До 100-річчя Української революції приурочена низка урочистих заходів, які на державному рівні в цьому році відбуваються в Києві та інших містах України, інформують Патріоти України.
Історію уряду і парламенту в Україні відраховують саме відтоді. У Білорусі спадок Білоруської Народної Республіки (БНР) влада на такому рівні не визнає. Про історію відносин БНР і УНР розповідає український історик, викладач кафедри історії Центральної та Східної Європи Київського національного університету імені Тараса Шевченка Артем Папакін.
– УНР була визнана як незалежна держава тільки після підписання Брестського миру чотирма державами, з якими вона підписала цей документ: Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарських царством.
Звичайно, були спроби України встановити дипломатичні відносини з іншими країнами, зокрема, державами Антанти, з нейтральними країнами під час правління Скоропадського. Однак вони не отримали такого офіційного статусу.
Ми так само не можемо стверджувати про офіційне визнання БНР українською стороною і УНР – білоруською, тому що тоді це також були лише спроби встановити дипломатичні відносини. У нас працювали тимчасові місії, білоруські консульства в Одесі та Києві, існувала Білоруська торгова палата в Києві. Але всі ці структури за статусом були трохи нижчими, ніж посольство.
Україна після Брестського миру відчувала себе, так би мовити, на коні, відчувала свою перевагу і повну підтримку Німеччини, в меншій мірі Австро-Угорщини, тому могла собі дозволити, принаймні поки були німці в Україні – до листопада 1918 року, зневажати інтересами інших сусідніх держав. Тому офіційного визнання БНР з боку української держави все-таки не було.
– Контакти між БНР та УНР були спрямовані на співпрацю чи все ж на визнання? Які питання були пріоритетними?
– Контакти були встановлені після проголошення БНР. У квітні 1918 року в Києві почала працювати білоруська делегація, яка займалася питаннями територіального розмежування України і Білорусі.
Питання було важке, враховуючи, що після того, як німці зайняли територію України і Білорусі, український уряд почав направляти своїх комісарів на спірні землі. Звичайно, Білорусь не могла на це погодитися, і тривали переговори – до кінця квітня, потім у травні вони відновилися, але, на жаль, не увінчались міжнародною угодою, яка б чітко стверджувала, що існує певний державний кордон між УНР, а пізніше Українською Державою, і Білоруською Народною Республікою.
Ще одним питанням було торгове співробітництво. Були категорії товарів у Білорусі, які були потрібні Україні, і навпаки. Тому відбулася домовленість про створення торгових палат, але питання про широке економічне співробітництво також не було вирішене.
Зовнішню політику Білорусі і України контролювали німці, відстежували все і давали певні вказівки, які стосувалися також і економіки. Вони могли, наприклад, обмежити обмін певними видами товарів, в яких були зацікавлені самі. Тобто і економічного співробітництва в повному обсязі між БНР і УНР також не відбулося.
У Центральному архіві вищих органів влади та управління України зберігається листування УНР і БНР про взаємне визнання. Фото Артема ПапакінаГоловне, на що розраховувала БНР, – це міжнародне визнання з боку України. Якби Україна визнала Білорусь, це дало б БНР можливість розвивати подальшу дипломатичну діяльність, дало б їй козир, перш за все в переговорах з Радянською Росією, яка також претендувала на білоруські землі, і в переговорах з Німеччиною. Власне, Білорусь зверталася до України неодноразово з тим, щоб Україна сприяла визнанню БНР з боку Німеччини.
– Ви говорили про спірні території, на які одночасно претендували УНР і БНР.
– Україна, претендуючи на ці спірні території, почала направляти своїх комісарів, і вже за часів гетьмана Скоропадського було створено Поліське староство, яке охоплювало не тільки територію Полісся, а й частину Мінської губернії, Гомельщини та Чернігівщини. Але коли німці покинули ці території, то, відповідно, почався наступ Червоної армії на білоруські території, а потім вже і на українські. Там також влада УНР довго не протрималася. Пізніше більшовики оголосили створення Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки.
– На відміну від УНР, Білоруська Народна Республіка не мала своєї армії, але все ж шукала можливості її створити в Україні?
– Протягом Першої світової війни в тих частинах російської армії, які воювали на території України, сусідній Бесарабії, на південно-західному і румунських фронтах, було багато білорусів. З них ще наприкінці 1917-го – початку 1918 року намагалися створити білоруські національні частини, але ці спроби не вдалися.
Йшли переговори, щоб створити їх на території України, оскільки німці не дозволяли створювати військові частини в Білорусі. І тут Україна давала на це принципову згоду. Але і це питання не було вирішене до кінця існування УНР. У 1919 році БНР намагалася в Одесі сформувати білоруську дивізію при білогвардійцях, але ця дивізія була розпущена і в Білорусь також не потрапила.
Питання про створення російських військових формувань на території України порушувалося і в 1920 році, але також не було реалізоване.
– Ви говорите, що УНР не сприймала БНР як рівноправного партнера. Це виражалося лише в переговорах про державний кордон?
– У 1918 році, коли були німці в Україні, то це було причиною переваг, які відчувала УНР: вона підписала Брестський мир, вона діяла на великій території і навіть забезпечила вигідний для себе західний кордон, незважаючи на думку поляків, і сподівалися, що так буде завжди. Тут можна говорити про таке неусвідомлення Україною Білорусі як свого союзника.
Якби Українська Народна Республіка в тісній співпраці з БНР і, скажімо, з Литвою, Латвією або Естонією разом діяли на дипломатичному і військовому фронтах, то це могло б принести більше користі. БНР не мала власної армії, і це теж можна вважати причиною нерівноправного ставлення. Фактично контроль БНР над своїми територіями був ефемерним. Все це заважало розглядати БНР як фактичну владу, співпраця з якою може принести користь.
– Чи відомо що-небудь про особисті стосунки між представниками УНР і БНР? Де відбувалися всі переговори між ними?
– У 1918 році контакти відбувалися в Києві. Є такі свідчення, що білоруська делегація неофіційно зустрілася з очільником Української Центральної Ради Михайлом Грушевським, пізніше відбувалися контакти представників БНР із міністром закордонних справ Української Держави Дмитром Дорошенком.
Відбувалися контакти і за кордоном – особливо такими центрами були Берлін і Рига. У Берліні було посольство Української Держави (пізніше УНР), в Ризі – представництва УНР і БНР. Саме в цих центрах відбувалися зустрічі, особливо якщо території Білорусі і України були зайняті більшовиками або поляками.
Також є інформація, що саме на переговорах у Латвії йшлося про створення Балто-Чорноморського союзу, тобто латвійсько-литовсько-українсько-білоруського об'єднання, тому що всі вони фактично мали спільних ворогів – більшовицьку Росію з одного боку, а з іншого – Польща претендувала і на білоруські, і на українські території. Але ці переговори також не мали якихось помітних наслідків.
Демонстративний запуск росіянами балістичного носія ядерної зброї по Україні, відповідні попередження посольства США напередодні, повернення ядерної риторики у марення кремлівських безумців, – викликають в памʼяті суспільствознавчі студії. "Текст трохи...
"Схоже, своєю заявою щодо Криму президент України послав західним лідерам сигнал, що готовий сідати і домовлятися. Путін - стоїть на своїх, давно озвучених позиціях. Чи вдасться дуету американських президентів Байдена і Трампа за допомогою певних дій і...