлення дружині його медичні картки. Хоча за законом вона має право подивитися всю документацію. Якби після смерті Віталіка в понеділок зранку нам спокійно показали його історії хвороби, не було б ніякого скандалу. Але в цій ситуації я бачу два моменти: байдужість і небажання перевести в інший заклад, де є гемодіаліз. Ми дотепер не знаємо, що саме спричинило розвиток інтоксикації. Лікар-інфекціонист – вузький спеціаліст. До них зараз везуть усіх хворих підряд. А якщо поступає людина з однією ниркою, їй потрібна консультація уролога відразу. Аналізи гіршали з кожним днем. Якщо медики, яких кинули на боротьбу із коронавірусом, зачинивши інші відділення, втомлюються, потребують відпочинку, потрібно було продумати ротації лікарів, щоб вони були більш уважними і не виникло подібного.

"ДВА РОКИ ТОМУ, КОЛИ ЛІКАРІ ВИДАЛИЛИ ВІТАЛІКУ ПРАВУ НИРКУ, МИ ВИРВАЛИ ЙОГО У СМЕРТІ"

Абсолютна розгублена і оглушена горем Наталя не знала навіть, що робити. Як без украдених документів Віталія оформляти все необхідне в лікарні, щоб забрати його тіло? Але на пости друзів-волонтерів її чоловіка у фейсбуці відгукнулася представниця прокуратури Надія Максимець. За фактом зникнення речей відкрили провадження, почали слідчі дії. Вона ж допомогла з оформленням документів, щоб гідно поховати людину…

-Відвеземо чоловіка в село в Харківську область, звідки він родом, - каже Наталя. – Там поховані його батьки. Вже в селі чекають наші діти, молодший брат Віталія.

Від Наталі не відходять дівчата-волонтерки, які картають себе за те, що пізно довідалися про цю ситуацію. Лише в суботу, коли Віталія госпіталізували вдруге, Наталя нарешті зателефонувала харків’янці Тетяні Бідняк і пожалілася на все, що відбувається. Таня підключила київських друзів.

-Ця родина – дуже скромні люди, і про особисті проблеми нікому намагалися не говорити, - пояснює Ганна Майборода. – Тому і вийшло, що ніхто з друзів не знав, що відбувається…

-З Віталіком ми познайомилися навесні 2014 року – він написав мені у фейсбуці в дні, коли сепаратисти намагалися захопити Харків, - розповідає волонтер Тетяна Бідняк. – Розпитував, що у нас коїться. Сказав, що сам харків’янин, але живе в Києві. З того часу ми почали спілкуватися. Спочатку це було лише у фейсбуці, а особисто зустрілися вже в Ізюмі, коли і він, і я везли допомогу військовим. Віталій закінчив харківське військове училище, у нього залишалися в різних підрозділах знайомі. Він їздив до бійців 95-ої та 25-ої бригад. Причому в 25-ці навіть залишався на якийсь час як боєць. Людей тоді не вистачало. От він з хлопцями тижнями був як доброволець.

Два роки тому, коли Віталіку видалили нирку, вони з Наталею жили у мене. Ми тоді його вирвали у смерті, встигли вчасно… У Віталіка того року в травні померла мама. Він страшенно переживав це, стрес у нього був страшенний. А якось він побачив кров у сечі. Зробили УЗД, КТ, які показали: замість правої нирки величезне утворення. Тоді ж Віталік мені зателефонував: "Танюша, я знаю, у вас у місті хороший онкоцентр. Можна там проконсультуватися?" Я скинула всі дані і висновки лікарю. Він, побачивши їх, написав: терміново до нас. Віталіку видалили праву нирку, під час операції виявили ще й тромбоз правої печінкової вени. Але операція завершилася успішно, Віталіка вдало прооперували.

За той місяць, що у мене жили Віталік з Наталочкою, я ще краще зрозуміла, наскільки це хороші люди. Прості, добрі, роботящі. Виховували двох дітей, розвивали свій бізнес, пов’язаний з вуличною їжею, допомагали армії заради нашої перемоги. Справжні люди.

Не знаю, чому зараз, захворівши, Віталік відразу мені не зателефонував. Наталка набрала мене в неділю зранку: "Танюш, не знаю що робити. Віталік такий поганий. Лікарі не лікують…" Я відразу набрала Аню Майбороду, Валю Вараву. Але вже було пізно. Ми всі просили терміново зробити гемодіаліз. Але лікарі казали: "Пусть потерпит до вторника". Коли на чергування прийшла інша зміна, Наташа аж зраділа: "Такий хороший лікар, він зі мною хоча б розмовляє!" Цей лікар відразу погодився з тим, що потрібно робити гемодіаліз, але рівень тромбоцитів у Віталіка впав настільки, що це вже було неможливо...

-Коли я підключилася і побачила, що відбувається, можу сказати, що по суті Віталіка почали лікувати лише в неділю, - додає Ганна Майборода. – Втраченим був весь час з того моменту, як Віталік захворів. Одна нирка Віталіка не справлялася з процесом інтоксикації, який виник з незрозумілої причини. За одинадцять днів вона працювала тільки гірше. Я впевнена, що за якісної діагностики та вчасно наданої допомоги Віталіка можна було врятувати. А на якомусь етапі процеси стали незворотними…

У тому, що відбувалося з Віталіком, безліч помилок, йому вчасно не почали допомагати. Але коли я прочитала причину смерті, яку написали в цій лікарні, просто втратила мову: захворювання правої нирки. Але ж цієї нирки немає два роки! З нас наче знущаються медики цієї лікарні.

Єдине, кому б хотілося подякувати, це звичайним людям, які підтримують Наталю. Багато хто відгукнувся, допомагає грошима. Бізнес Наталі постраждав від карантину, бо всі заклади харчування були закриті. Родина винаймає в Києві квартиру. Гроші знадобляться…

На прощанні я зустріла Олександра Зуєва, який на початок війни служив у 95-ій десантній бригаді, а зараз обіймає посаду у командуванні десантно-штурмових військ.

-Це був перший волонтер, якого я зустрів на війні, - говорить полковник Олександр Зуєв. – Це було в Ізюмі, він їхав повз нас і, побачивши військових, зупинився. Що він тоді привіз? Та все, що міг зібрати. І картоплю, і два камуфляжі мультикам. Перші, які ми отримали. Потім до сепаратистів потрапили фотографії наших бійців у цих формах, так вони розповсюдили їх із словами: за Україну воюють найманці. У 2014- 2015 роках він приїздив до нас два чи три рази на місяць. Він із своїм другом розмалювали в кольори українського прапора букви на межі Донецької області. Приїхали до мене – а обличчя, руки, одяг - у жовтих і блакитних краплях. Спочатку ми спілкувалися, а потім почали дружити родинами.

-Син Віталіка Ігор перейшов у 8 клас, доньці, Марічці - 9 років, - додає дружина десантника Віта. – Майже напередодні карантину Віталік з Наталею відкрили ресторан "ВегануТі" на Бесарабському ринку. Буквально перед тим, як захворіти, Віталік повідомив, що їх заклад починає працювати…

-А ви здивовані тим, що сталося в лікарні, що у Віталіка вкрали речі? – запитує мене Зуєв. – Я не здивований. У мене так само в Бахмуті, тоді він ще був Артемівськом, у лікарні, куди мене привезли з пораненням, зник телефон, інші речі… З мене зрізали речі, складали біля ліжка. Коли я почав шукати в кишенях необхідне, нічого не знайшов. Залишили мені лише кнопковий телефон…

-Ситуація кричуща, тому ми включилися, щоб розібратися, допомогти цій родині, - говорить прессекретар прокуратури Києва Надія Максимець. – Ми вже опитали медпрацівників, намагаємося знайти речі, які зникли з боксу. Обікрасти людину при смерті, важко хвору, в лікарні – верх цинізму. Сподіваюся, нам вдасться розібратися в цій ситуації і не допустити подібного наступного разу.

-Військовим Віталік допомагав оптикою, щоб хлопці краще бачили ворога, - розповідає Ганна Майборода. - Через нього я купувала каліматори – він ще мені пояснював, що це таке, бо тоді я вперше почула це слово. Я не розумію, як можна було виштовхати хвору людину з лікарні, дати підписати листа на відмову від лікування. Ти ж медик, бачиш жовті склери, погані аналізи, які свідчать про інтоксикацію організму. Біля Віталіка майже постійно була дружина, з якою можна було все обсудити. Але лікар повівся не як помічник, а як ворог… І тепер у висновку про смерть не зазначена причина, що саме запустило процес відмови органів. Написано: "До смерті призвело захворювання правої нирки". Якої немає!

Смерть Віталія шокувала його друзів. Вони обурені тим, що відбувалося в лікарні. І згадують волонтера добрими словами.

-Я відкрила наше листування, передивилася, що ми з Віталіком почали спілкуватися в травні 2014 року, - говорить волонтер Наталія Воронкова. - Щось уточнювали після обстрілу 95-ої десантної бригади, з’ясовували, чи є поранені, яка допомога потрібна. Ще дуже яскраво він мені запам’ятався під Дебальцевим, коли ми вивозили цивільних, а він, зустрівши вже після повернення майже з оточення, тряс мене за плечі: "Ти розумієш, що ви там могли загинути?" Він був дуже чуйний, відразу реагував, якщо комусь потрібна була допомога. І те, що сталося з ним у лікарні, у мене викликає шок! Повний шок! Мені дуже шкода, що я дізналася про те, що сталося, коли Віталік вже помер. Я б намагалася йому допомогти…

P.S. Для всіх, хто бажає підтримати родину Віталія Панича, публікуємо картку Приватбанку його дружини Наталії Панич

4149 6293 9495 3640.