​Від коронавірусу померла відома поетеса Світлана Йовенко. Шанувальники вражені дивним збігом - її "забрав" коханий Микола Вінграновський

Коронавірусна хвороба забрала українську поетесу Світлану Йовенко, котра померла на 76-му році життя в реанімації ковідного відділення 10-ої київської лікарні. Про це повідомила у Facebook письменниця Любов Голота, зазначають Патріоти України.

«Книгу вибраної лірики Світлана Йовенко назвала «Любов і смерть». Зокрема, там є сторінки, присвячені Миколі Вінграновському, вірші, які закохані присвячували одне одному. Сьогодні, в день 85-річчя Миколи Степановича, Світлана стане перед Господнім престолом. Її сповіддю будуть її прекрасні, майстерні, щирі вірші, за які Бог простить гріхи вільні й невільні і упокоїть її там, де праведні спочивають», – написала Любов Голота.

Світлана Андріївна Йовенко народилася 20 вересня 1945 року в Києві. Все її життя, навчання, праця пов'язані з літературою. Після дебюту в 16 років ім'я Світлани Йовенко завжди було на слуху в любителів поезії. Вона автор багатьох збірників лірики, прозових книжок, літературних есе і спогадів.

Дебют Йовенко благословив редактор «Літературної України» Павло Загребельний у січні 1961-го: зі вступним словом Вишеславського побачили світ її «Поезії сімнадцятирічної». Їх помітили П'янов, Логвиненко та ін., принагідно відзначаючи глибоку ліричність, безпосередність їх інтонацій, предметність образності та гостре відчуття авторкою відповідальності за слово.

Як зазначала поетеса, рушієм до написання поезій було елементарне зухвальство: довести батькам, що і вона на щось здатна, а тим, що не кинула цю справу, завдячує своїй матері, Цовбун Марії, яка в юності також писала вірші. До шістнадцяти років Йовенко писала російською мовою, у її ранніх віршах відчутний вплив Пастернака та Цвєтаєвої. Звернення до творення поезій українською мовою зумовлене літературною атмосферою 60-х років, у якій вона зростала і бурхливі пристрасті якої неминуче активізували ідеї національного утвердження.

Окремі твори переклали білоруською, болгарською, грузинською, вірменською (книга «Синє хвилювання»), іспанською, киргизькою, литовською, молдавською, польською, російською («Пора любви»). Вірш «Плач за поетом», присвячений М. Турсун-заде, став у Таджикистані народною піснею.