Сама у Чорнобилі вже 35 років: Жінка розповіла, чому не покинула зону відчуження і як їй там живеться

84-річна Марія Василенко мешкає у Чорнобилі вже 35 років. Живе жінка сама і порається по господарству теж сама. Вона з тих людей, кого називають самопоселенцями. Хоча, насправді, вони повернулись у рідні краї, багато хто, до своїх домівок, передають Патріоти України.

На помешкання привітної жінки натрапили працівники Центру організаційно-технічного і інформаційного забезпечення Управліня зоною відчуження. Вони й розповіли, як познамились з Марією Василенко і як жінка веде свій побут у малолюдній місцині.

"Йшли разом з колегами із їдальні покинутою вулицею Чорнобиля, побачили невеликий будиночок - акуратно вибілений, фундамент підведено чорною смолою. Будиночок стоїть на горбочку, вкритому польовими квітками та висадженими тюльпанами. Хотілось дізнатися - хто там живе? Уява вивела образ доброї бабусі-травниці, лісової чаклунки", - розповідають працівники Центру.

"Вчора знову йшли з їдальні, але вже іншою вулицею. Пройшли повз двох жінок, які розмовляли між собою. Трохи попереду я побачила покинутий будинок, а на залишках подвір'я - два великі тюльпани. Полізла крізь хащі їх фотографувати. І тут чую голос: "Що ти, дитинко, фотографуєш? В мене є багато тюльпанів у дворі, пішли, пофотографуєш, якщо так хочеться...". Виходжу - а там бабуся", - розповідає працівниця центру Надія Мудрик.

Літня господиня ласкаво запросила непроханих гостів до свого подвір'я.

"І, о чудо, виявилось, що ми йдемо у той самий будиночок з квітами, а його господарка - Марія Матвіївна Василенко, самопоселенка. Вона не лісова чаклунка, замість яскравого наряду - кофтинка, хустинка й фартушок. Але в її дворі маленька Голландія. Всі квіти висаджує сама. Трохи побалакали", - розповідає Надія Мудрик.

Як виявилось, 84-річна господиня Марія Василенко до аварії мешкала разом із чоловіком у будинку на Київському провулку. Літня жінка розповіла, як їй довелось переїжджати з місця на місце після трагедії на Чорнобильській АЕС.

"Родом я сама з села Копачі. До аварії там працювала. Прибиральницею у школі я 30 років відробила. В Чорнобиль за чоловіком прийшла, в його дім. Так тут і жили. Коли Копачі закопували, я плакала, адже там залишились два родинних будинки. Щоправда, в них вже ніхто не мешкав, бо мама померла ще до аварії, але ж то наше, рідне… Повалили будинки, закопали та й немає…",- розповідає Марія Василенко.

Після вибуху на Чорнобильській АЕС місцевих мешканців евакуювали, тож родина Василенків за місяць встигла побувати у Чернігові, Києві, Дніпропетровську. У Дніпропетровську трохи пожили в гуртожитку, потім поїхали до Чернігова, де мешкала сваха. Утім, сім'я на довго там не затрималась, адже у помешкані бракувало місця. Тож вирішили повертатись назад, додому.

"Я приїхала першою. Тихо заховалась між працівниками-ліквідаторами, що їхали з Зеленого мису. В цей же день попросилася на роботу й наступного дня вже вийшла працювати в гаражі на Чорнобильській станції. Так 16 років й пропрацювала прибиральницею", - розповідає жінка.

Після повернення до Чорнобиля, вже за кілька років, Марія Василенко овдовіла. "Хазяїн приїхав, теж влаштувався на роботу. Через 4 роки помер, у 1990 році. Ховали його у Чорнобилі, за вокзалом. Гараж допоміг. Вже 31 рік я сама тут", - каже жінка.

У Марії Василенко є син, він з родиною мешкає у Борисполі. Але жінка виїжджати з рідного Чорнобиля не хоче. Каже, що звикла до своєї землі. Тут і залишиться, хоч і поратися по господарству у такому великому дворі їй складно. Особливо заготовляти дрова.

"От привезли дрова. Сама поступово їх перерубала. Допомагає мені й мій колишній сусід Сергій", - продовжує розповідь жінка.

Марія Василенко вже давно нікуди не їздить. Пенсію їй щомісяця привозять. Жінка вирощує городину, за іншими продуктами ходить до чорнобильських магазинів. Каже, що жодних знижок на товари їй не роблять, все купує за звичними для Чорнобиля цінами, а за комунальні послуги теж платить у повному обсязі, ніякими пільгами не користується.

У Марії Василенко є рідні, але вони живуть досить далеко. Жінка нічого не просила у своїх гостей і майже ні на що не скаржилась, хоч і зрозуміло, що самотужки жити нелегко. З усіх блага цивілізації які є у неї є телевізор та мобільний зв’язок. Після розповіді господиня щиро запросила гостей до своєї хатини.

"У кімнатах чисто, затишно. Й час ніби застиг. Щось кольнуло душу. Поліські хати, традиції. Адже все це поступово відходить у небуття. Разом з цими людьми, яких щомісяця стає все менше", - ділиться враженнями від побаченого запрошена до хати працівниця Центру. Господиня показала фото внуків та правнуків, а також портрети чоловіка та свій, що висять на стінах. "Оце – я, ще молода. А це – мій чоловік. Ми гарно жили", - додала жінка.

Наприкінці зустрічі господиня запропонувала зрізати тюльпанів і запросила гостей навідуватися до неї частіше.