Запуск води в Крим загрожує неперед­бачуваними наслідками, - еколог

Голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія розбурхав українське суспільство, заявивши, що відновлення подачі води із Дніпра до окупованого Криму може відбутися, якщо Росія відведе свої війська з Донбасу. Пізніше Арахамія виправдався за свої слова, а новоспечений керівник Офісу президента Андрій Єрмак заявив, що це питання ніколи не обговорювалося з російською стороною. Взагалі питання подачі води у Крим має дуже політичний характер, оскільки внутрішніх ресурсів півострова достатньо для задоволення потреб населення у питній воді. Натомість, Північно-кримський канал дуже сильно вплинув на екологію півострова з часу своєї появи – заніс інвазивні види і навіть дещо змінив клімат на прилеглих територіях. Повернення каналу в експлуатацію може мати непередбачувані наслідки для екології півострова. Таку думку висловив Максим Сорока, еколог-науковець, експерт з управління природоохоронною діяльністю, науково-технічний радник проекту "Чисте повітря для України". Патріоти України пропонують вам ознайомитися із його міркуваннями.

Питання подачі води в Крим дуже політизоване. З екологічної точки зору, Кримський канал і перекидання великих обсягів води – це штучний елемент в екосистемі. Останні екологічні теорії взагалі свідчать, що перенесення великих об'ємів природних ресурсів з однієї екосистеми в іншу має негативні наслідки.

Слід розуміти, що ідея "повернути ріки назад" з'явилася у середині минулого століття і несе загрози довкіллю. Їх можна поділити на чотири типи. Перший пов'язаний зі зміною водного балансу на території, з якої ми перекидаємо воду. Хоча, аналізуючи наявні дані з державного водного кадастру за останні три роки, нема свідчень, що в Україні є дефіцит води. У нижньому басейні Дніпра спостерігається нормальний водний баланс, вода є у водосховищах. Тож є певний об'єм, який можна перекинути. До того ж, його завжди можна контролювати. Тобто не треба боятися того, що Україна залишиться без води, якщо відновить постачання в Крим. Інше питання – чи доцільно це робити, але це питання політичне.

Друга категорія проблем – стан водного балансу на території, на яку перекидають воду. Адже екосистема була початково призначена для певного водного балансу. Тобто якщо там водний режим річок – 300-400 мм, а ми перекидаємо туди масу води - це призводить до того, що змінюється сама екосистема. Яскравим прикладом був кінець 1960-х – початок 1970-х років, коли ми почали інтенсивно здійснювати зрошення на півдні України. Наукові статті стверджують, що ми по факту зруйнували великі екосистеми степів, тому що в степу не має бути такої кількості води.

Третій фактор – інвазивний. Ми перекидаємо не тільки воду, а й мікрофлору, бактерії, водорості тощо. І це несе ризик інтродукції. Проте ми пережили це ще в 1960-1970 роках.

Четвертий фактор – локальна зміна клімату, яка виникає через появу великих об'ємів води. Найбільш яскравий приклад – Каховське водосховище. Накопичення великих об'ємів води призвело до того, що на територіях поруч з ним завжди трохи тепліше і більш волого, ніж на інших. Але цей фактор для України не дуже значний – він більше проявився б на пустельній території.

Є побоювання, що без води з материкової України відбудеться опустелювання півострова. Проте немає науково-доведених свідчень, що відсутність перекиду води викличе цей негативний процес. Можуть бути проблеми із сільським господарством, з промисловістю – це інше питання, економічне і політичне. Якщо аналізувати водний баланс Криму до анексії, то там достатньо внутрішніх водних ресурсів для задоволення потреб населення у воді.

Є декілька районів, де є дефіцит, але в цьому випадку можна зробити локальний перекид внутрішніх вод. Але з точки зору екології, стан довкілля екосистеми Криму від самого початку еволюційно формувався у такому собі напівпустельному "режимі". Це ми спеціально дали воду, аби збільшити продуктивність людської діяльності. Зараз Кримський канал не працює уже кілька років, і ми не бачимо якихось різких змін в екосистемі степового Криму. Принаймні, ніхто із кримських науковців, які публікують свої дослідження у міжнародних ліцензованих виданнях, про це не пише.

Я припускаю, що поступово екосистема Криму відновлюється і переходить у той стан, який його задумала матінка-природа. Але наголошу, що у нас немає доступу до цієї території і об'єктивної державної екологічної звітності. Також за часи анексії кількість публікацій на екологічну тематику різко зменшилася – для тамтешніх науковців це просто не на часі.

Натомість, робляться політичні заяви і гасла. Росіяни, наприклад, заявили про можливість постачання води в Крим із материкової Росії. У мене такі ідеї викликають лише сміх. По-перше, це технічно дуже складно, а по-друге, це вимагає такої значної витрати ресурсів й енергії, що простіше було б поставити обладнання для опріснення води.

Також у Росії давно уже погрожують перекрити витоки Дніпра, якщо Україна відмовиться постачати воду на півострів. Це рідкісна маячня. Не можна перекрити Дніпро, бо він уже є каскадом водосховищ, які накопичують величезну масу води із різних джерел. Те, що лишається рікою – це невеликий шматочок поруч з Києвом.

Випадок з Кримом є досить унікальним – мені невідомі ситуації, коли тривалий час був перекид води на посушливу територію, потім його припинили, і вирішується питання, чи відновлювати його. Немає досвіду, на який можна було б опертися. Але коли півострів повернеться до України, найперше треба буде вирішити, чи потрібна нам в нових реаліях така велика кількість води.