"Її битва за життя надихнула мене": Тайсон Ф’юрі розповів, як ледь не втратив новонароджену дочку

Чемпіон світу за версією WBC у суперважкій вазі Тайсон Ф'юрі у своїй автобіографії Gloves Off ("Зняти рукавички") відверто розповів про те, що довелося пережити йому та його сім'ї після народження шостої дитини - доньки Афіни - у серпні 2021 року, передають Патріоти України.

«Напередодні мого бою з Деонтеєм Уайлдером у 2021 році я спав на підлозі лікарні, оскільки наша молодша дитина, Афіна, боролася за своє життя невдовзі після народження, — ділиться особистими переживаннями Циганський король на сторінках книги. — Я сподівався, що мій бій-реванш проти нього у жовтні 2021 року стане завершенням моїх темних днів депресії в голлівудському стилі. Але потім Афіна народилася недоношеною на початку серпня 2021 року, лише за два місяці до бою.

Спочатку з пологами все пройшло добре. Я вперше тримав на руках свою дочку, і все було ідеально. Під час вагітності не було жодних ознак того, що щось не так. Але потім акушерка вирвала її з моїх рук, і за кілька хвилин все почалося. Мабуть, її серце билося занадто швидко, і спочатку я нічого про це не подумав. Тоді всі навколо нас, здавалося, були в паніці.

Афіну підключили до апарату, лікарі натискали кнопки та знімали показання, і її пульс підскочив до 300 ударів на хвилину, тоді як мав бути ближче до 120 ударів на хвилину, і медсестри нічого не могли зробити, щоб вирішити цю проблему. Вони ввели їй щось, що, здавалося, сповільнило все, приблизно до 140 ударів на хвилину, але потім серцебиття знову різко зросло.

Наслідки були жахливими. Якби серцевий ритм Афіни не вдалося стабілізувати, вона, ймовірно, померла б від зупинки серця. Дивитися, як медичний персонал бігає навколо неї та Періс, було жахливо, хоча я знав, що вони обидві в надійних руках.

Після народження я помер, і мене тричі реанімували — Національна служба охорони здоров’я підтримувала мене достатньо добре. Але цей факт мало полегшив відчуття повної безпорадності, яке я відчував.

Я бачив, як медсестри заспокоюють Афіну; хтось вставляв їй у горло трубку, щоб полегшити дихання; і хоча всі, здавалося, поводилися спокійно серед хаосу, батьки нічого не можуть зробити в такій ситуації, окрім як спостерігати та молитися.

Було так важко бачити її в інкубаторі, коли з її тіла виходить кілька трубок та дротів. Вона виглядала такою крихітною та вразливою, і хоча її стан покращився, лікарі попереджали нас, що ще є побоювання. Серцебиття Афіни все ще було непостійним, і в будь-який момент вона могла померти.

Хоч я не міг особливо думати про щось інше, окрім здоров'я Афіни та її боротьби за життя, попереду в мене був бій із Деонтеєм Уайлдером. І коли стан доньки стабілізувався, щоразу, як Періс та Афіна відпочивали, я йшов на роботу. Щоб узятися за Уайлдера, мені потрібно було максимально використати кожну можливість, і приблизно через день після пологів я почав бігати з татом навколо лікарні.

В один із днів, коли я був на пробіжці, мій телефон почав дзвонити. Це була Періс. У неї була істерика. «Дитина померла, — кричала вона. Дитина мертва. Вона мертва. Вона мертва…» Я побіг до палати якомога швидше, побоюючись найгіршого. По дорозі я намагався заспокоїти Періс. «Все буде гаразд, — задихався я в трубку. Нехай лікарі роблять свою роботу, не хвилюйся».

Коли я підійшов до її ліжка, здавалося, що навколо Афіни юрбиться сотня медиків. Очевидно, вона зовсім перестала реагувати, поки Періс тримала її, а потім її серцебиття зникло. Афіну реанімували, а медсестра намагалася заспокоїти Періс. Зрештою, на наше величезне полегшення і з Божої ласки лікарям вдалося стабілізувати Афіну.

Зрештою минуло три тижні, перш ніж нас відпустили додому наприкінці серпня, і більшу частину часу я спав у будинку поруч із лікарнею або на підлозі лікарняної палати, відчуваючи себе виснаженим, молячись, щоб Афіна благополучно одужала, при цьому розуміючи, що деякі батьки ніколи не забирали своїх дітей додому.

Я відразу ж повернувся до роботи, хоча, ймовірно, міг відкласти бій. Справа не в тому, що у мене не було вагомих причин подати запит на відстрочку. Спати на підлозі в лікарні було не найкращим способом підготуватися до будь-чого, не кажучи вже про бій за титул чемпіона світу в суперважкій вазі проти людини, яка розповідала про моє вбивство. Але який сенс було шукати виправдання? Це мало статися зараз або ніколи. Мені, безперечно, було важко, але не так важко, як Афіні, коли вона демонструвала силу волі, ведучи боротьбу за життя.

І я зробив це. Я переміг Уайлдера нокаутом в одинадцятому раунді — в одному з найепічніших боїв усіх часів. Саме успішна битва Афіни надихнула мене виграти свою".