З архіву ПУ. Україна має пам'ятати своїх героїв: До ювілею битви під Оршею. Хто в 1514 році не дав Москві перекроїти карту Європи?

Походи військ Івана Третього та його сина Василя Третього на Литовсько-Руську державу впродовж другої половини XV - початку XVI сторіч ставили за мету поставити під зверхність Москви всі землі Київської Русі, а також інших сусідніх володінь, включно з країнами Балтики (Лівонії, Фінляндії), зазначають Патріоти України. Після місячної облоги і взяття Смоленська 1514 року, рух московитів на захід був спрямований на захоплення територій аж до річки Березини, приблизно третини території сучасної Білорусі та чималий шмат сьогоднішньої західної Росії. Однак гучна поразка під Оршею на десятки років зупинила експансію на Захід та Південь. Що ж сталось під Оршею?

Залишивши міцну залогу у Смоленську військо московитів наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші. Тим часом королю та великому князю Сигизмунду I вдалося зібрати польсько-литовське військо, метою якого було відновити втрачені землі і фортеці Смоленщини, захоплені Москвою. Сили під командуванням великого гетьмана Литви князя Костянтина Івановича Острозького нарахували в цілому 16 тис. литовської легкої кавалерії, 14 тисяч польської кінноти (легкої та важкої), 3 тисячі найманої піхоти (в основному з Сілезії), 2,5 тисяч добровольців (в основному з Чехії), а також королівську артилерію та інженерно-саперну роту. Під час маршу військо було частково розсіяне — прим. 4-5 тис. вояків залишили охороняти фортецю Борисов.

Московським військом командували князі Михаїл Голіца-Булґаков та Іван Челяднін. Перша сутичка з передовими московськими полками відбулась 27 серпня за річкою Березиною, де московські війська були змушені відступити. Були також кілька незначних сутичок, в основному на переправах через річки Березина, Бобр і Друть.

Волинський літопис так згадує про видатного князя Острозького:

«…а гетману его, вдатному князю
Костянтину Ивановичу Острозскому
даи боже здоровье и щастье вперед лѣпшее как нынѣ;
побил силу великую московскую, абы так побивал силную рать татарскую, проливаючи кров их бесурменьскую.»

Основна битва відбулася під Оршею, де війська Московії зазнали поразки, і втекли до до Смоленська.
Король Сигізмунд писав, що «московитів» було 80 тисяч^], але сучасні дослідники вважають, що ці дані дещо перебільшені.

У ніч проти 8 вересня військо Великого князівства Литовського навело через Дніпро навпроти Орші наплавні мости на діжках і переправилося на лівий берег. Литовська армія складалася із власне литовських, білоруських, українських, сербських, татарських, польських, угорських та німецьких загонів. Цим об'єднаним військом командував 54-річний волинський князь Костянтин Острозький, котрий на час битви вже довгі роки був головнокомандувачем всіх військ Русько-Литовської держави, по суті - другою після монарха особою у владі.

Рано-вранці Челяднін атакував Острозького, намагаючись відрізати його від мостів, однак союзники відбили напад. К. І. Острозький очолював усі контратаки русько-литовської кінноти і бився, як простий вояк. Використовуючи суперечності між Голіцею та Челядніним, він нападав на них порізно, а ті, за словами літописця, із заздрості видавали один одного.

Опівдні руські та литовські вершники вдаваним відступом завели московську кінноту під залп своїх гармат, а потім її із засідки у прибережному лісі атакував резервний загін. Під натиском війська Острозького важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже вся була знищена.

Київський літопис

Того ж року бій був Костянтина Івановича Острозького з Москвою під Оршею, за Дніпром на Кропивні річці. І побив князь Москву.

Атака польських гусарів довершила розгром московської армії, хоча погоня за її окремими частинами, що тікали до Смоленська, тривала до ночі. Втрати московського війська сягали 30 000 вояків, а Челяднін, восьмеро воєвод, 37 значних бояр та півтори тисячі дворян потрапили у полон.

Перемога під Оршею зробила К. І. Острозького відомим усій Європі, про неї розповідалося у чотирьох брошурах, виданих латиною та німецькою мовою. Острозького з тріумфом зустрічали у столицях - Варшаві, Вільнюсі, і звісно у Києві, де на Великий гетьман Литовський знайшов свій останній спочинок 1530 року. На честь перемоги під Оршею князь побудував у Вільні Свято-Троїцьку та Свято-Миколаївську церкви.