Розгадано механізм: Чому ми не можемо згадати своє життя, коли були немовлятами чи малюками

У 1905 році Зигмунд Фрейд ввів термін "дитяча амнезія", яка у більшості людей приховує їхні спогади з раннього дитинства. Понад століття потому психологи все ще заінтриговані тим, чому ми не можемо згадати своє життя, коли були немовлятами чи малюками, передають Патріоти України

До недавнього часу вчені вважали, що молодий мозок недостатньо розвинений, щоб формувати тривалі спогади. Але дослідження показали, що малюки віком від двох років можуть формувати спогади та пригадувати події, що відбулися місяцями раніше, дуже детально, пише TheGuardian.

"Більшість дорослих не мають спогадів до двох-трьох років", – сказав професор з Корнельського університету Ці Ван. А приблизно до семи років спогади про дитинство зазвичай неоднозначні.Дослідження професорки нейрофізіології з Нью-Йоркського університету Крістіни Альберіні на тваринах виявили, що спогади, сформовані під час періоду дитячої амнезії, насправді зберігаються в мозку до дорослого віку, навіть якщо вони не запам’ятовуються свідомо.

Як у дорослих тварин, так і у людей формування та зберігання довготривалих спогадів про життєвий досвід неможливо без ділянки мозку, відомої як гіпокамп, кажуть вчені. Ця ділянка також важлива для ранніх спогадів.

Дослідження Альберіні припускає, що дитяча амнезія виникає через критичний період, коли гіпокамп розвивається завдяки новому досвіду. "Якщо діти вивчають складні ситуації в ранньому дитинстві, можливо, вони не пам’ятають деталей, але їхній мозок формуватиметься відповідно до цього досвіду", – каже Крістіна.

Цікаво, що у новозеландських маорі перші спогади з’являються раніше, ніж у європейців, приблизно у 2,5 роки. Професорка Елейн Різ з Університету Отаго, яка вивчає автобіографічну пам’ять дітей і підлітків, вказує на сильний акцент на усних традиціях у культурі маорі, а також на складні розмови під час спогадів про минулі події.

Різ відстежував групи дітей від дитинства до підліткового віку, виявивши, що люди, які мали більш багате наративне середовище в дитинстві, могли пригадати більш ранні та детальні перші спогади.

За словами вчених, мозок зберігає спогади не як окремі файли на комп’ютері, а як мережі нейронів у всьому мозку. Пригадування активує ці мережі та зміцнює зв’язки між нейронами. Проте це не означає, що пам’ять стабільна. "Кожного разу, коли ви переглядаєте спогад і думаєте про нього, ви змінюєте його", – каже Різ.

"Повторювані пропозиції можуть спонукати людей створювати образи та формувати хибні спогади", – додає Ван.

В опитуванні 2018 року 39% респондентів повідомили, що їхні перші спогади виникли у віці двох років або менше. Дослідники припустили, що "неймовірно ранні" спогади, такі як спогади про те, як вас штовхали в колясці або про першу прогулянку, ймовірно, були вигаданими та базувалися на фотографіях або сімейних історіях.

Але хоча пам’ять є пластичною, а маленькі діти більш схильні до навіювання, особливо вразливі події таки можуть запам'ятовуватись, кажуть експерти.

Отже, якщо досвід наших ранніх етапів – перший день народження, перші кроки, перша поїздка на пляж – здається, зберігається десь у мозку, чому ми не можемо свідомо отримати до них доступ, питають себе дослідники.

Хоча психологи кажуть, що забування може бути адаптивним, це не пояснює, чому спогади, сформовані до семирічного віку, здається, руйнуються швидше, ніж коли ми дорослі.

Крістіна Альберіні висуває гіпотезу, що ранні спогади можуть функціонувати як схеми, на яких будуються спогади дорослих. Подібно до основи дому, вони залишаються прихованими, але важливими.