"Змінилось внутрішнє наповнення": Ліна Костенко пригадала першу зустріч із Павлом Тичиною, який з великого поета українського відродження перетворився на прислужника московсько-комуністичного режиму

Легендарна українська митциня Ліна Костенко під час розмови з письменником Сергієм Жаданом згадала свою першу зустріч із Павлом Тичиною – поетом, який став для неї символом геніальності, але згодом перетворився на кишенькового пііта жорстокого сталінського режиму, промінявши божественне натхнення на ситу безпеку прислужника московсько-комуністичного ладу, уникнувши долі багатьох соратників по творчому цеху, зазначають Патріоти України.

Знакова зустріч відбулася, коли 95-річнна поетеса, тільки но завершувала здобувати середню освіту. Це сталася вже далекого 1945 року, в день випускного іспиту майбутньої гордості національної літератури, що проходив у київській школі № 123 на Куренівці. Тоді, як пригадує найвидатніша українська поетеса сучасності, раптом пронеслася звістка: Тичина приїжджає. На той момент поет обіймав посаду наркома освіти УРСР, а його поява в учбовому закладі викликала і захват, і розгубленість. "Все було красиво, урочисто", – згадала Костенко. У школі вже тоді знали про її літературний хист і називали "поетісткою". Учителі вирішили передати авторські записи дівчини уславленому метру рими.

"До Тичини потрапили мої вірші. Я знаю, що він дуже добре до мене поставився", – розповіла пані Ліна.

Проте Костенко також зізналася, що попри цю доброзичливість, відмовилася брати від високоповажного чиновника рекомендацію до Спілки письменників. Причиною стало те, що під час їхньої розмови відчула напругу і помітила натяки наркома освіти на те, що діалог можуть прослуховувати. Можливо добряче наляканий сталінськими "органами" геній того разу не стільки переймався за себе, як хотів вберегти юне, наївне і багатообіцяюче дарування від наслідків необережних одкровень. Однак головне, що залишило глибокий слід у пам’яті 15-річної Ліни, – це трансформація самого Павла Тичини. Костенко з болем згадала, як той, хто став у молоді роки неперевершеним майстром українського поетичного Олімпу, перетворився на автора бездушних офіціозних віршів, що оспівували сталінську компартію.

"Знаєте, що це все дуже печальна історія. Тичина був геніальним поетом періоду "Замість сонетів та октав", – пригадала письменниця. – Я як подумаю: таких поетів у світі мало. А потім раптом він став одописцем. З ними з усіма трапилося таке. І з Бажаном це трапилось, і з Рильським трапилось. Але слава Богу, ми тоді не знали ще цього. Це ж я вчилася в школі ще".

Окремо Костенко згадала й вірш "Партія веде", написаний Тичиною в часи його повної лояльності до радянської ідеології. "Ми дуже не любили цього вчити", – зізналася вона. За її словами, на той момент уже було зрозуміло, що в поета змінився не лише стиль, а й внутрішнє творче наповнення.

Павло Тичина був міністром освіти УРСР з 1943 по 1948 рік. Його рання творчість – зокрема вірші зі збірки "Сонячні кларнети" та "Замість сонетів і октав" – вважається вершиною української поезії XX століття. Проте згодом поет почав писати ідеологічно вивірені тексти, через що його доробок довгі роки сприймався суперечливо.