В усьому винні... "трьохтисячниці": Історик розповів, чому в СРСР був дефіцит молока і молочних продуктів

Павло Бондаренко зазначає, правда, було одне «але». Якщо приватна корова за рік давала три тисячі кіло молока, господарі забивали її на м'ясо. Тому, що «паразітка тільки жере, а молока не дає». Три тисячі - це мізер, на кшталт показнику хорошої кози. Але в радянських колгоспах і радгоспах чомусь сакральні «три тисячі» були рекордом, за які орден Трудового Червоного Прапора давали. А за п'ять тисяч давали орден Леніна. За 7 тисяч - що в СРСР було вже зовсім фантастичною цифрою - привласнювали звання Героя Соціалістичної праці з врученням медалі «Серп і Молот» і ордена Леніна. Але часто-густо «трьохтисячниці», а тим більше «тисячниці» і «семитисячниці» були штучними. Липовими. Для того, щоб призначена в передовиці доярка досягла такого «космічного» результату, їй в групу найпродуктивніших корів з усього колгоспного стада збирали. Ну, і трохи приписували до реальних показників.

Історик зазначає, за офіційною статистикою середній удій в США на одну корову в 1990 році був вище, ніж в СРСР на 61%. Але це за офіційною. Американці рахували чесно, а радянська статистика була своєрідною. Вона на приписках трималася. «Голландські фермери легко отримують по 10-12 тисяч кілограмів молока з корови за рік. Але при цьому за статистикою середня продуктивність там - «всього лише» 7,5 тисячі кілограмів. Чому? У Голландії (в США, Німеччині, Данії та т. ін.) штучно знижують надої. Навіщо? Підраховано і науково доведено, що саме така продуктивність оптимальна для успішного ведення господарства: немає перевитрати кормів і виснажливих для організмів тварин навантажень в період роздоювання. Але навіть і за 7,5 тонн надою ніхто на "загниваючому Заході" не нагороджує фермерів прапорами. Там інші стимули для роботи, ніж були в радянських колгоспах», - написав історик.