Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
Відома американська актриса Джеймі Лі Кертіс наприкінці липня повідомила, що її 25-річний син Томас змінив стать і перетворився на Рубі. Про це зірка фільмів «Хелловін», «Рибка на ім`я Ванда», «Помінятися місцями», «Правдива брехня», «Чумова п'ятниця», «Ножі наголо» розповіла в інтерв'ю виданню AARP. Зізнання про сина-трансгендера виявилося далеко не єдиним одкровенням, на яке зважилася 62-річна Джеймі. Актриса вважає, що тільки зараз вона живе повним життям, досягла розквіту й тому щаслива. Патріоти України пропонують вам прочитати переклад цього дивовижного інтерв'ю, яке Лі Кертіс дала журналістці Мег Ґрант у себе вдома в передмісті Лос-Анджелеса.
«Джеймі Лі Кертіс широко посміхається мені. Вона з'явилася немов з-під землі біля моєї машини, коли я під'їхала до її будинку, розташованому в каньйоні поруч з узбережжям Тихого океану.
— Здрастуйте, Мег! Я зараз відкрию ворота й покажу вам місце, де буде зручно припаркуватися! Їдьте за мною. Це зовсім поруч… Ось тут, у тіні. Чудово! Слухайте, ви говорили, що повністю вакциновані. Я теж. І це дуже добре! Дайте я потисну вашу руку! Господи, це сталося! Мені не довелося підіймати лікоть, щоб привітати іншу людину. Я не намагалася ухилитися від контакту. Я тримаю вашу руку у своїй. Ваша рука стала першою, яку я потиснула за останні півтора року! Таку подію варто відзначити!
— У таку спеку?
— Зараз піднімемося по цих сходах на терасу. Там добре, вітерець. Я приготувала невелике частування. Ось, сядемо тут, за цим столиком. Нічого особливого — по чашечці чаю й шматочку лимонного торта. Ух, досі не можу оговтатись після рукостискання. Це було потужно!
— Дякую, Джеймі. Дивлюся на вас і дивуюся енергії та ентузіазму, який ви випромінюєте! Ми з вами вже зустрічалися раніше, але я ніколи ще не бачила вас такою щасливою. У чому секрет?
— Вперше почуваюся в повному розквіті сил. Правда. Мені вдалося подолати всі труднощі особистого характеру, розібратися з внутрішніми проблемами та нарешті знайти ідеальний баланс між професійним успіхом і особистим щастям.
— І це все під час пандемії?
— Уявляєте? Саме так. Я не сиділа півтора року склавши руки. Вдалося запустити кілька різних проєктів. І ще купа ідей у голові. Я звикла вставати о четвертій ранку. Мені вистачає часу виспатися. І з радістю поринаю з головою у роботу. При цьому протягом 14 місяців я взагалі не виходила з цього будинку. Але це навряд чи можна назвати повною ізоляцією. З передчуттям чекаю на свою подорож до Будапешту. Вилітаю за два дні.
— Мета поїздки? Відпочинок? Робота?
— Лечу на зйомки фільму «Прикордонна територія».
— І давно ви живете в такому ритмі?
— Уже років 10. Зі мною трапилася велика ментальна міграція, як я це називаю. Настав цей переломний момент, коли у моїй голові почав звучати голос. І він кожен день запитував мене: «Якщо не зараз, то коли? Якщо не ти, то хто? «І я взялася за себе. Поборола пристрасть до алкоголю й медичних препаратів, присвятила себе родині та ще почала дуже багато читати. Я зрозуміла, що час більше не на моєму боці. І це буде трагедією, якщо я підійду до фінішу, так і не зробивши нічого з того, що могла б. Ще нікому не вдавалося вибратися з життя живим!
Якщо порівняти відведений нам час з кіноплівкою, то ми зрозуміємо, що вона обов'язково закінчиться. Згадайте, коли не стало ваших батьків. Подумайте, скільки вам років зараз. І ви зрозумієте, що у запасі залишилося не так вже й багато. Посмійтеся трохи над цим відкриттям. А потім заткніться та почніть щось робити! Ось такий наразі у мене життєвий період.
— Джеймі, а що це за плакат висить у вас на стіні? Це якийсь девіз?
— Це одне з тих нагадувань, які я роблю сама собі. Я називаю їх «Позначки для мене». На цьому плакаті написано: «Будь добра. Будь добра. Будь добра».
— І що, допомагає?
— Так. Практикую вже кілька років. Називаю це «особистим університетом Джеймі». Але є й науковий термін — автодидактизм або самоосвіта. Я читаю, вчуся, аналізую та спостерігаю. І все частіше розумію, що на багато складних запитань вже давно існують відповіді. Тільки ми їх не помічаємо. А вони поруч, у чийсь книзі, п'єсі, фільмі. Просто потрібно бути уважнішими. І ці розумні думки мотивують мене кожного дня.
— І з чого все це почалося?
— Близько 10 років тому я захопилася творами Едгара Доктороу. Мене вразила одна його думка: «Коли ідеї довго ніхто не перевіряє і не відчуває, вони стають міфічними та дуже, дуже владними. Вони перетворюються на вимогу. Вони починають лякати». Ці слова стали для мене осяянням. Я зрозуміла, про що попереджає Доктороу. Нам постійно нав'язуються чужі ідеї, переконання. Ми починаємо сприймати їх як обов'язкову до виконання вимогу. І це веде до закостеніння. Ми боїмося змінюватися. Якщо ми спробуємо щось змінити, нас назвуть бунтарями. Господи, це все про мене! Я завжди хотіла бути дуже хорошою дівчинкою, а тому мала відповідати чужим вимогам.
— Чому так сталося?
— Думаю, це наслідок того, яким було моє дитинство. Мої батьки — легенди Голлівуду Тоні Кертіс і Джанет Лі (Тоні Кертіс прославився ролями у фільмах «У джазі тільки дівчата», «Спартак», «Вікінги», Джанет Лі грала у культових стрічках «Печать зла», «Психо», «Маньчжурський кандидат». — Ред.). Вони розлучилися, коли мені було три роки. І мене виховували мама та її четвертий чоловік Роберт Брандт. Він був біржовим брокером. Свого рідного батька я майже не бачила, та він і не цікавився мною. Наші стосунки з ним були, м'яко кажучи, натягнутими. Брандт і мама використовували суворі, навіть жорсткі методи. Немає нічого важчого, ніж бути дитиною. Особливо, якщо батьки розлучилися. Я продукт безлічі розлучень. Джанет була заміжня чотири рази. Роберт був одружений теж чотири рази. А Тоні навіть шість разів! Ось і вийшло те, що вийшло. Можливо, тому я завжди відчувала співчуття до дітей та їхніх проблем. І я намагаюся допомагати їм. Протягом багатьох років спонсорую різні дитячі фонди, дитячі лікарні, школи. У 1993 році почала писати книги для дітей. У мене їх вже понад дюжина. Думаю, тому мені було так легко зіграти у 2003 році 15-річну дівчинку, яка опинилася у тілі дорослої жінки.
— Це ви про комедію «Чумова п'ятниця»? За цю роль вас номінували на премію «Золотий глобус»…
— Так, і це було приємно. Так ось, повертаючись до Доктороу. Його слова допомогли мені зрозуміти, що потрібно робити. Я ретельно проаналізувала своє життя і вичленувала те, що мене більше не влаштовувало. Ремонтувати це не мало сенсу. Я вирішила просто позбутися того, що зламалося, й почати знову.
— І з чого ви почали?
— У грудні 1998 року ми приїхали на Різдво у наш заміський будинок в Айдахо. Я стояла на кухні та дивилася у вікно. Перед цим за звичкою запила жменю вікодину (популярний опіоїдний анальгетик. — Ред.) келихом вина. Я приймала цей препарат вже довго, не менше 10 років. Мені його колись призначив лікар, щоб допомогти впоратися з болем, який став наслідком невдалої косметичної операції. Господи, це була навіть не пластична операція! Звичайна стандартна процедура. Але щось пішло не так. У підсумку я присіла на вікодин. І ось я стою біля вікна й чекаю, коли мене накриє така знайома та приємна опійна хвиля. У цей момент до мене ззаду підходить мій друг, бразильський цілитель, який приїхав до нас у гості. І він шепоче мені на вухо: «Ти зараз не Джеймі».
Його шепіт став насінням, яке дало паросток сумніву. Через місяць я переглядала журнал Esquire й натрапила на статтю Тома Чиареллі (американський письменник, професор, був редактором Esquire. — Ред.). Він зізнався у ній в тому, що приохотився до вікодину. Том писав, що навіть не уявляє, де в будинку зберігаються його свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дочки, але знає точно, де захована кожна пігулка вікодину! Дві він зберігає у лівому ковбойському чоботі, ще одну — під підкладкою його кепки з символікою клубу Cubs. І я одразу впізнала себе та свої звички. У лютому 1999 року добровільно лягла у приватну клініку та пройшла курс лікування. Я позбулася алкогольної та опіатної залежності. Відтоді жодного разу не вживала нічого з цієї гидоти. Якби не зробила цього, то давно б уже померла. Тепер я завжди твереза. Так, це означає, що тепер я сповнена протиріч, недоліків, мені важче впоратися з реальністю. Але плюсів набагато більше. Я придбала те, чого мені не вистачало більшу частину мого життя, — увагу, любов, підтримку близьких. Ось вам головний урок від «університету Джеймі» — позбудьтеся того, що вам більше не потрібно, що тільки заважає жити та рухатися далі.
Мені це вдалося тоді та продовжує вдаватися сьогодні, кожен день. У мене з'явилося багато нових хобі. Але й деяких з них я теж вже позбулася.
— Наприклад?
— Наприклад, я кілька років захоплювалася фотографією. Стала майже професіоналом. У мене було декілька фотокамер, крутих, з купою об'єктивів для різних видів знімання. Нещодавно я позбулася всієї цієї техніки.
— Більше не знімаєте?
— Чому ж, знімаю. Але мені тепер вистачає мого iPhone. А останнє моє переосмислення життя привело до того, що я позбулася друзів-вампірів. Знаєте, є такий тип знайомих. Вони тягнуть з вас усе — нерви, час, гроші. А вам якось незручно встановити жорсткі межі у стосунках з ними. Але я зважилася на це. Друзів поменшало, зате це ті люди, з якими мені цікаво спілкуватися та які не тягнуть ковдру на себе.
— Ви, цитуючи Доктороу, згадали закостеніння. Можна докладніше про це? Яку догму ви особисто переглянули?
— Однією з таких старих закостенілих ідей була переконаність в непорушності статі. Сьогодні з дозволу нашої молодшої дитини я можу оголосити, що наш син Томас став нашою дочкою Рубі! І ми з чоловіком з подивом і гордістю спостерігали за цим перетворенням. Тепер з нетерпінням чекаємо, коли Рубі, якій зараз 25 років, вийде заміж. Весілля заплановане на наступний рік. І я буду вінчати цю чудову пару.
— А ваша друга дочка?
— Енні заміжня. Їй 34 роки. Вона викладає танці.
— Онуки є?
— Поки що ні, але я сподіваюся, що скоро з`являться. Життя повне метаморфоз. І перетворення мене на бабусю стане однією з них. А зараз, якщо не заперечуєте, хочу показати вам наш будинок. Ми з чоловіком придбали його у 2016 році. За час пандемії я тут багато що переробила, і ви станете першою, хто побачить результат. Ось це моя майстерня й одночасно кабінет. Тут я не тільки пишу книги, читаю сценарії, але й займаюся різними виробами. Це мій новий проєкт. Він називається myhandinyours.com
— У чому він полягає?
— Я загітувала декількох знаменитостей продавати створені їхніми руками всілякі вироби. Ми відкрили онлайн-магазин. Усі гроші йдуть на благодійність. За якийсь місяць вторгували 250 тисяч доларів, які вже отримала одна з дитячих лікарень в Лос-Анджелесі. Так, зараз виходимо на подвір'я. Там гараж, нічого цікавого, там ставить свою машину чоловік. А ось це моя гордість! Я захопилася вирощуванням троянд. Це особливий сорт. Мені подобається тільки він. Це троянда «Лагерфельд». Вона блідо-фіолетова.
— Я щиро заздрю вашій енергії, Джеймі!
— Знаєте, з деяких пір моїм девізом є така фраза: «Я знаю, що ще дуже багато чого не знаю». У школі навчання давалося мені важко. Уроки були постійним випробуванням. Я ледве її закінчила. Можливо, тому що почала зніматися у кіно ще школяркою. Адже мій перший фільм — «Хелловін» — вийшов на екрани у 1978 році. І ось тепер надолужую згаяне.
— Вас не бентежить те, що ви зайнялися самоосвітою у такому віці?
— Анітрохи. Мене надихають слова Джона Стейнбека. Він вважав індивідуальний розвиток і освіту справою найважливішою. Тому я беру участь у декількох освітніх програмах для дорослих. Це платні онлайн-курси.
— А це що за кімната?
— Це наша студія. Ми записуємо тут радіоподкасти. Я захопилася цим восени 2019 року. Моя близька подруга Ліза Бернбах випадково знайшла лист, який написала її дочка Боко Хафт ще в дитинстві. Я хрещена матір Боко. І ось одного разу вона вирушала до літнього табору та написала мені перед від'їздом, але надіслати листа не встигла. А потім забула про нього. Боко з гумором ділилася зі мною своїми переживаннями. Зараз вона пише сценарії. Коли Ліза прочитала мені той лист, я відразу подумала, що було б круто зняти фільм або мінісеріал про підлітків. І я запропонувала Боко написати сценарій. Мав вийти 8-серійний проєкт. Однак почалася пандемія. А мені страшенно не хотілося відсувати ідею на безрік, тим більше що сценарій був готовий. І ось тоді народилася думка зробити радіовиставу. Подкасти сьогодні дуже популярні. Я запросила мого друга Джейка Джилленхола (відомий актор, номінант на премію «Оскар» за роль у фільмі «Горбата гора». — Ред.) І чудову Санні Сендлер (11-річна дочка популярного актора Адама Сендлера. — Ред.). І ми записали цю виставу тут, у нашому будинку. Довелося попотіти. Для подібних речей потрібна хороша звукоізоляція. А тут її не було. Доводилося залазити під стіл і обкладатися подушками. Джейк не поміщався. Тому він ховався у шафі! Сміху було! Але нам це сподобалося. І подкаст мав популярність. Ми випустили його у серпні минулого року, і він швидко вийшов на перше місце. Ми вирішили не зупинятися на одному такому проєкті. Тому я обладнала справжню студію.
— А про що йдеться у постановці?
— Вона називається «Листи з літнього табору». Події відбуваються у 2005 році. Ми вибрали цей час свідомо. Це, мабуть, останній рік перед появою соцмереж, перед тим, як вони захопили весь світ.
— У вашому тоні відчувається негативне ставлення до соцмереж. Я не помилилася?
— Я вважаю соцмережі отрутою для молодих людей. Вони ще знаходяться в тому віці, коли людина не навчилася розрізняти правду й вигадку, реальність і фейк, добрі наміри та злий умисел. Сьогодні нас усіх охопило прагнення роздобути якомога більше фоловерів. Фоловерів, ви серйозно? Невже це так важливо?! Саме слово для мене звучить гротескно!
— Продовження «Листів з літнього табору» очікується?
— Так. Ми щойно закінчили запис другого сезону. До нашої маленької дружньої команди приєднався Деніел Редкліфф!
— Гаррі Поттер?!
— Власною персоною. І тепер ми вже працюємо над третім сезоном. Ось ми й повернулися на кухню.
— Бачу, у вас тут ідеальний порядок! Всі тарілки розставлені за розміром і кольором. Я звернула увагу, що ви любите симетрію та лад у всьому. Навіть старі карикатури з журналу The New Yorker висять на стінах у певному порядку…
— Дякую. Це дійсно так. Я ще свої шафи вам не показала! Я могла б непогано заробляти, даючи відеоуроки з організації житлового та робочого простору. Зізнаюся, для мене це психологічно важливо. Я ні в чому не почуваюся впевненою, якщо заздалегідь не підготуюся. Коли мене просять дати собі самій характеристику, кажу так: я добре упакований активіст Червоного Хреста, готовий до землетрусу!
— Хочете сказати, що у вашому житті все йде строго за планом?
— В цьому й полягає парадокс. Я б так хотіла, але всі найважливіші події в моєму житті були зумовлені випадком. Наприклад, у 1984 році я, перебуваючи в гостях у подруги, гортала номер журналу Rolling Stone і побачила там рецензію на фільм «Це Spinal Tap». Була така псевдодокументальна комедія про вигадану британську рок-групу. Там же була фотографія акторів, в тому числі Крістофера Геста. Я його не знала, ніколи не зустрічалася з ним, не бачила жодного фільму з його участю. Але він мені сподобався. І я голосно вимовила: «Я вийду заміж за цього хлопця!» За п'ять місяців у нас з Крістофером відбулося перше побачення. А потім ми одружилися й живемо в шлюбі донині.
А ось вам ще одна випадковість. Кілька років тому мені подзвонив чоловік. Він назвав своє ім'я — Девід Гордон Грін. Я ввічливо відповіла, що ми не знайомі та я гадки не маю, хто він такий. «Привіт, Джеймі, послухайте, у мене є непоганий сценарій», — сказав він. «Добре, надсилайте, я прочитаю», — холодно відповіла я. Він надіслав. Я прочитала й одразу подзвонила Гріну. «Згодна зніматися», — сказала я. І — бум! У 2018 році ми випустили рімейк «Хелловіну», який зібрав у прокаті 256 мільйонів доларів. Це кращі касові збори серед усіх фільмів цієї серії. А головну роль зіграла при цьому актриса старше 50 років. У фільмах жахів таке нечасто буває. І тепер у жовтні вийде сиквел «Хелловін вбиває», а наступного року третя частина. Поки робоча назва звучить так — «Кінець Хелловіну».
— Значить, ви вірите в Його Величність Випадок?
— Виходить, що так. Випадок часто змінює всі наші плани, якими б продуманими вони нам не здавалися. У лютому минулого року я зібрала валізи, щоб летіти на зйомки в Канаду. Я повинна була не тільки грати в цьому фільмі, але ще й виступити режисером. І тут почалася пандемія. В результаті я не покидала стіни цього будинку понад рік. Хто міг передбачити таке? Ніхто! І ця історія з пандемією змусила мене переглянути ставлення до деяких важливих речей. Раптом зрозуміла безглуздість планування. А ще безглуздість накопичення. Навіщо відкладати на дощовий день і відмовляти собі у задоволенні повною мірою насолоджуватися сьогодні сонячною погодою?! Для чого тримати в шафі сукню від Prada й берегти її для міфічного особливого випадку? Адже можна надіти цю сукню на звичайну вечерю з друзями або з чоловіком і створити таким чином цей «особливий випадок»! Сьогодні я відчуваю в собі свободу жити інтуїтивно і насолоджуватися миттю. До речі, це дає сили бути готовою до будь-яких несподіванок.
— Ви вірите у любов?
— Так. Вважаю себе переконаним серйозним романтиком. Нещодавно захопилася книгами канадського письменника Алістера Маклеода. Мене вразила одна його думка: «Ми всі стаємо кращими, коли нас люблять». Це так влучно сказано! Я закохалася у Крістофера в 1984 році. Ми одружені вже дуже-дуже багато років. Він той самий єдиний. Ви розумієте, що я хочу сказати. Але я не відчуваю великих ілюзій, не обманюю себе, що наші почуття також гарячі, як спочатку. Вони змінюються з часом. І це нормально. На 35-річчя нашого весілля я написала для Крістофера пісню. Там є такий приспів: «Я почуваюся у безпеці, коли повертаюся додому й бачу тебе там». Що для мене сьогодні любов до чоловіка після стількох років шлюбу? Це почуття спокою та безпеки. Знати, що його машина стоїть там, у гаражі, значить, розуміти, що я не одна. Він поруч…
— Навряд чи це можна назвати романтикою…
— А я й не кажу, що це романтика. Це серйозні міцні стосунки. А романтика для мене сьогодні полягає в іншому. У мене є невеликий ритуал перед сном. Моя гіперактивність заважає мені швидко засинати. І я вмикаю свій iPhone, заходжу в ютуб і шукаю щось романтичне — гарну пісню про кохання, відео несподіваної пропозиції руки й серця, освідчення у коханні. Особливо мені подобається відео, коли хлопець зібрав флешмоб, щоб зробити дівчині пропозицію. Натовп випадкових людей, які відгукнулися на його заклик у мережі, танцює під пісню Бруно Марса Marry You («Одружуся з тобою». — Ред.), а він стає перед дівчиною на коліна та співає: «Це прекрасний вечір. Нам хочеться зробити щось дурне. Гей, бебі, мені здається, що я хочу з тобою одружуватися… «І у мене у цей момент сльози ллються по щоках. Це так гарно, так мило, так романтично. Я дивилася це відео вже сотні разів, але продовжую плакати, коли вмикаю його знову й знову. Освідчення в коханні. Це перший момент у ваших стосунках. У ньому приховано все — надія, страх бути відкинутим, прагнення бути разом. Це можливий початок спільного життя, подружнього життя. Ця мить має щось чарівне. Вона реальна й одночасно загадкова, тому що майбутнє все ще невідоме. І в цьому його краса. Краса шлюбу та краса життя».
Відомий журналіст та телеведучий Олексій Суханов вперше розповів, що має невиліковну хворобу, передають Патріоти України. Шоумен зізнався, що доволі безвідповідально ставиться до свого здоров’я. Поки не відчує якихось конкретних проблем, то він не йде ...
Легендарний український борець греко-римського стилю Жан Беленюк після закінчення кар'єри зайнявся влаштуванням особистого життя. Триразовий призер Олімпійських ігор, у тому числі володар "золота" Токіо-2020, зазначив, що створення сім'ї зараз для ньог...
