Американський бізнесмен розповів, чому у пошуках сенсу життя краще їхати в Україну, ніж на будь-які іноземні курорти

Ніщо так не допомагає заглибитися в себе, як Україна взимку, зазначають Патріоти України з посиланням на Новое время. Пропонуємо вашій увазі розповідь підприємця Пітера Сантанелло про Україну.

"Щоб заглибитися в себе, багато хто їде на Балі або відправляються на ретріти в індійські Гімалаї. Там вони шукають відповіді на важливі питання про життя і про себе, розвиваються духовно. Але якщо сенс полягає в самопізнанні, то навіщо відволікатися на зовнішню красу на кшталт яскраво-синього океану або гірських вершин?

Ніщо так не допомагає заглибитися в себе, як Україна взимку. Один такий момент самопізнання трапився зі мною минулої зими в Києві на Трухановому острові, поки я стояв під іржавим недобудованим мостом на самотньому клаптику землі, а навколо гавкала зграя диких собак. Так у фільмі міг виглядати початок апокаліпсису.

Мій розум змусив мене втекти від такого навколишнього середовища. Зовні не було нічого радісного. Надихнутися було нічим. Не було сонця, яке зігріло б мене. Не було солоної води або висоти. Жодних природних елементів, здатних викликати посмішку на обличчі. Тому я занурився в себе.

Київ виглядає то величаво натхненним, то абсолютно гнітючим. Я ніколи не бачив це місто в стані балансу. Це місто – втілення тих крайнощів, які людина відчуває в лазні.

Зимовий Київ точно не можна назвати шоколадною цукеркою, що забезпечує швидкий викид ейфорійного дофаміну. Він радше схожий на пересмажену баранячу ніжку, яка заповнює шлунок, але важко перетравлюється. Це місто вимагає завзятості, сили і глибокодумності.

Коли немає райських зовнішніх відволікаючих чинників на кшталт мальовничих ландшафтів, з'являється простір. Простір для того, щоб гуляти безлюдними вулицями вранці на вихідних. Простір, що дозволяє зупинятися в арках і відчувати, як крізь них пролітає сніг. Простір, в якому можна знайти свободу від новомодного феномена FOMO (синдрому упущеної вигоди). Простір, щоб зануритися у власну душу.

Тепер, коли прийшла весна, настрій міста став жвавим, надихаючим, більш соціальним і життєствердним. Така зміна необхідна для виживання кожного. Вже було достатньо часу, щоб зазирнути всередину і подумати. Зовнішня краса звертає всіх назовні.

На відміну від осіннього дощу, холодного і змушуючого закривати вікна, весняний дощ спонукає всіх відчиняти вікна і посміхатися. Те, що було важким, стає легше. Ніби з голови скинули важку ковдру.

Але зовсім скоро циклічність поверне нас до холодних осінніх дощів – люди повернуться до своїх домівок, в свої думки, в себе. І, повторюся, лише в місцях, де зовнішнє середовище настільки зів'яне, можна так глибоко зануритися в себе.

Як і більшість мислячих людей я вважаю за краще милуватися прекрасним океаном з високої скелі або спостерігати за титанічною міццю вершин Гімалаїв, а не дивитися на Труханів острів посеред зими.

Але я виявив, що легко бути щасливим і відчувати себе натхненним, коли ти оточений красою. Але набагато складніше і чесніше відчувати це, не маючи такого прекрасного оточення. Саме тому люди в Україні філософствують набагато більше, ніж в інших місцях. І це може бути як важким тягарем, так і благословенням.

Так що забудьте про незаймані води або високі гори, якщо хочете стати одухотвореними. І забудьте про Балі. Всі відповіді можна знайти на Трухановому острові в найсіріший день мертвої зими.

Саме тут розум зустрінеться з головними життєвими питаннями. Лише не маючи натхнення у вигляді красивого навколишнього світу, можна без всіляких упереджень зазирнути в найвіддаленіші куточки власної душі".