Полонини чи промисловий ландшафт? Як вітропарки загрожують ведмедям, рисям та диким ландшафтам Карпат

Карпати — це не просто гори. Це простір тиші, де туман повільно сповзає з полонин, а сліди великих хижаків губляться між смереками. Це один із небагатьох регіонів Європи, де ще збереглися цілісні природні екосистеми. І саме зараз цей світ опинився перед новим викликом.

У WWF-Україна б’ють на сполох: будівництво вітрових електростанцій у високогір’ї може стати точкою неповернення для дикої природи Українських Карпат, передають Патріоти України з посиланням на заяву Всесвітнього фонду природи WWF-Україна..

Щоб звести вітропарк у горах, недостатньо встановити турбіну. Потрібні дороги, бетонні фундаменти, підстанції, лінії електропередач. І там, де раніше був єдиний безперервний масив лісів і полонин, з’являється мережа розривів.

Для нас це — інфраструктура. Для ведмедя чи рисі — бар’єр.

Ведмідь бурий та Рись євразійська потребують великих територій. Вони мігрують, шукають партнерів, підтримують генетичну різноманітність популяцій. Якщо середовище розрізається на ізольовані “острівці”, популяції починають занепадати.

Недарма великих хижаків називають “парасольковими видами”: якщо достатньо простору для них — екосистема в цілому здорова. Зникають вони — руйнується ціла піраміда життя.

Менше 1% — але безцінний

Високогір’я (альпійський і субальпійський пояси) займає менше 1% площі Українських Карпат. Але саме тут зосереджені рідкісні, ендемічні та реліктові види, які не зустрічаються більше ніде.

Тонкий шар гірського ґрунту формувався століттями. Для фундаменту однієї турбіни його знімають за лічені дні. Важка техніка ущільнює землю, змінює водний баланс, знищує спільноти безхребетних і мікроорганізмів — тих “невидимих” творців життя, без яких не існували б ані полонини, ані ліси.

Шум і вібрації створюють додаткову “зону відчуження”. Мігруючі птахи, які століттями користувалися гірськими хребтами як природними коридорами, ризикують зіткненнями з лопатями турбін, особливо в умовах густих карпатських туманів.

Карпати дають місцевим громадам більше, ніж пейзажі для фото. Це:

• чиста джерельна вода;
• ресурси для сталого туризму;
• ягоди, гриби, лікарські рослини;
• довгострокові можливості для малого бізнесу.

Індустріалізація високогір’я може запустити процеси ерозії та зсувів, підвищити ризик паводків. У разі аварій технічні рідини здатні потрапити у ґрунт і джерела, а у горах процеси самоочищення надзвичайно повільні.

Замість панорами полонин — промисловий ландшафт. І це може виявитися значно дорожчою втратою, ніж здається на перший погляд.

У WWF-Україна наголошують: відновлювана енергетика потрібна. Але питання — де її розвивати.

Серед запропонованих принципів:

• переносити проєкти вітропарків на деградовані або промислові території;
• проводити реальну, а не формальну оцінку впливу на довкілля;
• розробляти довгострокову стратегію, що враховує вразливість гірських екосистем.

Інакше “зелена” енергетика ризикує втратити головне — довіру.

Захист Карпат — це не лише справа екологів чи державних рішень. Важливий розголос, уважність до проєктів у своєму регіоні, підтримка природоорієнтованого туризму та сталих ініціатив.

Карпати — один із останніх великих диких ландшафтів Європи. Те, що вирішується сьогодні, визначить, чи залишаться вони домом для ведмедя, рисі та тисяч менш помітних, але не менш важливих видів.

Справжня “зелена” енергетика має берегти майбутнє. І якщо вона претендує на це звання — вона повинна починатися з поваги до життя, яке вже існує.