Символ військової доблесті: 155 років тому народився головнокомандувач УГА Мирон Тарнавський. Визначний вождь українських визвольних змагань 1917-21 років

29 серпня 1869 року народився видатний український військовий діяч Мирон Тарнавський - командир Легіону УСС, Начальний вождь (головнокомандувач) Української Галицької Армії (УГА) та один із головних командувачів під час визвольних змагань 1917—1921 років, нагадують Патріоти України.

Ранні роки та військова освіта

Мирон Тарнавський народився в Австро-Угорщині у селі Барилів (тепер Львівська область, Україна) в родині греко-католицького священника. Здобув початкову освіту в рідному селі, а потім закінчив німецькомовну Бродівську гімназію. У ті часи, якщо ти був сином греко-католицького священника, то на 90% це означало, що теж станеш священником. Однак не так склалося з Мироном Тарнавським.

У 1890 році його призвали на однорічну військову службу до австрійської армії, яка включала пів року навчання в старшинській школі у Львові, а також пів року служби в 10-му Брідському батальйоні польових стрільців. Так розпочалася довга кар’єра Тарнавського в армії.

У 1899 році Мирон Тарнавський закінчив офіцерський вишкіл у Відні (отримав звання оберлейтенанта), згодом служив у Самборі та у Золочеві, де як офіцер австрійської армії відігравав активну роль у місцевому українському громадському житті. У 1902 році він одружився. У 1909 здобув звання гауптмана. З проголошенням часткової мобілізації у 1912 переведений до Бродів, де і зустрів початок Першої світової війни.

Участь у Першій світовій війні

Під час Першої світової війни командував піхотною бригадою та брав участь у бойових діях на Східному фронті. Його відзначили за відвагу та стратегічні здібності. Неодноразово отримував поранення, але повертався на фронт.

Наприкінці серпня 1915 року в Завалові уперше зустрівся з Січовими Стрільцями (українське національне військове формування в складі австро-угорської армії), заприязнившись із сотником УГА Дмитром Вітовським.

Наприкінці січня 1916 року Тарнавського призначили комендантом Вишколу УСС і Коша УСС, які тоді базувалися у Свистільниках, а з травня-червня — в Розвадові (Вишкіл) і Пісочній (Кіш). У Розвадові отримав звання майора. У 1917 році був призначений комендантом батальйону 35-го Золочівського стрілецького полку.

У час походу австро-угорської армії в Україну в 1918 році був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — комендантом 16-го полку стрільців, з рештками якого повернувся до Кракова. Тоді був заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених, але по звільненню переїхав до Станіславова.

Діяльність в УГА та відхід від військової кар’єри

Після розпаду Австро-Угорщини та утворення ЗУНР, Тарнавський став одним із перших офіцерів, що приєдналися до новоствореної Української Галицької Армії. У лютому 1919 року Тарнавський офіційно перейшов на службу до УГА. Він швидко просувався по службових сходах, здобувши авторитет як здібний військовий керівник.

Мирон Тарнавський командував Другим Корпусом УГА у боях під Львовом та під час Чортківської офензиви. 5 липня 1919 року, після відставки генерала Грекова, був призначений Начальним вождем УГА.

Після переходу за Збруч він очолював об'єднані українські армії під час походу на Київ. Рятуючи армію від виснажливих боїв та епідемії тифу, Тарнавський ініціював перемовини з Добровольчою армією Денікіна, за що був усунутий з посади та постав перед військовим судом, який його виправдав. Пізніше він переховувався в Балті та Києві, а після приходу польської армії переїхав до Галичини, де був ув'язнений у таборі полонених. Згодом його відпустили й він жив у с. Черниці поблизу Бродів.

Помер 29 червня 1938 року, похований на Янівському цвинтарі у Львові. Його похорон став масовою українською маніфестацією.

Мирон Тарнавський залишив значний слід в історії України як один із головних військових командирів, який невтомно боровся за незалежність своєї держави. Його стратегічні рішення на полі бою та рішучість залишаються прикладом для наступних поколінь українських військових.

Сім’я Мирона Тарнавського

Мирон Тарнавський одружився у зрілому віці, коли йому було 33 роки. Він мав четверо дітей – двоє синів та дві доньки. Однак доля його дітей була трагічною.

Донька Мирона Тарнавського, Марія, яка надавала медичну допомогу бійцям УПА, провела 11 з половиною років у таборах Воркути. Її чоловік Степан загинув у ГУЛАГу, а їх доньки Яромира і Зоряна перебували на засланні в Читинській області.

Старший син Омелян воював за незалежність України разом із батьком. У 1924 році він приїхав до УРСР, став інженером в Одесі, але в 1937 році був заарештований і розстріляний.

Молодший син Мирон-Зимовіт навчався у Празькій політехніці, був активним у "Пласті". Після розгрому дивізії "Галичина" перейшов до УПА і провів 10 років у радянських концтаборах. Помер у Володимирській області Росії.

Дочка Олена-Ганна вийшла заміж у 1940 році, але в грудні її чоловік зник у катівнях НКВС. У вересні 1945 року її замордували радянські окупанти.