Корюківська трагедія: Як угорці й росіяни розстріляли сім тисяч українців на Чернігівщині

Корюківська трагедія – масове вбивство мирного населення на Чернігівщині, здійснене 1-2 березня 1943 року. Ініціаторами були нацисти і їх союзники. На Нюрнберзькому процесі вбивство назвали наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні. Однак згадок про це не знайти в підручниках. Патріоти України пропонують вам дізнатися більше про події тих днів, коли стратили майже 7 тисяч українців. Масштаби трагедії були винятковими серед населених пунктів України, СРСР та Європи.

Масове вбивство 6700 мирних мешканців

Корюківська різанина є однією з наймасштабніших каральних акцій проти мирного населення часів Другої світової війни. 1-2 березня 1943 року в селищі Корюківка, що на Чернігівщині, убили 7 тисяч мирних мешканців та спалили 1290 будівель. 5612 жертв масового вбивства залишилися невпізнаними. Селище було практично повністю спалене.

За різними оцінками, загалом на Чернігівщині угорські частини взяли участь у знищенні до 60 тисяч мирних мешканців.

Вранці каральний загін оточив Корюківку й есесівці почали прочісувати хати. Людей, групами по 50-100 осіб, заганяли у великі приміщення – церква, театр, ресторан, і безжально розстрілювали. Знищивши геть усіх жителів, карателі спалили населений пункт дотла, – писала Історична правда.

За радянськими документами (а саме – за актом Чернігівської обласної комісії зі встановлення і розслідування злочинів угорських загарбників у Корюківці), масове вбивство скоїли солдати 105-ї легкої дивізії генерал-лейтенанта Золтана Йогана Алдя-Папа і російським підрозділом шуцманшафту ("охоронні команди" з місцевого населення на окупованих територіях у складі допоміжної поліції Третього рейху – ред.). Кількість виконавців військового злочину становила від 300 до 500 осіб.

"Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню... Фашист поцілив мені в око... і я більше нічого не пам'ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося... спалили їх кляті кати", — пригадував Євген Римар.

2 березня 1943 року забиті трупами будинки (тільки в ресторані — понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати.

Свідки тих подій розповідали про жахіття, які відбувалися просто на їхніх очах. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як кати кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей убивали з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику.

До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.

У селищі було спалено майже все: збереглися лише десять цегляних будинків та одна церква. Мешканців сусідніх населених пунктів залякували, щоб вони не надавали допомогу корюківцям.

Уцілілі мешканці або сховалися, або втекли до лісу. Частина з них через кілька днів повернулася – здебільшого люди похилого віку.

Український інститут національної пам'яті зробив запит щодо відомостей про безпосередніх винуватців Корюківської трагедії до архіву Федеральної служби безпеки Росії.

В офіційному листі відповіли, що масові розстріли мирного населення, знищення населених пунктів Чернігівщини та інші військові злочини на території області з жовтня 1942 до вересня 1943 року здійснювали військовослужбовці угорської 105-ї легкої дивізії зі складу Східної окупаційної групи військ за вказівками командувача групою генерал-лейтенанта Алдя-Папа Золтана Йогана, 1895 року народження, уродженця Будапешту.

Причини каральної операції: напад партизанів

Масове вбивство мирних мешканців було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на дії радянських партизанів, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже у 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку мешканців Корюківки.

Під час німецької присутності ліси біля села Корюківка були центром радянського партизанського руху у Чернігівській області. У ніч на 27 лютого загони партизанської групи військ офіцера НКВС СРСР Олексія Федорова напали на місцевий гарнізон, що складався переважно з угорських військових. Під час операції було вбито 78 солдатів і вісім захоплено в полон.

Тому було видано наказ убити всіх мешканців Корюківки, включно з тими, які втекли в сусідні населені пункти.

За даними судово-медичної експертизи, проведеної після війни, убивали українців, розстрілюючи з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами і спалювання заживо.

Замовчувана участь росіян

Корюківська трагедія 1943 року стала однією з найбільших каральних операцій проти цивільного населення в Європі під час Другої світової війни. 9 березня угорські підрозділи повернулися до Корюківки та спалили живцем тих, хто залишився.

Довгий час замовчувалася участь у каральній операції 399-ї польової жандармерії, яка також брала в ній безпосередню участь. Достеменно відомо, що ця частина під час трагедії стояла в містечку Корюківка.

Причиною замовчування стало те, що 399-та польова жандармерія складалася переважно з росіян. Вони мали уніформу, що нагадувала одяг донських козаків.

Крім того, чернігівські історики вважають, що партизани могли врятувати бодай частину мешканців Корюківки від загибелі, однак зумисне не зробили цього.

"Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами партизанів, бо було вигідно, щоб відбувалося якнайбільше звірств із боку німецької адміністрації. Всі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 осіб, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, село спалювали. Населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932-1933 років, розстріли 1930-х – це так собі, а німецький режим набагато жахливіший", – писав чернігівський історик Сергій Бутко.

Символом військових злочинів нацистів на території СРСР радянська пропаганда зробила Хатинь, де загинуло 149 мешканців (за сучасними німецькими даними – 152). Але знищення близько 7000 українців у Корюківці на Чернігівщині з ідеологічних причин фактично приховувалося.

На Нюрнберзькому процесі трагедію назвали наймасштабнішою у Другій світовій війні. Попри це, згадок про Корюківську трагедію тривалий час не було в підручниках.

Пам’ять про знищене місто

У 1977 році, за часів СРСР, у місті Корюківка було встановлено меморіальний пам’ятник із граніту з офіційною назвою "на честь героїчного опору населення німецько-фашистським загарбникам". Авторкою меморіалу є відома українська скульпторка Інна Коломієць.

Про зведення Музейно-меморіального комплексу всеукраїнського значення в Корюківці вперше серйозно заговорили у 2011 році.

Реалізація масштабного проєкту в урочищі Гай вартістю понад 40 мільйонів гривень стартувала у 2012-2013 роках. На початковій стадії за виділені два мільйони гривень тут перепоховали 266 жертв трагедії, на братських могилах встановили три хрести, силами меценатів звели капличку. Після цього роботи були "заморожені".