Це може здивувати! У яких країнах не святкують Великдень - можуть навіть покарати

Великдень — важливе свято для християн, яке символізує воскресіння Ісуса Христа. Воно щороку відзначається в різних країнах, переважно у неділю після весняного рівнодення. Святкування починається з Вербної неділі й триває весь Страсний тиждень, включаючи Страсну п’ятницю — день розп’яття Христа, передають Патріоти України.

Для вірян це період духовного очищення, молитви та радості. У християнській традиції цей тиждень є одним із найважливіших у році. Однак далеко не в усіх країнах Великдень визнається, а подекуди навіть заборонений.OBOZ.UA склав список найбільших країн, де не святкують Великдень:

• Сомалі
• Мавританія
• Монголія
• Алжир
• Лівія
• Китай
• Узбекистан
• Казахстан
• Південна Корея
• Японія
• Катар
• В'єтнам

Чому деякі країни не святкують Великдень

У низці мусульманських держав, таких як Сомалі, Мавританія, Алжир та Лівія, офіційною релігією є іслам. Закони цих країн забороняють поширення інших релігій, а святкування Великодня може розглядатися як прояв чужої віри. Наприклад, у Мавританії навіть існують закони, що карають за відступництво від ісламу, хоча на практиці вони не завжди застосовуються. У цих країнах не існує офіційних християнських свят, а публічне виявлення віри може бути обмежене або під забороною.У багатьох азійських країнах Великдень також не святкується. Китай, Узбекистан та Казахстан — приклади держав, де домінує буддизм або іслам. У Китаї християнські свята здебільшого залишаються приватною справою. В Узбекистані святкування інших релігій, окрім сунітського ісламу, вважається неприйнятним. Навіть у Казахстані, де частина населення є православними християнами, Великдень не має статусу загальнонаціонального свята.

У Японії панує синтоїзм — релігія, що не має відношення до християнських традицій. Тут офіційні свята пов’язані з природою, предками й місцевими звичаями. Великдень не вважається значущим, і більшість японців навіть не знайомі з його сутністю. У Південній Кореї ситуація схожа — хоча частина населення є християнами, на державному рівні свято не визнається. Великдень не включений до календаря офіційних вихідних днів.У Катарі та інших країнах Перської затоки християнська віра формально не заборонена, однак її прояви жорстко регулюються. Приблизно 70% населення Катару — мусульмани, і релігійне життя тут переважно зосереджене навколо ісламу. Християни мають право на богослужіння, але лише у спеціально виділених місцях і без публічної демонстрації. Тому Великдень у таких державах святкується виключно в закритому колі.

У Монголії домінує буддизм, і лише незначна частина населення сповідує християнство. У країні існує лише кілька церков, а святкування Великодня відбувається дуже скромно. Через малу кількість вірян та культурну ізоляцію християнські традиції не мають значного впливу на суспільне життя. Це робить Великдень майже непомітним у релігійному календарі країни.

У В'єтнамі найбільше поширені буддизм, конфуціанство та даосизм. Християнська релігія є рідкісним явищем, і Великдень не має офіційного статусу. Хоча у країні діє свобода віросповідання, традиційно східні релігії відіграють головну роль у культурі й святковому календарі.

Більшість країн, де не святкують Великдень, прагнуть зберегти єдність у межах домінуючої релігії. У таких суспільствах державна і релігійна сфери тісно пов’язані, що впливає на відсутність визнання християнських свят. Уряди таких держав вважають, що вшанування свят іншої релігії може викликати культурний чи політичний дисонанс. Це пояснює, чому навіть невинне святкування Паски може сприйматися як порушення норм.

Варто зазначити, що не вся Африка належить до списку країн, де Великдень не святкують. У багатьох африканських державах, де християнство — провідна релігія, Великдень відзначають широко: із церковними службами, родинними святами та урочистостями. Наприклад, у Нігерії, Кенії чи ПАР цей день є офіційним вихідним.

Головною причиною, чому в деяких державах не відзначають Великдень, є релігійна домінантність та контроль з боку влади. Також велике значення мають традиції, соціальні норми та історичні особливості країни. Публічне святкування Великодня часто розглядається як прояв чужої ідеології. Через це християни в таких країнах змушені святкувати непомітно.