Ветеран АТО на протезі протягнув 16-тонний літак: 24-річний Роман Кашпур, який втратив ногу на передовій, встановив рекорд України

— Ідея зрушити з місця літак з’явилась у мене близько року тому, — розповів «ФАКТАМ» Роман Кашпур, зазначають Патріоти України. — Ми з дружиною постійно їздимо неподалік військового аеродрому в Чугуєві на Харківщині й бачимо літаки. Раз я й сказав, що потягну літак. Відтоді не покидав цієї думки. Бо хотілося вчергове власним прикладом мотивувати наших хлопців, які були поранені, отримали інвалідність.

Роман був добровольцем та військовим розвідником. На фронті втратив ногу. Однак, незважаючи на інвалідність та протез, активно займається спортом та громадською діяльністю. Роман двічі брав участь в «Іграх Героїв», виборовши чотири золоті медалі у кросфіті, підтягуванні та поштовху гирі.

— На вибір літака та аеродрому вплинули й мої життєві обставини, — продовжує Роман. — Саме до Чугуєва мене, пораненого, евакуювали з передової військовим вертольотом у 2019 році. На цьому ж аеродромі згодом я востаннє в житті бачив свого бойового командира, легендарного розвідника «Кола», коли його, теж важко пораненого, в комі, екстрено доправляли до військового шпиталю у столиці. Доправляли саме літаком Ан-26. Цей літак важить 16 тонн. Я присвятив свій вчинок до 30-го ювілею Збройних Сил України, а також на честь усіх українських добровольців та волонтерів.

— Як ви готувались?

— Дуже уважно вивчав особливості свого організму, які м’язи будуть працювати найактивніше, які тренування слід підсилити. Разом з татом виготовили спеціальну драбину, завдяки якій я мав тягнути 16-тонну машину. Найбільше думав за протез — чи витримає він таке навантаження? За підрахунками на протез мало бути навантаження у 64 рази більше, ніж під час звичайної ходи. От саме під мій протез й виготовили цю драбину.

— Де саме тренувалися?

— Виключно вдома — у своїй імпровізованій атлетичній залі. І я щиро вдячний дружині Юлії за підтримку та допомогу. Бо ж у нас зараз підростає менший син — йому 11 місяців. Але нам вдалося поєднувати батьківські обов’язки з моїми тренуваннями.

Наступний етап підготовки полягав у тому, щоб зрушити з місця автомобілі масою у три та сім тонн. Я побачив, що драбина та протез не підвели. Моя фітнес-тренерка Юлія Коваль зв`язалася з атлетами Сергієм Пономарьовим та Денисом Дубровським, які нещодавно у складі команди з восьми чоловіків встановили світовий рекорд, протягнувши найбільший у світі літак Ан-225 «Мрія». Хлопці показали мені майстер-класи. А ще я щиро вдячний усім людям, які надали мені підтримку і створили умови для того, щоб цей рекорд відбувся.

— Це сталося у другий день зими. Погода не підвела?

— Напередодні була дощова та прохолодна погода. Вночі вдарив мороз. Були занепокоєння, чи не вкриється уся злітна смуга ожеледицею. Але, як каже приказка, матч мав відбутися за будь-якої погоди. Ми вже мали намір посипати бетонку піском та сіллю. Але, як на диво, після морозної ночі був дуже сухий та ясний ранок. Жодної ожеледиці. Мабуть, Бог та природа теж допомогли мені. Було десь мінус чотири градуси. Хоча я виступав у легкому спортивному костюмі та шортах, але холоду не відчував. Звісно, трошки хвилювався. Але підтримка найрідніших мені людей та друзів неабияк мотивувала. Особливо, моєї дружини та двох синів.

Моїм найголовнішим завданням було зробити так, аби ведуче колесо літака зрушило з місця і почало котитись. Я його зрушив… Взагалі, усе відбулося настільки швидко та на одному диханні. Це вже потім я дізнався про 44 секунди, що протягнув на відстань у шість метрів та сорок сантиметрів, та про національний рекорд. А ще я розумію, що і 16 тонн для мене не межа.