"Подруга з пиріжком для мене пройшла 17 км": Артилеристка "Відьма" розповіла про особливості служби

Командир батальйонної артилерії 241-ї бригади Сил ТрО ЗСУ Ольга Бігарь на псевдо "Відьма" каже військова служба – це самовідданість і постійна аскеза. Бійцям доводиться призвичаюватись до "нелюдських умов життя", передають Патріоти України.

"Мені складно порахувати, скільки часу за ці роки ми перебували не в бойових діях. Тому що у нас дуже активний батальйон, і ми завжди виконуємо завдання на складних, гарячих ділянках. Три ротації ми працювали під Бахмутом – з різних флангів і безпосередньо в ньому, на ділянці біля Кліщіївки. Зараз ми знаходимось на іншому напрямку. Але завдання у нас щоразу стоять цікаві – справжні челенджі", - розповіла вона.

За її словами, з кожним виїздом доводиться навчатись новим прийомам і пристосовуватись до бойових дій, кожен виїзд – абсолютно інакший, а задачі перед військовими ставляться складніші й складніші.

Як каже Ольга, служба – це про самовідданість, аскези, вміння вгамувати свої емоції й охолодити свій розум, також - про дружбу й побратимство на війні.

"Пригадую Бахмут. Зима. Це мій другий день народження і новий рік в боях. Я живу в підвалі командного пункту і роблю вилазки на вогневі позиції до свого особового складу. Тоді були важкі бої, б/к не вистачало, інтенсивність стрільби висока. Видимість погана, спостереження слабке. Я вся на нервах – їсти й спати не можу. Четверту добу йдуть штурми, і я керую вогнем. І тільки посестра з суміжної бригади знає, як мені важко морально", - пригадує Відьма.

При цьому, за словами жінки, попри обстріли, її подруга – психолог, капітан ЗСУ - із собакою Балу та "крафтовим пиріжком" із заправки пройшла 17 км, щоб підняти Відьмі бойовий дух.

"Бо вона знає, як я люблю собак, і що такий смаколик, як пиріжечок, я точно не знайду під Бахмутом. Ми посиділи пів годинки разом, і стало так добре! Тоді ми змогли розвалити нашою гарматою ще одну точку зосередження ворога", - розповіла Бігарь.

Вона констатує, що нинішня війна хоч і дуже динамічна, але все ж таки нагадує період Першої світової. "Бойові дії, які ми ведемо, ближчі до позиційної війни, до рівності сторін у технічних можливостях і в доступі до технологічних інновацій: у нас щось з’являється, у росіян – натомість щось інше. І це постійні перегони озброєння та технологій. Росія має більший ресурс людський, а в нас він компенсується західними зразками озброєння. У безпілотних системах ми були попереду – Росія теж у цьому вирівнялася", - каже Бігарь.

Вона додає, що зараз уже йдеться про покращення систем боротьби з безпілотниками. За її словами, сучасна війна дуже складна, бо йде на виснаження, а тому потрібна не лише перевага в техніці, а інтелект, військовий хист та хитрість. Та, коли грамотно, правильно, застосовуються інтелектуальні ресурси, технічні можливості, то ситуація на фронті більш-менш стабільна.

За словами артилеристки, робота в районі бойових дій – постійне виснаження, та звикання організму до навантажень, і накопичення втоми. "Щоразу тобі здається, що твій крайній виїзд був важчий за попередній. Що те, що відбувалося з вами саме в цю ротацію, саме під час цієї операції, – це було щось найскладніше у твоєму житті. Коли ти потім приїжджаєш на іншу ділянку фронту, тобі здається, що раніше були "квіточки", а зараз починаються "ягідки", - визнає жінка.

Водночас військовим доводиться призвичаюватись до цих "нелюдських умов життя". Зокрема, звикаєш до того, що не завжди можеш помитися, поспати, поїсти, що вихідних немає взагалі, як і нормованого робочого дня. "Ти звикаєш жити у бліндажах і підвалах – із блохами, клопами, щурами. Ти вкочуєшся у цей процес, і він стає частиною твого життя, твоїм ритмом. І якщо, наприклад, раніше мені здавалося, що можливість виїхати раз на чотири дні на тимчасовий пункт дислокації – це дуже важко, то зараз я, наприклад, взагалі не маю такої можливості – я весь час живу там, де й працюю", - розповіла Бігарь.

Вона додає, що, коли призвичаюєшся жити в цьому ключі, уже досить складно оцінювати: як воно, коли нормально, тому що військовому вже не потрібно нічого іншого - просто починаєш це любити.

Ольга зізнається: буває, звісно, відчуття, що внутрішній ресурс закінчується. "Всі ми живі люди. І в кожного трапляються дні, коли настрою геть немає. Коли на фронті йде щось не так: штурми, штурми, штурми – важко. Недосипаєш, недоїдаєш, не отримуєш того, чого хотів. А потім – бах, маленька перемога. І вже все, настрій покращується, вже є ресурси для того, щоб рухатися далі", – каже Бігарь.