Ви будете шоковані: ТОП-5 психологічних експериментів, які відкривають неприємну правду про людей (фото, відео)

Людей завжди цікавило, як працює мозок і які причини нашої поведінки. Тому на початку XX століття отримала розвиток експериментальна психологія, передають Патріоти України.

Дослідження вивчали цілий ряд областей: від поведінкових до соціальної динаміки і складних біологічних процесів, що відбуваються в мозку. Результати досліджень показали багато цікавого про людський стан, завдяки їм стало більш зрозуміло чому ми поводимося так чи інакше.

П'ять найзнаменитіших та інтригуючих експериментів минулого століття - від найпростіших соціальних до тих, що вивчають складні поведінкові моделі, які розкривають те, як працює людська підсвідомість, і зрушують прийняті етичні рамки. І головне, чи всі ви знаєте про себе і на що здатна людина насправді.

"Експеримент про покору"

Цей експеримент був проведений у 1961 році психологом Стенлі Мілгремом. Його метою було зрозуміти, як далеко можуть зайти люди в підпорядкуванні авторитетам, навіть якщо накази від цих авторитетів шкодять іншим людям.

Учасникам експерименту дослідження представили трохи інакше - як біль впливає на пам'ять. В експерименті брали участь експериментатор, піддослідний ("вчитель") і актор, який грав роль іншого випробуваного ( "учня"). Заявлялося, що "учень" повинен заучувати пари слів з довгого списку, а "вчитель" - перевіряти його пам'ять і карати за кожну помилку все більш сильним електричним розрядом. Перед початком дійства "вчитель" отримував демонстраційний удар напругою 45 В. Його також запевняли, що удари струмом не заподіють здоров'ю "учня" серйозної шкоди. Потім "вчитель" йшов в іншу кімнату, починав давати "учневі" завдання і при кожній помилці натискав на кнопку, яка ніби дає удар струмом (насправді актор, що грав "учня", тільки вдавав, що отримує удари). Почавши з 45 В, "вчитель" з кожною новою помилкою повинен був збільшувати напругу на 15 В аж до 450 В.

Якщо "вчитель" вагався, перш ніж дати черговий "розряд", експериментатор запевняв його, що бере на себе повну відповідальність за те, що відбувається, і говорив: "Продовжуйте, будь ласка. Досвід повинен бути доведений до кінця. Ви повинні це зробити, у вас немає вибору ". При цьому, однак, він ніяк не погрожував "вчителю", який сумнівався.

У першій версії експерименту приміщення, в якому знаходився "учень", було ізольовано, і "вчитель" не міг його чути. Тільки коли сила "удару" досягала 300 вольт (до цього моменту дійшли всі 40 досліджуваних, і жоден з них не зупинився раніше), актор- "учень" починав битися об стіну, і ось це "вчитель" чув. Незабаром "учень" затихав і переставав відповідати на питання.

До самого кінця дійшли 26 осіб. Вони, виконуючи наказ, продовжували натискати кнопку, навіть коли "напруга" досягла 450 В. На шкалі їх "приладу" значення від 375 до 420 В були помічені написом "Небезпечно: найсильніший шок", а позначки 435 і 450 В - просто знаком "ХХХ".

Експеримент багато разів повторювали, перевіряли, злегка варіюючи умови (гендерний склад учасників, ступінь тиску з боку експериментатора, поведінка актора- "учня"). В одній з версій, зокрема, коли сила "удару" досягала 150 В, "учень" починав скаржитися на серце і просив припинити, і "вчитель" його чув. Після цього 7 осіб з 40 відмовилися збільшувати "напругу" більше 150-вольтової позначки, однак до кінця - до 450 В - дійшли, як не дивно, ті ж 26 з 40.

Експеримент Carlsberg

Соціальний експеримент проводився данською броварнею Carlsberg. Пара, яка нічого не підозрювала, входила в переповнений байкерами кінотеатр. Вільні були всього два місця поруч з татуйованим байкером.

За результатами неофіційного експерименту (він проводився в якості реклами продукту), не всі пари сіли на вільні місця: побачивши сусіда, вони швидко покидали зал. Деякі все ж залишалися і займали місце, за що їх відразу ж винагороджували оплесками і безкоштовним пивом Carlsberg. Висновок: не варто судити книгу за її обкладинкою.

"Блакитноокі/кароокі"

У 1968 році після вбивства борця за громадянські права Мартіна Лютера Кінга вчителька Джейн Елліот провела для учнів третього класу дводенну вправу "блакитноокі / кароокі", щоб показати несправедливість расизму.

Учні були розділені на дві групи за кольором очей. У власників блакитних очей були привілеї в навчальному процесі: друга порція на обід, доступ в нову ігрову кімнату, зайві п'ять хвилин на перерві. Елліот розмістила блакитнооких учнів на передніх рядах класу, тоді як кароокі були відправлені на задні ряди. Вона мотивувала підопічних до спілкування тільки з однокласниками зі своєї групи, радила їм уникати контактів з кароокими учнями.

Також представникам двох груп було заборонено пити воду з одного фонтанчика. Кароокі постійно піддавалися покаранню з боку вчителя, коли не дотримувалися правил або допускали якісь помилки. Елліот підкреслювала відмінності між групами, виділяючи достоїнства блакитнооких учнів і недоліки карооких. На наступний день привілейованими учнями стали кароокі.

В результаті та група, яка мала привілеї, почала краще вчитися. Ті ж, хто піддавався дискримінації, стали допускати більше помилок - навіть ті учні, які до експерименту були відмінниками.

Дим в кімнаті

Для експерименту в одній кімнаті були зібрані люди, які заповнювали анкету, коли з-під дверей раптом повалив дим. Що б ви зробили? Найімовірніше, встали б і покинули приміщення або повідомили про це відповідальній особі. Тепер уявіть собі ту ж ситуацію, за винятком того, що ви не одні, з вами ще люди, яких, схоже, зовсім не турбує дим.

Два найнятих актора повинні були вести себе так, ніби нічого не відбувається. У підсумку тільки 10% учасників експерименту покинули кімнату або повідомили про дим. 9 з 10 продовжували працювати над анкетою, потираючи очі і відганяючи дим від обличчя.

Експеримент показав, що люди реагують повільніше або взагалі не реагують на надзвичайні ситуації в присутності пасивних особистостей. Ми більше покладаємося на реакцію і поведінку інших людей, ніж на власні інстинкти. Не варто думати, що завжди допоможе хтось інший.

Ефект дезінформації

У 1974 році психолог Елізабет Лофтус почала вивчати ефект дезінформації на прикладі дорожньо-транспортних пригод. В одному з експериментів 45 студентам, яких розділили на групи по 9 чоловік, показали відеозапис автомобільної аварії. Після кожного відео студенти заповнювали опитувальний лист, перший пункт в якому було сформульовано так: "Дайте звіт про аварію, яку ви тільки що побачили".

Далі був представлений ряд конкретних питань про ДТП. Найголовніше питання стосувалося швидкості автомобілів, представлених на відео. Дев'ятьох людей запитали: "Як швидко рухалися автомобілі на відео в той момент, коли вони врізалися один в одного?" Решта учасників отримали схоже запитання, але в ньому замість слова "врізалися" використовувалися слова "стикнулися", "вдарилися", "розбилися". При використанні в питанні слова "розбилися" машинам приписувалася найбільша швидкість - 65 км/год. Результатом даного експерименту став висновок про те, що форма питання впливає на відповідь свідка. Психолог зробила припущення, що це пов'язано зі змінами уявлення в пам'яті учасників експерименту.