"Таких, як він, більше нема та не буде": Під Бахмутом загинув молодий командир "Трейн", який допоміг відбити в окупантів Мощун

У Вінниці попрощалися з офіцером 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Денисом Бабієм на позивний "Трейн". Захисник загинув під час виконання бойового завдання на бахмутському напрямку. Здавалося, що його проводжало все місто: колона рухалась живим коридором протягом 10 кілометрів, передають Патріоти України.

А траурна церемонія відбулася на місцевому стадіоні. Денис був активним учасником фанатського руху ультрас вінницької «Ниви», одним із лідерів громадської організації «Центурія» та входив у правління Вінницької федерації фрі-файту. Після повномасштабного вторгнення рф він став на захист країни, одразу взяв на себе відповідальність та став командиром роти — у найважчі перші тижні бойових дій. У молодшого лейтенанта залишились матір та вагітна дружина. У липні йому виповнилось би 30…

— Денис змалечку був вболівальником місцевого футбольного клубу «Нива», прихильником спорту — змішаних єдиноборств, на цій ноті ми й познайомились. Оскільки він входив до фанатського руху, то, безумовно, відвідував всі матчі, його гасла «Нива вперед. Давай, Вінниця!» чуло точно все місто, бо голос Дениса ні з чим не сплутаєш, — розповів «ФАКТАМ» друг загиблого бійця Вадим Кудіяров. - Коли команда тимчасово перестала виступати, в нас обох з'явилося чимало ідей, як її відродити. Й він теж дотичний до цього процесу та був неймовірно щасливим, коли «Нива» знову почала грати. Згодом Денис долучився до патріотичної організації «Центурія», яка входить до «Азовського руху».

— З чого розпочалась його боротьба?

— Оскільки Денис не пропускав матчі команди, він активно спілкувався з однодумцями зі свого сектору. Всіх об’єднувало одне — любов до України. Тому він часто брав участь в організованих ними патріотичних акціях, долучався до громадського життя. Крім того, Денис був учасником Революції Гідності. Він з друзями приїхав до Києва у день подій на Банковій, коли мирний протест переріс у силовий. Страху ні в кого тоді не було, хлопці трималися вкупі, адже сповідували одну ідею — зміну влади, яка б дійсно працювала на благо народу. Ніхто не міг тоді уявити, що розпочнеться війна. Та коли у 2014 році російські окупанти захопили Крим і почали війну на сході, Денис з однодумцями не були осторонь. Вони не брали участі в боях, але займалися волонтерською допомогою. Аби заробляти на життя, Денис відкрив у місті власний тату-кабінет, де працював він особисто та двоє його колег. Проте після 24 лютого 2022 року товариш без жодних вагань віддав приміщення друзям для волонтерських потреб.

— Як він потрапив до «Азову» і що розповідав про бойові дії?

— Денис входив до патріотичних громадських організацій, які мали пряме чи непряме відношення до «Азовського руху». Тобто спілкувався з ветеранами полку і діючими бійцями. Тому після повномасштабного вторгнення Денис знав, куди їхатиме. Він не обирав частину, не ходив до військкомату, вранці 24 лютого з друзями з Вінниці відразу поїхав у Київ, аби долучитись до побратимів. У лавах ТРО «Азов-Київ» він сформував 3-ю роту, яку очолив, брав участь у звільненні Київщини. Зокрема, бійці виконували завдання у Гостомелі, Горенці та Мощуні. Перші виїзди були у Горенку, яка через річку межувала з Гостомелем. Найважчі бої точились у Мощуні, звідки росіяни планували вийти на Київ — противник кинув на село кваліфіковані війська та усе можливе озброєння. Саме там Денис та побратими здобули трофейні екземпляри зброї, якої в них не було на озброєнні. Серед них — модифіковані кулемети «Печеніги». Денис розповідав, що у битві за Мощун стрілкових контактів було мінімум, працювала важка техніка, артилерія противника. Постійно літали безпілотники, які могли працювати до 16 годин, новітні вертольоти, які застосовували ракети, у хід йшли й «сушки». Крім того, Денис брав участь у спробі деблокади Маріуполя та успішно контратакував ворога на Запоріжжі та Донеччині.

— Що відомо про обставини загибелі героя?

— Останнім часом Денис входив до окремої штурмової бригади Сухопутних військ України. З початку січня її направили на бахмутський напрямок. 21 квітня він загинув — це був ворожий приліт на позицію, на якій перебував товариш. Травми були несумісними з життям.

При в'їзді у Вінницю траурний кортеж зустрічали тисячі людей. Запалали фаєри, димові шашки патріотичних кольорів, дорогу встелили живими квітами. Наступного дня з Денисом прощались на стадіоні. На полі пролунала молитва борців за Україну. На стадіоні, в секторі, де вболівав Денис, планують встановити пам’ятний знак. Й за ним завжди залишатиметься його місце на кожному матчі.

— Чим запам’ятався тобі Денис? Можливо, якимись вчинками?

— Таких, як він, більше нема та не буде. Я його називав «оригінал з оригіналів». Його поведінка, стиль одягу, думки — все це було особливим, індивідуальним. Денис був дуже комунікабельним, добрим та справедливим. Дуже сильно любив маму, в якої був єдиним сином, дбав про її побут. Кохав дружину, яка влітку має народити їхнього первістка. Піклувався про кожного побратима. Є відео, як він їде у машині й дотепними жартами підбадьорює хлопців, наче футболістів. На прощання із ним прийшов звільнений з полону вінничанин Назар Гринцевич, який є бійцем «Азову». Коли воїн перебував у Маріуполі, Денис постійно писав йому повідомлення, підтримував. Радів, коли того нарешті відпустили з неволі.

У Дениса було дійсно добре серце й любові вистачало на кожного. В одному з інтерв’ю пресслужбі «Азову» Денис розповідав, що мріє, як після перемоги в Україну повернуться всі, хто вимушено залишив країну, і всі разом відбудують її. Шкода, що він не дочекається цього моменту. Але вірю, що він обов’язково все бачить і разом з небесним військом охороняє країну.