"У дусі пропаганди Кремля": Допис правозахисниці про "бусифікацію" її "глибоко цивільного чоловіка" викликав обурення в українців

Журналістка і тренерка з прав людини Ірина Виртосу повідомила про мобілізацію свого чоловіка, використавши слово «бусифікація», а свого чоловіка назвала «глибокоцивільним». Її допис викликав обурення у частини суспільства. Про те, що її чоловіка мобілізували через затримання Ірина Виртосу написала у колонці для видання Zmina, де вона працювала як журналістка і редакторка, а також як членкиня правління, передають Патріоти України.

За словами жінки, пізно ввечері в суботу, 25 жовтня, її чоловік коротко подзвонив їй, щоб повідомити, що його зупинили і де він залишив машину. Далі його телефон був вимкнений, а вона чотири доби намагалася дізнатися, де він. Пізніше їй вдалося дізнатися, що він закріплений за Деснянським ТЦК, і тільки після звернення до військової омбудсмена Ольги Решетилової чоловік зміг їй зателефонувати, повідомити, в якій навчальній частині перебуває і до якої військової частини прикріплений.

Крім того, за її словами, у ТЦК її чоловікові майже добу не давали їжі та води, тиснули і не давали показати документи для ВЛК, які засвідчують стан його здоров’я. Також вона назвала приниженням людської гідності неможливість дізнатися, де перебуває її чоловік.

«Відсутність інформації про близьку людину, цю оглушливу тишу і незнання, де зараз перебуває твій чоловік — я розцінюю як приниження і моєї людської гідності», — написала вона.

І повідомила, що її донька тепер боїться чоловіків у військовій формі. «Я вперше побачила в очах своєї дитини страх перед людьми у військовій формі. Моя дочка, яка співає пісні про військових, малює їм малюнки, супроводжує мене на пошту, коли я відвожу сітки, сплетені волонтерками для „наших хлопців“. Моя дочка чи не вперше злякалася людини у військовій формі, якими донедавна тільки захоплювалася», — додала Ірина.

Також вона написала, що вони з чоловіком неодноразово обговорювали тему мобілізації. «Ми це обговорювали не один раз. Про те, що навряд чи він піде добровольцем, але точно не ховатиметься чи шукатиме відмазок. Він — глибоко цивільна людина. Але хто з більшості військовослужбовців чи вже загиблих воїнів та воїнок хотів би тримати зброю в руках замість того, щоб обіймати кохану людину чи дитину? Мені ж пече неповага до мене як до дружини і до моєї дитини, приниження моєї людської гідності з боку тих, хто зобов’язаний був надати інформацію, коли я про неї запитувала. Бо це, у першу чергу, і про додаткову мотивацію мого чоловіка захищати державу, знаючи, що ця держава не порушує прав його дружини і дитини».

Допис і особливо слова «бусифікували» і «глибоко цивільна людина», замість підтримки, отримав хвилю обурення в Мережі, впершу чергу від дружин військових і загиблих захисників, а також від самих військових. У своїх постах вони зазвичають, що більшість з тих, хто зараз захищає Україну зі зброєю в руках, або загинув, боронячи державу, теж були цивільними людьми, які не задумувалися про професію військових. А використання слова «бусифікували» одразу пояснює ставлення жінки та її чоловіка до мобілізації.

Волонтерка Леся Литвинова відреагувала про слова про гідність тих, кого мобілізували, і наголосила, що є люди, для кого питання гідності вимірюється інакше. «Мого чоловіка „бусифікували“… Пост, який починається цією фразою, моя стрічка виносить мені раз за разом цілий день. Пост від людини, яка позиціонує себе як журналістка і правозахисниця. Пост, сповнений образи на порушені права. І ще щось там про гідність і те, чим ми відрізняємось від північного сусіда. Все як я люблю… Читаю і згадую тих, з ким мала за честь бути поряд ці роки. Тих, хто вимагав взяти їх до війська, попри хвороби, купу дітей, незавершені справи і поважний вік. Юних дівчат і сивих дідів. Мого першого ротного, який приховав наявність двох стентів в серці і дібету. Мого знайомого, який три місяці діставав всі доступні військкомати, бо не міг зрозуміти як це — місць немає? Всіх тих, для кого питання гідності вимірювалось (і вимірюється досі) геть по-іншому».

Вона запропонувала подивитися на честь і гідність з іншого боку: «От „змінити точку входу“, як пише автор, досить легко. Прийти у військо з гідністю — легко. Обрати частину, пройти ВЛК, БЗВП, підготуватись — легко. Ні, далі легко не буде. Але і соромно не буде теж. І зберігти гідність вдастся. В тому числі в очах власних дітей. А, да, і про дітей. Окремий прекрасний пасаж був про дитину, яка тепер боїться людей в пікселі. Але тут я не хочу навіть починати…», — зазначила вона.

Гостро відреагувала на слова «глибоко цивільна людина» і «чоловіка, який любить дитину» вдова загиблого військового, журналістка Анастасія Федченко. «Мати права прекрасно, але у комплекті до них ідуть ще й обовʼязки. Ну так уже вийшло. Зокрема обовʼязок боронити країну у разі нападу на неї. Прикриватися тим, що чоловік такий хороший і любить дитину, — це плюнути в душу тим, хто роками не бачать, як ростуть їхні діти, бо воюють „за себе і за того хлопця“. Ну бо вони теж обожнюють дітей. І не хочуть, аби їхні діти знали, що таке окупація і не познайомились із російськими солдатами (при яких, до речі, не надто покричиш про права людей). І на могили полеглих теж плюнути. Бо мій Андрій ніколи не побачить доньку, яку він любив ще в моєму лоні. Але обовʼязок стояв вище. Переживати таку ситуацію з несподіваною (на четвертому році великої війни і на дванадцятому — агресії) вагітною кепсько, звісно. Але ховати свого чоловіка вагітною ще гірше. А в такій ситуації, як я, опинились тисячі жінок. А ще десятки тисяч проживали і вагітність, і пологи самі, бо їхні чоловіки не отримують відпустки через те, що їх нема ким замінити», — написала вона.

І додала, що гідність її чоловіка полягала б у тому, якщо б він регулярно оновлював дані і сам обрав підрозділ. «Я могла би ще трохи розібрати ту маніпулятивну колонку цілком у дусі рос пропаганди, але гидко. До блювоти. Зокрема і через те, що якісь люди чомусь вирішили, що вони рівніші серед рівних, і жили весь цей час у якісь інакшій реальності. (Бо їх було кому захищати). А на фото наша з Андрієм донька несеться з ганчірочкою у руках. Вона ніколи не побачить тата. Який би теж її обожнював. Але пішов на війну після року волонтерства, (хоч і теж був цивільним, правда, неглибоко, а не народився з автоматом), не чекаючи, поки його спіймають, бо справді мав гідність. І знав не тільки права, а й обовʼязки».

Військова журналістка Наталія Нагорна наголосила на маніпулятивності допису правозахисниці, адже та не написала, чи перевіряв її чоловік свої дані у ТЦК, чи проходив ВЛК, чи мав бронь.

«Зʼясувалось: чоловік дуже „глибоко цивільний“. Його мобілізовувати не можна. Бо вона активістка і молодець, а він любить своїх дітей. До того права мобілізованих вона не захищала. Важливе: вона написала обурену статтю. Але ніде не зазначила, чи був чоловік в тцк, чи проходив влк, чи мав бронь, що було написано в резерві. Я, звісно, за права людини. Я категорично проти катувань і відсутності зв’язку в мобілізованих. Але якраз за годину до того поста, писала інтерв'ю з жінкою, в якої чоловік 33 дні лежав з відірваною ногою без змоги виїхати з позицій. За його життя боролися побратими. Але я не бачила натовпу правозахисників.Права людини — це права усіх людей, а не тільки „чоловіків правозахисників, які такі глибоко цивільні“. Зараз на правозахисницю всі накинулись. А вона вагітна. І з дитиною 7 років. Але захищати цю жінку і дітей мають якісь інші чоловіки».

Військовослужбовець Тарас Ратушний, батько загиблих захисників Романа і Василя Ратушних, написав пост, в якому пояснює, чому Ірина Виртосу не права в своїй колонці, назвавши її працю з родичами загиблих на війні блюзнірством після того, що вона написала.

«Єдиний фронт за права людини в Україні з 24.02.22 — це фронт війни України з росією. І тільки від результатів мобілізації (примусу) залежить: чи читатиме Ірина тренінги у Харкові, Дніпрі, Києві, чи можливо і не східніше Варшави; Окремі слова, які вживаємо публічно, є буквально лакмус. На четвертому році загальної мобілізації людина є настільки ж віддалена від розуміння прав людини, наскільки щиро вона вживає слово „бусифікація“».

Письменник і військовослужбовець Артем Чапай також нагадав, що був глибоко цивільним, які пішов захищати країну після повномасштабного вторгнення. «Щиро ваш, глибокоцивільний колишній «тато в декреті», який цим «давав дружині розвиватися», наскільки міг. Майже чотири роки в ЗСУ, і без перспектив заміни іншими глибокоцивільними.

Між іншим, учора вкотре був перевірений ТЦК на пару з поліцією:

— Такий-то, таке-то відділення поліції…

— Я військовий (показую УБД, яке маленьке і тому в кишені, готуюся діставати військовий квиток, який уже розвалюється за ці роки, з рюкзака)…

— Не треба, дякую, гарного дня.

Відчув свою гідність. Хлопець із обкладинки «Не народжених для війни» прийшов у 21 рік, хоча не підлягав. Зараз він поранений, недавно наступив на міну. На щастя, ходити буде", — написав він.