Пробирався пішки з Курщини: Український десантник вирвався з російського полону, обдуривши сонних вартових

Дев’ять днів у російському полоні на ворожій території, постійний психологічний тиск, погрози та мізерне харчування не зламали волю до свободи. Український десантник, молодший сержант Руслан Мироненко, не лише зберіг бойовий дух, а й, спостерігаючи за глибокою деморалізацією та розпачем своїх російських тюремників, ретельно спланував та здійснив зухвалу втечу, самотужки повернувшись до своїх побратимів, передають Патріоти України

Історію бійця оприлюднили на сторінці 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади ДШВ ЗСУ

Молодший сержант Руслан Мироненко потрапив у вороже оточення та був захоплений у полон під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Горналь Курської області російської федерації.

Дев’ять днів українського десантника утримували на позиціях противника, в підвалі. «Постійно лякали, мовляв, якщо повернуся — свої ж розстріляють. Майже не годували… Але я навіть не думав їх слухати», — розповідає Руслан про спроби психологічного тиску з боку окупантів.

Попри складні умови, Руслан Мироненко не втрачав пильності та спостерігав за поведінкою своїх викрадачів. Його вразила їхня деморалізація та поганий стан.

«Ворог не виглядав загрозливо — половина їхня вже була поранена, бо по них постійно працювала наша артилерія, кілька разів відпрацьовував бомбер. Їхня увага переключилася на виживання», — згадує він. Російські солдати, за його словами, відкрито скаржилися на своїх командирів, казали, що їх кидають як м’ясо.

«Настрій у них був такий, що, здавалося, покличу — і вони підуть зі мною», — ділиться враженнями про розпач окупантів український десантник.

Від самого початку перебування в полоні Руслан не полишав думки про втечу та ретельно планував її, запам’ятовуючи дорогу та оцінюючи обстановку. Нагода випала одного ранку.

«Поки „сторожі“ спали, Руслан вибрався назовні й вирушив у дорогу.» Завдяки витримці та правильній оцінці напрямку, він успішно подолав небезпечний шлях та вже незабаром вийшов до позицій українських підрозділів.

Головною силою, що підтримувала десантника в полоні та дала рішучість на втечу, була думка про родину.

«Увесь цей час я не занепадав духом — покладався на власні сили та постійно шукав можливості для втечі. Думав про сім’ю — у мене троє дітей. Я вірив, що побачу їх знову, і зробив усе, щоб це сталося», — наголошує Руслан Мироненко.

Показово, що вже після його успішного повернення до свого підрозділу, російські пропагандисти опублікували відео, де стверджували, ніби він все ще перебуває у них в полоні. Цей фейк викликав лише сміх у десантника та його побратимів — він вже був готовий до нових бойових завдань.