З архіву ПУ. Тріщить по швах недонадімперія: "Сибір не є Московією ані історично, ані генетично. У Сибіру раком не стоять!" - російський доброволець ООС

Дехто каже, що війна на Донбасі на десятки років. Але в Європі є живий приклад – Хорватія. Підтримка цієї країни була мінімальною, але перемога сталася, хоч і не за один рік, наголосив військовий.

Російський доброволець, який воює за Україну. Фото:Цензор.нет

Громадянин РФ, український доброволець, а нині контрактник 54 ОМБр розповів про особливий менталітет мешканців Сибіру, свій переїзд в Україну у 2010 році, здобутий на передовій життєвий досвід, підписання контракту з ЗСУ та проблеми з документами. З чоловіком, який народився у Прибайкаллі, ЗМІ говорили українською – мову він знає із самого дитинства завдяки своїй бабусі, зазначають Патріоти України.

"СИБІР НЕ Є МОСКОВІЄЮ"

-Звідки ти? І що робив там, удома, до переїзда в Україну?

-Я народився на Прибайкаллі, в Іркутській області, біля Саянських гір. Навчався в університеті, у цей час захопився активізмом. Були приводи в міліцію, був облік у ФСБ. А ще я потрошку вивчав історію Сибіру - такої з себе слов’янської Америки.

Водночас я переконався, що для Московії сибіряки є людьми третього ґатунку. Однак зараз на Сході на боці терористів воює багато сибіряків… Так само, як за часів Британської імперії солдати-ірландці брали участь в каральних операціях Лондона - вони були поневоленим народом.

-Чим Сибір, на твою думку, відрізняється від решти Росії? Є якісь особливості менталітету сибіряків?

-Сибір не є Московією ані історично, ані генетично. Ніколи на землях Сибіру не було кріпацтва. Сибіряки у переважній більшості були нащадками козаків-переселенців, які йшли "за камень" (тобто за Урал) від московської політики поневолення. Сибіряк завжди ставився з повагою до місцевого населення, вмів навчатися виживання у суворих умовах, ніколи не нав’язував свою життєву позицію. "В Сибири раком не стоят!" - отака є відповідь сибіряків до московського жупела "сільная власть". Найближчі ментально сибірякам народи – це американці США, канадійці, ізраїльтяни, австралійці та латиноамериканці. Теж прямі, працьовиті, гостинні, чесні, метиси… і погано інтегруються у європейські реалії.

-А коли та чому ти вирішив переїхати в Україну?

-Я переїхав сюди у листопаді 2010 року – коли зрозумів, що подальше перебування на території РФ для мене стає небезпечним. Не тільки для мене, звісно… А і для багатьох людей з подібними до моїх поглядами. До того ж, я просто не хотів жити в імперії. Не хотів пишатися дезінтегрованою країною з її псевдовеличними історією та культурою. Не хотів поділяти думку оточення стосовно сильної владної вертикалі…

Я сибіряк. І я хотів би бачити незалежну Сибірську республіку, а не колонію Московії.

-А багато людей там насправді говорить про таку перспективу?

- Зараз про Сибірську республіку говорять лише інтелектуали та митці-скандалісти, але я не тримаю руку на пульсі подій, тому можу і помилятися. Головне, що біло-зелений прапор незалежного Сибіру завжди зі мною з 2017 року…

"ЗАВДЯКИ БАБУСІ УКРАЇНСЬКА МОВА СТАЛА МЕНІ РІДНОЮ З САМОГО НАРОДЖЕННЯ"

-Знаю, що ти маєш українське коріння. Знаєш, звідки твої предки-українці та як саме вони потрапили у Сибір?

-У мене українське коріння з боку батька. Рід цікавий – походить частково з Кам’янця-Подільського, частково з Київщини, також є домішки польського та єврейського субстратів. Наш рід потрапив на Алтай наприкінці 20-х років, а за що – бабуся Настасья не казала. Але завдяки їй українська мова стала мені рідною з самого народження. Навіть у квартирі ця жінка відродила українську хату: фарбовані вапном стіни, вишиті наволочки, плетені гачком килимки… У мене ще немає дітей, але свою доньку я обов’язково назову на честь бабусі. Метрики предків я пам’ятаю, але коли останній раз був у Сибіру і хотів принаймні познімати з них копії, мій батько їх знищив. Не знаю чому. Може, то у ньому горілка говорила…

-У якому регіоні України вирішив жити ти? І чим займався?

-До війни мешкав у Харкові та Києві, працював переважно на будівництві та на вантажоперевезеннях.

-Пам’ятаєш день, коли ти усвідомив, що у нас насправді почалася війна з РФ?

-Звісно. Для мене цим моментом стала окупація Криму. Ще до того, у 2013-му році, коли я крайній раз був у Криму, я бачив як поводять себе там російські військові – так, ніби вони знаходяться на окупованій території. Тоді вже було помітно, що все серйозно, що всі умови створено для інтервенції. Варто згадати хоча б випадок розгону сквоту неформалів у Севастополі влітку 2013 року. Тоді місцева адміністрація звернулася до російських морячків, і вони погодилися "допомогти". Але тоді це пройшло майже непомітно…

Російські військові у Криму давно почувалися так, ніби вони знаходяться на території не незалежної країни, а такої собі ерзац-колонії.

"ОТРУЇВСЯ ГАЗОМ ТАК, ЩО КРОВ’Ю ХАРКАВ"

-Коли почалися події на Сході - ти одразу вирішив піти воювати?

-Я одразу хотів… Але були проблеми зі здоров’ям через поранення на Майдані: у ніч з 18 на 19 лютого я дістав контузію, уламок гранати зачепив ногу, також мені пошкодило руку. І газом я отруївся так, що кров’ю харкав… Лікувався спочатку у Києві, а потім у Трускавці.

Тому піти на фронт у мене вийшло лише у 2015 році. Починав службу я з добровольчого батальйону ОУН. Селище Піски, що під Донецьком – це був мій перший бойовий досвід. Був я там не дуже довго, але Піски мене дійсно дуже вразили та багато чого змінили у моїй свідомості… Так, там часом було страшно. Але саме там я не тільки отримав уявлення про те, що таке війна, але і зрозумів, що таке "почуття ліктя", побачив на власні очі солідарність і кругову поруку у найкращому значенні цих слів. З’ясував, що я хоч і не Рембо, але і не боягуз. А ще дізнався, що на тому боці є люди, гірші за кадирівців – так звана руська православна армія…

Після Пісків я почав цікавитися військовою історією, зброєю, тактикою. Повірив, що подолати себе – можливо. А ще зрозумів, що Україна – це моя справжня Батьківщина.

-А не доводилося стикатися з недовірою, або не дуже приязним ставленням інших добровольців до тебе через те, що ти громадянин РФ?

-Якраз у добровольчому батальйоні нічого подібного не траплятося. На жаль, так було не всюди. Доводилося чути, що я – засланий ефесбешник, наприклад… Але ж невігласи всюди бувають. Нічого страшного у цьому немає. Переживу.

-Що було після Пісків?

-Потім я був на Світлодарській дузі. На першій лінії, але не на нулі. А згодом сім місяців пробув на передовій у Троїцькому.

"ЗАРПЛАТНЮ Я ОТРИМУЮ НА КАРТКУ БОЙОВОГО ТОВАРИША"

-Знаю, що ти довго, ще з 2016 року, хотів, але не міг підписати контракт. Коли нарешті вдалося це зробити?

-Письмову згоду від 54 ОМБр я отримав влітку 2017 року. І в серпні того ж самого року мені вдалося укласти контракт. Найбільше заважала зробити це пострадянська бюрократія – на неї та через неї я марно витратив дуже багато часу.

Зараз я нарешті солдат 54-ї ОМБр, номер обслуги на кулеметі. Тобто, я більш-менш легалізований уже, але все одно лишаються проблеми. Я не можу зареєструватися в Україні, не можу отримати зарплатну картку і отримую зарплату на картку бойового товариша, бо в мене немає належних документів – таких, як діючий закордонний паспорт чи посвідка на тимчасове перебування в Україні. Для отримання цієї посвідки я маю відновити свій закордонний паспорт – тобто звернутися у дипломатичне представництво країни походження. Але ж це, скоріше, буде шлях у один кінець…

Я взагалі хотів би розірвати будь-які стосунки з країною, з якою мене більше нічого не пов’язує – крім місця народження та кольору паспорта.

-А з родичами ти не спілкуєшся?

-Час від часу телефонує мама. Запитує, звісно, як у мене справи. Що я можу відповісти? Тільки правду: "Мамо, у мене все добре". Що я воюю - вона досі не знає. Чому не розповідаю про це? Бо не хочу, щоб їй створювали проблеми оточення і спецслужби. Та й не зрозуміє вона мене…

А своїх родичів в Україні я шукаю. Досі не знайшов, зате знайшов друзів. Дуже часто мені допомагали тут і бойові побратими, і навіть чужі, здавалося б, люди. І просто підтримкою. І порадами. І житлом багато разів. І роботою – був період під час спроб підписати контракт, коли мене просто врятувала праця сміттярем…

-А що б сам ти порадив іншим іноземцям, які досі не можуть підписати контракт?

- По-перше, треба вимагати спеціальний бланк контракту для іноземців або осіб без громадянства - такий існує. По-друге, необхідно мати зв’язок з досвідченим юристом – серед них є такі, що завжди готові допомогти бійцям.

По-третє, важливо знати, що закону згідно з яким іноземець може укладати контракт лише на півроку, насправді немає. А плітку про це я постійно чую, і під час підписання контракту мене в цьому зайвий раз намагалися переконати. Це маячня з курилки! Особисто я уклав контракт на три роки.

-Дивно. Навіщо їм підсовувати комусь коротші контракти в умовах, коли у ЗСУ бракує людей?

-Сам не знаю. Цікаво - купа аватарів скиглить, додому хоче, а тут добровольці самі рвуться у бій… До речі, я був нещодавно на навчаннях з американцями. І маю визнати, що мене дуже вразила їхня армія, вразило ставлення їхніх військових, а також канадійців та навіть поляків з румунами один до одного. Немає там хамства. Немає аватарів. Усі чітко знають свої права й обов’язки, субординація залізна. І прислів’я "чим більше в армії дубів, тим оборона міцніша" там не працює – вони за подібний вислів до суду подадуть та виграють ту справу. Я дуже хотів би, щоб і українська армія змінилася. Але радянська традиція у ній, на жаль, подекуди ще жива.

-Як бачиш розвиток подій на Донбасі?

-Якщо чесно, я би не хотів, щоб ця війна перетворилася для України у кремлівську контрагайку на кшталт Карабаха чи Придністров’я. Дехто каже, що ця війна на десятки років. Але в Європі є живий приклад – Хорватія. Підтримка цієї країни була мінімальною, але перемога сталася, хоч і не за один рік. І я вірю – Україна теж переможе! Особисто я роблю для цього все, що можу…

Джерело: Цензор.НЕТ

Хіти тижня. "Если даже после такого в Украине не произойдет перемен, значит, у этой страны нет будущего", - блогер

неділя, 5 квітень 2020, 1:00

"Если даже после всего того, что сейчас происходит в экономике Украины, не проведут судебную реформу, не разгонят половину никому не нужных чиновников, сократив затраты бюджета, не посадят воров, которые тырили из бюджета оборонки, не арестуют мародеро...

"Ми дійсно тяжко хворі. І коронавірус тут ні до чого": Політтехнолог про концерт Малініна, якого очікують після карантину в Херсоні

неділя, 5 квітень 2020, 0:30

Залишок квитків у касі вже досить скромний... "І про високодуховне: на сьомому році війни Україною одразу після завершення карантину пронесе тур "народного артиста України Алєксандра Малініна" (звання дав Кучма), співця "русского мира", що давно мешкає...