"Це схоже на концтабір": Маріупольці розповіли про жахіття російського фільтраційного центру

Жителі Маріуполя Олександр, Олена, Валентина, Євген та деякі інші українці дивом змогли врятуватися з розбомбленого окупантами міста. Спочатку всі охочі виїхати проходять через фільтраційний табір, але не всім вдається потрапити до списку на евакуацію. Олександр перебування у цьому місці порівняв із концтабором, передають Патріоти України.

Тим, кому вдалося отримати дозвіл на евакуацію, стикаються ще з однією проблемою – відправляють людей тільки в ОРДЛО або на територію Росії. Щоб потрапити на підконтрольну Україні територію, люди йдуть на серйозний ризик, повідомляєВВС.

"Ви не уявляєте, наскільки жахливими були умови. Це було схоже на справжній концтабір", – згадує Олександр утримання у фільтраційному таборі загарбників.

Олександру та Олені пощастило врятуватися зі знищеного Маріуполя. Ба більше, вони змогли виїхати до Запоріжжя, а звідти – до Львова. Вони кажуть, що спочатку їх відвезли до "центру розміщення біженців" у колишній школі в селі Нікольське на північний захід від Маріуполя.

Офіційна влада України порівнює ці центри з тими, які функціонували у Чечні під час російської агресії. Тоді там проводилися жорстокі допити чеченців, багато людей там було вбито або вважалися зниклим безвісти.

Приблизно те саме відбувається і сьогодні на окупованих РФ територіях України. Там людей поділяють на категорії. Декого записують у списки на евакуацію. Тих, кого підозрюють у співпраці з владою, армією України чи журналістами, затримують та переправляють до ОРДЛО, де проводять подальші тортури чи вбивають, стверджує Олександр.

"Якщо людину підозрювали в тому, що вона "український нацист", її відвозили до Донецька для подальшого розслідування чи вбивства. Це було дуже небезпечно і ризиковано. Будь-який найменший сумнів, найменший опір – і тебе могли відвести в підвали на допит і тортури. Всі боялися, щоб їх везли до Донецька", – зазначив чоловік.

Він та його дружина Олена встигли перед допитами видалити всі матеріали зі своїх телефонів, які б могли "компрометувати" їх щодо проукраїнської позиції. Наприклад, вилучили фото своєї доньки на фоні українського прапора.

І вони мали рацію, їхні телефони окупанти ретельно перевірили. Зокрема, звіряли списки телефонних дзвінків зі своїми списками. У сімейної пари зняли відбитки пальців, сфотографували з різних боків та кілька годин допитували – "як у в'язниці".

У результаті їх внесли до списку на евакуацію та відправили до місця очікування, де була повна антисанітарія. Літні люди спали в коридорах без матраців і ковдр, чекали свого автобуса на виїзд із міста. На тисячі людей лише один туалет і раковина. Можливості помитися немає. Навколо страшний запах. Засобів особистої гігієни не було.

Олені та Олександру сказали, що вони зможуть виїхати автобусом під номером 148, але за тиждень їхнього перебування в таборі вирушило всього 20 автобусів у бік, підконтрольний Україні.

Натомість у бік Росії організували багато автобусів. Їх навіть намагалися посадити туди силоміць. Але маріупольці на свій страх і ризик вирішили звернутися до приватних перевізників, хоча боялися, що серед них можуть бути шахраї чи колаборанти.

Перший водій зміг через поля та дороги в обхід російських блокпостів довезти пару до окупованого Бердянська, оскільки Олена та Олександр не мали спеціальних дозвільних документів. Через три дні інший водій зміг їх провезти повз 12 російських блокпостів і доправити до Запоріжжя, звідки пара виїхала до Львова нічним поїздом.

"Із фільтраційних таборів можна втекти лише на цих ризикованих місцевих приватних машинах. На щастя, серед них є добрі люди", – заявив Олександр.

Також у Львів із практично захопленого росіянами Маріуполя змогли вибратися і Валентина з Євгеном. Вони розповіли про критичну ситуацію в розбомбленому місті. Вони вижили, ховаючись у підвалі та харчуючись консерваціями, своєю картоплею та водою з котла.

Їм пощастило швидко пройти процес "фільтрації", мабуть, через похилий вік пари та інвалідність Євгена. Проте молодим людям було набагато гірше, згадує Валентина.

"Фільтраційні табори схожі на гетто. Росіяни ділять людей на групи. Ті, кого підозрюють у зв'язках з українською армією, територіальною обороною, журналістами, працівниками уряду – для них це дуже небезпечно. Таких людей везуть у в'язниці до Донецька, катують", – сказала жінка.

Вона також стверджує, що багатьох обманним шляхом відправляють до Росії, говорячи спочатку, що везуть на підконтрольну Україні територію. Але їм пощастило із безстрашним водієм автобуса.

"Коли ми нарешті (втекли. – ВВС) і побачили українських воїнів та прапор, коли почули українську мову, всі в автобусі почали плакати. Це було просто неймовірно, що ми залишилися живі та нарешті втекли з пекла", – заявила Валентина. Вона з гіркотою повідомляє, що Маріуполя більше немає: "Навіть стін немає, просто величезні купи руїн. Я ніколи не могла уявити собі таку жорстокість".