"Виклики на допит підміняються відосіками, а суди проходять вночі", - Волошина

"Гвалт навколо предметів мистецтва є лише черговим епізодом в блокбастері "Спіймай мене, якщо зможешь". Це було б смішно, якби паралельно не проходили нічні судилища проти добровольців та волонтерів, яких підозрюють у вбивстві журналіста Шеремета. Ми стали свідками остаточної руйнації самого поняття права в країні. Однією недолугою карною справою, прикривають інші приклади беззаконня", - пише у своєму блозі Лариса Волошина, передають Патріоти України, і продовжує:

"Замість встановлення справедливості – резонансність. Замість процесуальних дій – скандал. Для мене очевидним є політичний характер справ. Адже, коли президент дозволяє собі прямим текстом декларувати, що відповідальність в його розумінні – цитую: "Сядуть або ті, кого звинувачують, або ті, хто звинувачує" – це наказ на дію. Фактично, це тиск з боку президента та погроза "або вони, або ви". Немає навіть натяку на необхідність мати підстави перед тим, як приходити з обшуками. Про те, що відсутність доказів невинуватості у підозрюваних не є причиною для їх ув‘язнення. Що правова держава – це в першу чергу презумпція невинуватості для всіх. Навіть для особистих ворогів.

Те, з якою швидкістю виписуються підозри і повістки, свідчить, що в країні діє принцип: "Була б людина, а стаття знайдеться". Вся владна вертикаль включно з президентом – який, до слова, має юридичну освіту – не бачить нічого поганого в тому, щоб порушувалися встановлені законом процедури. Виклики на допит підміняються відосіками, а суди над звинувачуваними проходять вночі, що є прямим порушенням прав людини. Хоча б тому, що є додатковим тиском на них та їх адвокатів. Нам показують "боротьбу зі злом" за допомогою зловмисного невиконання законів, "встановлення справедливості" за рахунок ігнорування основних правових норм. Це схоже на намагання карати за злочин позасудовою розправою. Влада офіційно ввела в країні вендету. Поза правосуддя, поза доказів, поза правового поля. Взятий курс на демонтаж правової держави як такої.

Ця проблема пов’язана не тільки з нинішніми владцями. Українська презумпція невинуватості має дуже радянську мармизу. В Конституції існує формулювання про те, що кожен громадянин має право на доведення своєї невинності в суді. Але і Стус мав таке право. В СРСР були ж адвокати. І що? Це не заважало звинувачувати невинних і змушувати їх виправдовуватися в судах. Як це відбувається і понині. Але вся справа в тому, що презумпція в правових країнах звучить як: "Громадянин є невинним, поки його провина не доведена судом". При такому постулаті ті, хто звинувачують мають довести, а поки... Жодних ордерів, жодних ув‘язнень, жодних обмежень.

Американська революція почалася не тільки тому, що колоністи не бажали сплачувати Короні податки. Однією з основних причин була неспроможність британського законодавства встановити хоч якусь подобу справедливості в колоніях. Британське право в обох Америках просто не працювало. "Нема представництва – нема податків" – заклик часів Бостонського чаювання стосується ж не тільки грошей. Він про громадянську суб‘єктность та право кожного на справедливість. "Я доводжу, що невинен, поки ви мене ув‘язнили і шукаєте докази", або " я невинен, поки ви не довели протилежне в суді" – це різні речі. Замість того, щоб закласти нову цивілізовану основу для відчизняної системи правосуддя, вся монорать від президента до младопрокурора юзає радянський рудимент. Невинні сидять, контора пише, а в цей момент політики торочать про "незалежний суд, який має встановити істину". Суцільна профанація. Той калейдоскоп кричущих карних справ, які ми спостерігаємо, є політичною відповідальністю влади. Вони мають всі можливості розпочати фундаментальні зміни, але провокують тільки інформприводи".