За дім їм стала лікарняна палата: Кохана поїхала за бійцем на лікування до Бельгії - їх одружили в посольстві

Щойно почали жити разом, як сталась війна. Під час контрнаступу на Херсонщині Сергій сильно обгорів, з опіками такого ступеню йому давали не багато шансів вижити, але медевакуацією його вдалося доправити до Бельгії, передають Патріоти України.

Поїхати разом - це було єдине його прохання, перед тим як Сергія та ще кількох українських воїнів із вкрай тяжкими опіками транспортували до опікового військового центру у Бельгії. Це був шанс на порятунок.“Я сама від себе не чекала, що я таке витримаю. Було дуже важко…”, - пригадує Сніжана.

Ще 4 місяці тому він не міг навіть говорити. Сергій від опіків впадав у кому, 11 операцій в Україні - лише аби його можна було транспортувати за кордон. Вже тепер Сніжана з Сергієм жартують що ця палата - з виглядом на пів Брюсселя - ніби їхня перша квартира з усім готовим.

Вони виросли в одному селі на Дніпропетровщині, дружили з дитячого садочку, а потім шляхи розійшлися. Сніжана вийшла заміж, народила доньку, розлучилася. Сергій у цей час об'їздив усю країну - працював на будівництві мостів. Знову зустрілися, коли у планах Сніжани була поїздка на заробітки у Польщу, але Сергій не витримав і попросив жити разом. “Сказав вже нікуди не їду, залишаюсь і все.. Все банально просто. Залишились стали жить - через 3 місяці почалась війна”, - пригадує Сніжанна.

“Мене ніхто не призивав, 24 ми встали, в нас велике господарство, о 5 ранку встали і якраз над нашими дворами ракета… Вона вибігла, плаче. Ну, кажу, збирай сумку”, - пригадує Сергій. Він боронив Херсонщину і був завжди на нулі, там і отримав перше поранення в голову. За тиждень в лікарні знову подався до побратимів.

В серпні у Зеленодольску його нагородив президент за відвагу. Пізніше бійці пішли в контрнаступ на Херсонщині. Сергій був у першій машині, яка прокладала шлях. Врятувало те, що їхав на підніжці а не всередині. “Я отямився од того, що в мене все пекло. Обличчя піднімаю, вогонь в обличчя. Вдихнув ще в себе це горяче. Я почав все це гасити, але я бачу в мене ноги, трава, все горить. Я до водовідводу, але пока дійшов, в мене від штанів залишились два кармани”, - розповідає Сергій.

Попри тяжке поранення він рятував інших. Коли ж до нього дісталися медики, одразу попередили - шансів вижити майже немає. “Не давали спати. Намагались знайти вени, але все ж обгорівше, то він мені в ключицю стероїди колов. Мені сказав (медик - ред), що якщо ти заснеш - ти 200-тий”, - додає Сергій.

Вже в комі його гелікоптером доправили до Києва. Телефон по дорозі загубився. Увесь цей час вона шукала його по лікарнях, коли ж Сергій прийшлов до тями і до нього повернулась пам'ять, попросив медсестру знайти Сніжану у Фейсбуці. “Він каже, ти що про мене забула? В мене такі сльози. Каже, та ні, вже взяла квиток”, - розповідає Сніжана.

Відтоді вони разом. Після 15 операцій Сергій демонструє як можна вижити коли лишилось менше 30 відсотків шкіри. Разом зі Сніжоною він наново вчився - як пити, як їсти, як згинати кінцівки і рухатися. Болючі і тривалі етапи реабілітації, але Сергій їх проходить такими темпами, що тутешній медперсонал в захваті. Як і від усієї цієї історії кохання та відданості.

Коли пара поїхала подавати документи на одруження, працівники опікового центру вирішили, що це вони вже одружуються і у подарунок прикрасили палату. Так в ній і живуть, а нещодавно у посольстві їх таки одружили.