"Відкрили домовину - а там не наш Костя": Родина захисника шукає рідних невідомого бійця, якого їм привезли додому замість сина

У селі Кам'янка на Житомирщині мали прощатися із загиблим на війні з російськими окупантами бійцем Костянтином Козловцем. Проте напередодні ввечері до батьківського будинку привезли домовину, а коли рідні побачили обличчя воїна, то були шоковані, адже то був зовсім незнайомий їм військовослужбовець, передають Патріоти України.

До останнього вони сподівались, що їхній Костя живий й сталась прикра помилка, проте вже за кілька годин співробітники моргу підтвердили, що сталась плутанина й, на жаль, й тіло захисника знаходиться у них. Нині родина 29-річного Костянтина Козловця готується до найстрашнішого дня у своєму житті й просить всіх небайдужих допомогти упізнати воїна, труну з яким їм привезли додому.

- Досі не можемо повірити у те, що сталось. Нашій родині за останні роки й так довелось пройти багато випробувань, аж тут знову горе, — розповів «ФАКТАМ» родич загиблого Роман Марінчук. — Костянтин — це рідний брат моєї дружини. Кілька місяців тому він прийняв рішення йти захищати країну від окупантів, досвід в армії він вже мав, бо проходив строкову службу. Призивався він із села Кадомка на Київщині, там він змалечку мешкав зі своєю мамою. У січні закінчились навчання і бійців відправили на схід. Костя був на посаді командира відділення аеромобільного взводу військової частини А0641.

Останнє місце служби — Білогорівка Луганської області. 25 квітня ми востаннє спілкувались із Костянтином. Ми знали, що там відбувається пекло через шквальні обстріли, тому просили його бути обережним та молитись. Він відповів, що дійсно важко й додав: «Я молюсь. Коли по рації повідомляють, що йде виліт, падаю на коліна і прошу Бога зберегти. Й за секунди прилітає біля бліндажу міна та не розривається». В мене є цей аудіо запис. Не раз Костя ділився з нами тим, що Господь їх оберігає. Але цього разу, на жаль, не вийшло. Наскільки мені відомо, окупанти розбомбили їхню позицію, й вони окопувались в іншому місці. Ймовірно, що потрібно було йти за провізією. Й у той час російські військові засікли українських бійців й накрили з мінометів. Кілька бійців отримали поранення, були й жертви.

«Мама плакала і весь час повторювала «Це не мій син»

— Як так сталось, що до вашого будинку привезли домовину із іншим воїном, і як ви пережили це?

- 1 травня о 10 годині ранку мою дружину, яка лиш два місяці тому народила донечку, повідомили про загибель брата з військкомату Обухівського району. Запитали, чи мама сама вдома, на що дружина відповіла, що так. Поцікавились, де тато, вона повідомила, що рік тому як він загинув. Ми попросили зачекати, щоби ми приїхали до мами, бо одна таку звістку вона просто не переживе. Тим паче саме того дня було 30 років як батьки дружини побрались, то ж можна тільки уявити стан матері, яка оплакувала щодня свого коханого чоловіка. Вже коли ми з дружиною були на місці, приїхали співробітники військкомату, оголосили сумну для нас звістку з врученням сповіщення родині про загибель військового. Крики на все село, біль, сльози.

Перше, що наполохало — це те, що привезли неправильно оформленні документи, які ми просто відмовились приймати та сказали переробити. Це зробили. Далі нас спитали, де буде поховання загиблого. Наша відповідь була, що на батьківщині, поруч з батьком на Житомирщині. Працівники військкомату зазначили, що тіло знаходиться у морзі міста Дніпро і що наступного дня привезуть та буде поховання. Ми хотіли пересвідчитись, чи це дійсно наш Костянтин, нам повідомили, що гроб буде відкритий і це точно він. Була повідомлена вся рідня, наступного дня тіло не привезли. Після того мені повідомили, що 5 травня о 18.30 привезуть тіло.

Все село очікувало на траурний кортеж. Люди стояли на колінах, вистелили квіти… Поставили портрет, запалили свічки. Вже майже все було готове до поховання — куплені вінки, замовлені коровай, гільце, тому що він був неодружений. Лише вранці залишалось на кладовищі яму викопати. Коли труну внесли до хати, звісно, нам як родичам, захотілось побачити нашого Костянтина. Відкрили домовину, а обличчя було накрито хустинкою. Коли мама її підняла, то в неї почалась істерика. Вона плакала і весь час повторювала «Це не мій син». Всі, хто був у цей момент присутній, стверджували теж саме. Обличчя у Кості іншої форми, він більший за статурою, волосся не таке, зуби… На місце ми викликали судмедексперта, якому надали всі пояснення.

Важко уявити, що відбувалось з нами. Бо в голові роїлись різні думки — не дай Боже не упізнали нашого Костянтина, або віддали іншій родині, чи взагалі вже поховали в іншому місті. Чи, може, він взагалі живий, поранений, чи десь у полоні. Бо за роки війни всяке бувало! Тому в нас жевріла надія до останнього.

«Я написав пост у соцмережі, адже розумів, що цього невідомого воїна теж чекають»

Тим часом я написав пост на своїй сторінці у соцмережі, адже мовчати права не мав. Я розумів, що цей невідомий воїн теж чийсь син, брат чи чоловік… Що його також чекають, можливо не знаючи, що його вже нема. І кожен наш герой повинен бути повернутий додому і з почестями похований. Й резонанс зробив свою справу. Швидко відреагувавши на пост, працівники моргу з Дніпра мені повідомили, що сталася жахлива помилка, і навіть не уявляють, що ми пережили. За їхніми словами, в них знаходиться невпізнане тіло і його фото надіслали моїй дружині. Вона впізнала, що це все-таки наш Костя. Поруч був його дерев'яний хрестик, одяг, який він носив, щоправда він трохи заріс бородою на війні. Але риси обличчя та статура — його.

— Де зараз знаходиться домовина із невідомим поки що бійцем?

- Приїхали з моргу та забрали її. Куди повезли — нам невідомо. Але дуже хочемо, щоби люди допомогли нам якнайшвидше встановити особу цього героя.

Ми чекаємо на нашого Костю, аби поховати його. Я створив петицію про присвоєння звання йому Героя України посмертно, адже він перебував на передових позиціях, до ворога лишалось 100 метрів. Він до останнього їх не лишав й мужньо давав відсіч ворожим військам.

На початку 2022 року наша родина пережила вже страшне горе. Загинув батько героя Микола Козловець. Він у складі 72-ї окремої механізованої бригади з березня 2014 року відстоював незалежність України, старшина Збройних сил України був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Але 28 грудня 2021 року він, будучи пасажиром автівки, потрапив у аварію й через кілька тижнів помер у лікарні.